А літо подібне до зими. Весна дорівнює осені. Образ трансвестита (не плутати із андрогінною мрією) стає чимраз популярнішим. Міщанин - американець, страждаючи надмірним апетитом, вважає себе (чи принаймні вважав донедавна) пупом землі. Прекрасні християнські храми Західної Європи майже завжди на чверть або і менше заповнені відвідувачами. А у стародавні часи на цих благословенних землях тоді заборонені християнські секти переховувалися у катакомбах. А їхні апологети і прихильники нерідко були розтерзувані голодними звірами, до прикладу, на римських аренах під збезумілими від бажання крові позирками римського плебсу...

Процес уніфікації, обезличення (обезобличення?) набирає щоразу більших масштабів.

Бо певним закритим (відкритим?) структурам чи системам потрібна людина-уніфікат. Людина-антиособистість. Людина-стандарт, вчинки і примітивні бажання якої можна легко передбачити. Їм потрібна людина, яку можна спитати:

– Весна від осені відрізняється?
– Так.
– Неправда, МИ вважаємо, що це однакові пори року.
– Тобто, весна дорівнює осені? – по-лакейському уточнює людина-
уніфікат.
– Так.
– Тоді і я так вважаю!

Автор не є спецом із систем зомбування чи фахівцем імені Уніфікації Стандартівни. Свою роль відіграє і вікова інерція, переродження організму, де уже немає місця шквалу молодечої енергії. Але все ж опір новій зрівнялівці найбільше залежить від тієї нашої площі, котра розмістилася від лівого вуха до правого. Про цю площу гарно сказав герой комедії Карпенка-Карого «Мартин Боруля»: «У кожного своя, хоч і поганенька». Як ви здогадалися, йдеться про голову.

Звісно, що різні специфічні звички, нами ж і виплекані, теж сприяють нашому зомбуванню. Сприяє уніфікаторському ідеалу і робота різних релігійних сект, яких тьма-тьменна, і які залюбки клонують богів різних модифікацій.

Можливо, одним із найнебезпечніших ворогів стандарту є мистецтво. Навіть всілякі молодіжні зачіски, пірсинґ та інші тату і антитабу. Але – вибачте, молоді люди, кого це не стосується – проходить час, дивись уже вчорашні бунтарі обзавелися «кар’єрним» черевцем, добротними краватками і костюмами (хоча ці атрибути певної респектабельності також не є стовідсотковими), стандартно-потрібним мисленням і... І все – від колишніх «бунтарів» залишилася лише дірка від бублика...

Бо справа не в тім, щоб ходити голим центральними вулицями якогось населеного пункту, оббльовувати перехожих у стані сильного алкогольного сп’яніння чи викрикувати переважно тупі єретичні гасла. Важливим, як на мене, є лише стан нашої свідомості, який, наче високоякісний лакмусовий папірець, моментально чи дуже швидко вміє відрізнити підробку від фальші, сутність від імітації. Ви можете спитати, мовляв, що ж тоді вважати підробкою?

Іноді я також цього не знаю. Навіть більше, шановні читачі – я переважно цього не знаю. Бо я – не гуру, не сансей, не провідник, а лише письменник, вся творчість якого побудована на сумнівах і помилках. Якщо забрати ці сумніви, прорахунки і інтуїцію із мого «творчого доробку» – тотам, напевно, залишиться лише порожнеча. Чи, коли завгодно, згадувана вже дірка від бублика.

Як на мене, вміння відрізняти весну від осені – це теж інтуїція. Як і вміння чинити опір порожнечі чи солодкавому ідеалу уніфікації. Це якийсь легіт вітру, тихий поштовх нашого серця, щось начебто абстрактне і розпливчасте, котре (незважаючи на недосконалість моїх, таких інфантильних, арґументів) все ж примушує нас чинити опір стерильному холоду стандартизації та обезличення.

Насправді це невловиме щось і робить нас людиною, незалежно від нашої статі, національності чи місця проживання.

Степан Процюк

Читайте також:

Диктатура
Що таке крайнощі? 
Поміж кротами і орденами 
Моя віра 
Шепіт єзуїтської німфи 
Два етюди про гординю


Від редакції:

Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/79103