Уже декілька тижнів мене не полишає фраза персонажа-протагоніста з новел і романів Чарльза Буковські: «Не можу знайти роботу, бо я – людина без адреси». Чому ця простенька фраза так завзято сьогодні мене переслідує? Все дуже просто. Починаючи з кінця липня, я так само перетворився на людину без адреси. На щастя, після втечі з палаючого Донецька мені було і дотепер іще є де притулитися. Втім, перманентний і невситимий туск, пов’язаний із невизначеністю щодо власного майбутнього, поселився в мені й, на жаль, не відпускає. Ані вдень, ані вночі. Він завше поруч зі мною. Я просто почав із цим жити. Саме так я тепер і живу. Я мусив навчитись так жити. Альтернативи все ’дно немає. Провідники моєї країни навіть не приховують, що мені доведеться так жити ще досить тривалий час. Це, ясна річ, лише в тому випадку, якщо забагну так жити. Якщо я не відмовлюсь так жити.

Що тримає людину на цьому світі? Багато, насправді, чого: улюблена праця, батьки і діти, кохані люди і вірні друзі; врешті-решт, рідний дім і небо над ним. На сьогодні я майже втратив улюблену працю і остаточно втратив рідне місто. Але не буду гнівити Бога, мені вкотре пощастило в цій інкарнації: мені й досі ще багнеться жити. Бо є задля кого, і є разом з ким. Зрештою, я зрозумів: навіть із утратою улюбленої праці все ще може відбутися, – в іншій топографії, в іншому людському оточенні, але тим не менш, – життя все ще може тривати далі. Цей факт не може не тішити, це неабияк, насправді, підтримує і надихає (підтримують також люди, – знайомі і зовсім незнані). Але аж ніяк не скасовує того факту, що я і надалі залишаюся людиною без адреси.

Перебуваючи фізично у Києві, я міг взяти участь у парламентських виборах. Міг, але не взяв. Не тому, що не хочу або не можу. Просто я так собі вирішив: так буде чесно – без виборів. Адже я – людина без адреси. Мої вибори залишилися у сплюндрованому Донецьку, який нині голосно стогне, ґвалтований путінським інтернаціоналом. Проклятий 2014-й рік відібрав у мене чимало, але найбільша із втрат фокусується у все тому ж нав’язливому статусі людини без адреси. Можна було би торкнутися й ролі держави у всьому цьому, але не хочу. Не маю наразі чого торкатися.  

Олег СОЛОВЕЙ

 

 

Читайте також:

Місце контактів
Війна
«Ти маєш бути сильним, інакше навіщо бути?»
Камінь

 

Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3626