А ще молодим ти постійно жив майбутнім – ось, мовляв, швидко щось таке відбудеться – і я… Це щось таке було рятівником і руйнатором. Вона собі бовваніла, ця триклята алегорія, наче упир.   

Але напівканібальські ритуали, за якими відгомін найдревніших архетипних сплетінь, відбуваються кожен день, а щось таке не приходить.  Проте молодість таки виробляє ритуальну протиотруту, бо інакше ти би давно став безкровною мумією і тихо відійшов би до тамтешнього світу, як тихо відходить кудись восени зелена трава….

Так усі хвасталися молодими, так сподівалися… Ідеалістичніші вважали, що можуть змінити світ, а прагматичніші хотіли стати крезами. Такі собі наївні, нешкідливі ейншейнівці, що не дослухалися, не чули чийогось глузливого сміху, що із роками ставав саркастичним реготом.

Дехто із твоїх однокашників і донині залишився хлопчиком із передстаречим лицем, дитиною на підтоптаних ніжках. Чужий егоцентризм дратує лише романтиків, бо вони бачать у ньому своє ненависне відображення. Прагматики потішаються ним, бо хвастуна легко підловити на лестощах, із нього, якщо захотіти, можна на кожному кроці конструювати опудало і проектувати посміховисько…

Недавно ти випадково зустрівся із Григорієм. Він працює журналістом в обласній газеті, що офіційно утримується владою. Грицькові вже до півсотні літ, а так хвастався, аж захлинався, називав себе метром журналістики і корифеєм газетної справи.

Ти спершу пробував оцінити витончений Григоріїв гумор, докинувши, що він на шляху до того, аби стати головним гуманітарним ідеологом краю. Але твій колишній однокашник гумору не зрозумів, бо почав бідкатися, що не дадуть, не випустять, але він уже є таким ідеологом і уже реально впливає своєю есеїстикою на гуманітарне обличчя не лише рідного краю, але і нації, бо цю газету читають скрізь, і взагалі, при сприятливому збігові обставин не за горами той час, коли Григорієві статті, чи як він казав, «есеїстика» неминуче будуть враховуватися у європейських геополітичних планах, а вони невіддільні від світових….

Щоправда, ти колись чув, що на газетних планівках Григорій любить розхвалювати власні статті про ремонт дороги у селі  Задупівка чи потребу будівництва нової школи у хуторі Демакартелятнепас. «Дивіться, яка назва! «Будьмо небайдужими»! Для народу треба писати просто і дохідливо!». Цинічні газетярі не звертали на це уваги, бо Грицько міг бути дуже дріб′язковим і надміру злопам′ятливим. А коли підхвалити його – вмить добрішав….

Ти слухав  – і не знав, як поводитися у такій ситуації, адже від Григорія начебто не віяло шизофренією. До речі, Григорій навіть не питав, як ти поживаєш, мовляв, усі із ввічливості вдаються до таких міщанських збаналізованостей, а він, Григорій, не такий, як усі, він інший.

Ювенільна пародія на Іншого навіть не дратувала, а веселила тебе. На допомогу знову прийшов Психіатр(психі-кат?) із шматочком своєї лекції:

– А ще, мої кохані, незрідка існують крайнощі надкомпенсації. Це людське, занадто людське, хоча в основі станів маніакальної одержимості власною могутністю і величчю лежать неусвідомлені травми і почуття безсилля та непотрібності. Все розпочинається із банальних невротичних захистів, любі друзі. Манія величі не так часто трансформується у психотичні розлади, але всі ці наполеони і едісони у психіатричних диспансерах, усі ці рятувальники людства і імператори планети чи навіть Всесвіту, бо є і такі, що так наказують себе величати, колись починали із компенсацій автоненависті, намагаючись гординею захиститися від руйнівних процесів свідомості…

Ось недавно я розмовляв із хворим К. – і, можливо, запрошу тих із вас, що уже твердо вирішили стати аналітиками, бо видовище, скажу я вам, розкішненьке – що проголосив себе предтечею всіх богів і релігій. Він уявляв себе одночасно Ісусом Христом і пророком Магометом, втіленням сатанічної ієрархії різних ступенів і ще Маратом Робесп′єром на додачу. Тоді він перебував у стані ейфорії, був збудженим і голосно розмовляв у наказових тонах, постійно повідомляючи, що він покликаний з′єднати в одне ціле світове зло і добро.

Психіатр щез так само несподівано, як і з’явився…

Степан Процюк

 

 

Читайте також:

Що таке крайнощі?
Поміж кротами і орденами
Моя віра
Шепіт єзуїтської німфи
Два етюди про гординю

 

Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3682