Розумна книжка, до того ж присвячена сьогоденню і звернена в майбутнє, має той чудовий привілей, що з нею неодмінно хочеться посперечатися. Тим паче, якщо ця книжка ще й зветься «Куди рухається світ» – і хоча в заголовку немає знаку запитання, себто вона, за логікою, має містити відповідь чи принаймні варіанти відповідей, – проте самоочевидно, що питальний знак за таких обставин просто приречений з’явитися в очах читача, а чи в інтонації, з якою він вимовляє про себе цю назву.

То чим же є ця книжка – ствердженням, а чи запитанням? Правильна відповідь така: пошуком, розмислом, а передовсім: запрошенням до спільного пошуку й розмислу, а то й інтелектуальним провокуванням його. І, звісно, вона не містить готових рецептів, а «лише» показує, як протягом кількох років змінювався, еволюціонував авторський пошук відповідей на винесене в заголовок одвічне питання. І я недарма залапкував оте капосне «лише» – ідеться-бо про одного з найтонших наших мислителів, прислухатися до якого, простежити хід його думок і звіритися з власними вже саме собою є чималою інтелектуальною насолодою.

Властиво ж ця книжка є збіркою вибраних статей та блоґів авторитетного професора-історика Ярослава Грицака, писаних у 2010-2014 роках – у час «між революціями», коли пострадянські, проросійські сили в Україні взяли реванш за свою поразку в 2004-му і жорстко й безцеремонно вели нашу державу до краху, до фактичної її ліквідації й чергового перетворення на складову реінкарнованої російської імперії. Природно, що в такій ситуації інтелектуал із патріотичними поглядами й ліберальним мисленням не може, як вказано в передмові, повністю віддатися «чистій» науці – так сталося б хіба за умови, що вже «все втрачено», а доки є шанс боротися, доти міркування суспільної корисності переважають. І професор Грицак, старанно штудіюючи праці європейських та американських інтелектуалів-футурологів, авторитетні економічні, соціологічні й політологічні викладки, аналізи новітніх геополітичних розкла́дів тощо, при тому ще й безпосередньо дискутуючи з ними на поважних міжнародних конференціях, «припасовує» у своїх статтях і блоґах ці новітні теорії до української реальності й намагається зрозуміти, що нас, виходячи з усього цього, чекає, а головне: що і як нам слід робити, щоб уникнути бодай найпесимістичніших сценаріїв.

Себто професор Грицак у цих текстах робить саме те, що в такій ситуації й повинен робити для своєї країни відповідальний інтелектуал!

Відтак кожен читач, який замислюється над майбутнім, знайде тут для себе чимало цікавого  цінного. Особисто для мене чи не найцікавішими видаються міркування шановного пана професора про роль і місію релігії в суспільстві, зокрема такі: «Релігія дослівно означає «зв’язок». Європа прийшла до могутності як християнська спільнота – з усіма позитивними і негативними наслідками. Але у повоєнну добу християнство як бензин випарувалося. Притому це сталося тільки в Європі, і ніде більше. У всьому світі ми спостерігаємо ренесанс релігії взагалі а християнства зокрема… На цій «безбожності Європи» й паразитує Путін. Він намагається показати себе захисником християнських цінностей православного розливу. Цим він притягає фундаменталістів усіх мастей, включно з європейськими правими та донецькими сепаратистами, для яких Київ – це «правосєки», а ЄС – «Єврожопа». Тому ця війна надовго. Путін може піти, російські гроші – закінчитися. А вакуум у Європі все одно залишиться».

 І закономірно, що в такій книжці, яка писалася фактично «на злобу дня», не може не бути моментів, які викликають насторогу. Я, скажімо, аж ніяк не схильний поділяти частих і нерідко доволі гнівних інвектив шановного пана професора на адресу українського націоналізму. Зрештою, їх неслушність,  як на мене, підтверджує саме життя – за останній тяжкий рік хоч і невизнаної, але фактичної війни з Росією саме ідеологія націоналізму підтвердила свою життєздатність і гостру актуальність. Не окремі партії, представники яких нерідко прикриваються певною ідеологією як ширмою, а власне ідеологія, – тоді як шановний пан професор, як на мене, справедливо «воюючи» з недалекоглядними партійцями, бува, «захоплюється» і в їхній недалекоглядності звинувачує ту ідеологію, яку ті насправді лише дискредитують. Зрештою, серед лібералів дурнів не менше, ніж серед націоналістів… Утім, цей момент аж ніяк не є визначальним у книжці, насправді-бо вона про інше.

Та все ж повернімося до головного питання: куди рухається світ? Не зважуючись на неможливе – дати на це питання якусь остаточну відповідь, – книжка пропонує поважну низку цілком правдоподібних варіантів, а головне: переконаність у тому, що насправді ця відповідь значною мірою залежить від кожного з нас.

Іван Андрусяк

 

Читайте також:

Ярослав Грицак: «Есеї Лєшека Колаковського – це ковток доброго інтелектуального вина»
Місце контактів
Лєшек Колаковський. Повна й коротка метафізика. Іншої не буде. Іншої не буде
Про справи вищі а вічні
Заразити читача Тішнером…
Ніл Ґейман. Чому наше майбутнє залежить від читання


Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3663