1

Він підійшов до телефону, що не працював рік чи більше. Час звузився до відносності. Може, той телефон насправді працює? Або ніколи не працював? Зі слухавки важко виривалася тиша.

Він зрозумів, що тиша може дати відповіді. Там, де не допоможе страх і трепет, треба шукати тишу. Треба було шукати не тим способом. Зовнішній світ не може запропонувати ні тиші, ні спокою.

Він не переносив насмішок. Він ще не був іншим – і, може, ніколи ним не стане. Іншим байдуже і до панегіриків, і до глуму. Але де ті Інші? Хто їх бачив чи знає? Якщо вони є, то чому не допоможуть йому?

Але хто сказав, що Інші є гуманістами? Чому вони повинні допомагати слабосилому? Якщо Інші мають своє товариство, то входом до нього є, напевно, сила і слава. Якщо Інші заснували свій таємний орден, то хто туди впустить слабосилих і розчарованих? Кому вони потрібні у золотому товаристві тих, які зуміли переступити невибагливі екзистенційні заданості?

Ті, що здійснили переступ, скупі до підтримки. Вони скупі не тому, що еґоїстичні. Зрештою, переступ не виключає еґоїзму.

Вони не скупі. Вони більше знають. Також вони знають, що слабосилий не витримає поміж них. Їм байдуже, що він може зганьбити лицарський орден – бо його ніхто і ніщо насправді  зганьбити не зуміє. Їм, певно, байдуже, що слимак може надірватися на шляху – порятунок утоплеників є справою їхніх рук.

Але вони не потерплять стагнації. Вони, допустимо, приймуть тебе до свого ордену. Але не як брата – як спостерігача. І ти будеш місяцями і роками на щось претендувати. Хтось буде даремно сподіватися на твоє переродження – а ти залишатимешся таким же кротом, потягайлом і насипайлом, який уперше переступив ту лінію, що відрізняє Інших від інших.

Ти можеш це розуміти або не розуміти. Але не будеш квапитися назад – до світу людей, із їхніми кар′єрами та сім′ями, посагами і посадами, клітками і перстенями. Інші не можуть безконечно спостерігати за твоїм зависанням, йолопе.

Вони почнуть тебе жаліти – і тоді ти пропав. Бо жалощі Інших не лікують, а вбивають.

Інші, звісно, не будуть викидати тебе через поріг орденського передпокою. Тебе не братиме за комір дебелий охоронець у камуфляжній формі. Тобі не скажуть, що ти винен ордену гроші або маєтки. Тебе знищить 

їхнє спокійне мовчання. Тебе докатруплять їхні жалощі, які вони тобі не озвучать.

І ти почнеш задихатися від автопрезирства. Ти, чого доброго, подумаєш, мовляв, краще би я ніколи не переступав цього порогу, якщо і він не може мене зцілити. Ти можеш навіть засумніватися у тому, чи добре зробила твоя мати, народивши тебе. Це буде боляче, злидарю.

І тому тобі треба сто разів подумати і сто двадцять разів зважити, перш ніж насмілитися проситися до кроку за той поріг. Бо назад вороття не буде – ти сам не зможеш вернутися. Бо той, хто може повернутися назад, спізнавши Інших, недостойний навіть смерті.

 

2

Лицарський орден розташувався подалі від спідлених людських очей. Його присутність визначалася не вказівниками, а урочистістю – і строгою красою непізнаного. Невловимого і невмолимого.

Він мусив зародитися у цих предковічних лісах, що не знали людського насильства.

Він мусив виникнути із цього архетипного повітря, що не відало смороду голодранців.

Він мусив з′явитися у цих містичних нетрях.

Орденісти вбивали нечестивців. Іноді нечестивці вбивали їх.

Орден був останнім сподіванням для малих і німих рабів.

Туди, де давно не ступали сандалії Вчителя, приходив орденіст із полум′яним мечем. Там, де вже ніхто не пам′ятав благовісного хітону Діви, появлялася орденістка із отрутою для ворога Вітчизни.

Їх називали фанатиками хреста і тризуба.

Їх розпинали на хрестах і вішали на тризубах. Символи знову освячувалися кров′ю. Первозданний ліс оплакував своїх героїв. Їхня кров просочувалася у землю. Земля приймала і кров лицарів, і кров блюзнірців.

Бо земля – вічна. І вічні її лицарські ордени.

        

Степан Процюк

 

Читайте також:

Моя віра
Шепіт єзуїтської німфи
Два етюди про гординю

 

Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3623