Одного дня у помешканні моїх добрих знайомих на новенькому розлогому дивані з’явилася гітара. Ця подія, звісно, не могла залишитися поза увагою малого бешкетника кота Курбета, який одразу ж узявся досліджувати дивний і невідомий предмет, що сколихнув його й без того бурну уяву.

Курбет був допитливим, веселим і надміру запальним хлопцем. Ще б пак! Адже в його жилах текла кров справжніх східних царів, його навіть назвали на честь одного з них. Одягатися котик полюбляв у стильну чорну шубку і просто обожнював, коли на нього звертали увагу. У своїх господарів красень жив небагато-немало, а три роки, і на той час уже завоював авторитет у місцевих котів-розбишак. А це, повірте, було нелегко.

А зовсім нещодавно у житті Курбета відбулися величезні зміни. Він закохався. Так-так, закохався. По самісінькі свої котячі вуха. Вона жила у будинку навпроти. Вся така вишукана, ґраційна, незалежна кішечка з дивовижним іменем Пері. Спершу котик дуже соромився її, але згодом таки набрався мужності й вирішив завоювати серце красуні. Щоправда, ще не придумав, як саме.

Незвичний інструмент під назвою гітара міг добряче допомогти Курбетові у справах сердечних. І ось у його маленькій розумній голівці визрів просто геніальний план. Він ненадовго позичить гітару у свого господаря і заспіває для Пері під вікном серенаду. Це неодмінно подіє. Вона почує дивовижний спів, вигляне у вікно, а там – він – з гітарою та оберемком котячих ласощів. Ну, кітікету чи віскасу. Хоча ні, з коробкою свіжих мишей (дівчата їх полюбляють) та пляшечкою найкращого селянського молока. От вона побачить його і вмить закохається. Так. Краще й не придумаєш. У нього все вийде, недаремно ж стільки разів бачив  таке в кіно.

Що ж, один спритний стрибок на диван – і він уже біля інструменту. Зусилля. А вона важкувата, ця гітара. Ще зусилля. Гм, геть непідйомна… Проблемка. Що ж робити?

«Немає ідей – іди до людей!» – долинуло із сусідньої кімнати. Цю фразу часто любить повторювати господар. Точно! Це ж просто. Слід покликати когось на допомогу. Тільки кого? Сусідського Мурчика? Ні, удвох не впоратися. Може, Гавру випустити з клітки? Хоча… у цієї ворони сил ще менше, ніж у горобця. Потрібен хтось великий, мужній, безстрашний і готовий допомогти.

Розгублений Курбет вийшов надвір, а там… кури, гуси, каченята маленькі бігають – усе не те, всі не ті. Аж ось йому на очі потрапив Сірко. У нього силоньки як у богатиря – хоч відбавляй. Сірко може допомогти. Звісно, якщо пообіцяти йому якусь смачну кісточку чи елітного собачого корму пакетик.  Гм, корму в Курбета немає, а ось кісточка… кісточку йому колись пропонував Мурчик, у нього могли залишитися запаси.

У Мурчика був гарний настрій і він радо погодився пожертвувати свіжою кісткою для такої доброї справи. Навіть не насміхався, як зазвичай. Навпаки, попрямував за Курбетом – раптом ще знадобиться якась допомога.

Зате Сірко лежав у своїй хатинці сумний та невеселий, навіть вигляд його улюблених ласощів не покращив ситуації. Нещодавно він добряче провинився  ганяв за чужою куркою, просто хотів погратися, а та взяла і зламала собі ногу. Тепер курка в ґіпсі, а Сірко на прив’язі. І що найгірше – ніяк не може допомогти Курбетові.

– Еврика! – знову прийшов на допомогу Мурчик. Друзі пожвавились. – Я знаю, хто нам може допомогти. Гавра.

Гавра, звісно ж, Гавра. Вона живе на світі уже стільки років, що й сама не пам’ятає, скільки. Кажуть, ніби колись вона перебувала при дворі короля й королеви і допомагала Ґерді у пошуках Кая. Теперішні господарі, щоправда, посадили її в клітку, але Гавра така мудра, що навчилася власноруч (точніше власнодзьоб) відкривати замок. Тож і Сірка вона напевне може звільнити.

Гавра була, як завжди, спокійна, походжала із кутка в куток своєї оселі і про щось думала.

– Кахи-кахи, - несміливо почав Курбет.

– Що? Де? – злякалася ворона. - А, це ви? Знаю, знаю, ро-зу-мі-ююю, - протягнула.

Курбет із Мурчиком переглянулися.

– Зможу я вам допомогти, зможу, але не задарама.

Ворона Гавра, окрім того, що мудра, була ще й дуже хитра і, маючи нагоду, забажала, щоб у наступні сто років жоден кіт у їхньому дворі не полював на ворон. Один Бог, мабуть, знає, скільки щоденних зусиль це коштує Курбету, але поки що він дотримує слова. Сила його кохання до Пері долає усі перешкоди.

Виконала обіцянку і Гавра. Серед безлічі своїх скарбів вона відшукала чарівний ключик, що відкриває усі замки. І Сірка було звільнено. На знак подяки той уночі, коли господарі спали, тихенько витягнув гітару і приніс її в зубах до будинку, в якому жила Пері.

Усе пройшло на ура! Не лише улюблена кішечка, а й увесь двір сколихнувся від пронизливого м’явкоту та гучного бринькання-стрибання по гітарі. Але мети було досягнуто. По правді сказати, Пері уже давно кинула оком на Курбета й лише чекала ініціативи від кавалера.

Звісно, господарі розлютилися через поламану гітару і Сірка знову покарали, прив’язавши біля будки. Та не біда. У друзів був на те чарівний ключик. І гітару потім полагодили.

А для Курбета з Пері справили гучне весілля. А що ж? І мене запросили. Аякже. Як же без голуба на весіллі? Голуб – то символ любові. А я тут живу, недалечко, на даху сусіднього будинку. Звідси найкраще все видно і чутно. Інколи прилітаю до Курбета й Пері в гості, граюся з їхніми дітками, їмо запашний хліб, випечений господинею Пері, й пригадуємо дивовижну історію їхнього кохання.

Христина ДИЧКО

 

Читайте також:

Якщо у вас дев’ятеро котів…
Неймовірні літні пригоди літературних персонажів, розказані ними самими
Годівничка
Осінь. Небо
«Сонячні заряди»

 

Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3612