Так склалося, що перші уроки поезії мені дав російський рок. Як би це дивно не виглядало з огляду на моє теперішнє письмо з Гуцульщиною через слово. Просто не було в нас у селі моди на читання. І в сім’ї також не було. Батьки спеціальної освіти не мають. Хіба мама може бути швачкою, бо працювала колись у швейному цеху, а тато – столяром, бо працював у столярному. Батьки – просто хороші люди, яких люблю. Які живуть чесно і щиро за своїми уявленнями життя. Тому можна було читати книжки, а можна було просто жити з батьками і сприймати наше життя не лише як даність, а й спробувати зрозуміти.

Хоч у нереальному дитинстві пригадую якусь кольорову дитячу книжечку з м’якою обкладинкою, яку, здається, дуже скоро розірвала маленька молодша сестра. Потім в молодших класах було захоплення казками. У шкільній і сільській бібліотеках була книжкова серія «Казки народів світу». Зараз таке враження, що перечитав кілька десятків томів, хоча, може, насправді лише п’ять. Але, пригадую, були казки киргизькі, китайські, узбецькі, німецькі…

Цікаво було помічати, коли в казках різних народів повторювалися окремі сюжети. А ще казки дали усвідомлення й відчуття перемоги добра над злом, а також розуміння моральних якостей співжиття людей, їхніх стосунків.

Порозумітися не завжди просто, але треба намагатися. Казки мені показали, що треба намагатися бути гуманістом. Це визначально вплинуло на моє життя. На ставлення до людей. Гризе, коли ненароком зроблю щось недобре.

Потім читання не було. Лише життя. Сільське буденне вдома – і школярське. Але після казок жилося вже інакше. Вже можна було трохи читати життя. І в бійках, і в футболі, і в перекопуванні грядки. Мене боліло за різні речі, щоб тепер мати терпіння. Витривалість чекати. Намагатися розуміти і мінятися.

Далі читання відновилося в одинадцятому класі з хрестоматії зарубіжної літератури. Улюблений Кафка. Потім Брехт, Маркес, Булгаков… Але то вже була проза для гартування екзистенційного світовідчуття.

Десь у п'ятнадцять років захопився рок-музикою. Звісно, кажуть, що ні українського, ні російського року немає, а лише західний. Але мені сподобалося якраз те, що називають українським і російським. Переважно 80-ті рр. Чому не західний рок? Бо мені найбільше важить текст. Таку потребу вдовольнили гурти «Кіно», «ДДТ», «Наутілус Помпіліус» та ін. Звідти й перші поетичні уроки з молодечою повстанською затятістю, рішучістю, сміливістю. Це наклалося на гуманізм казок.

Фраза «Ти маєш бути сильним, інакше навіщо бути?» належить Віктору Цою з групи «Кіно». Свого часу в мене навіть була ідея зробити антологію російської рок-поезії в українських перекладах. Навіть трохи перекладав, найбільше Цоя.

Зараз розумію, що текстам пісень далеко до поезії. Переважно. Але афористичність Цоя мене й зараз зачіпає.

Тепер про результат двох шарів – російського року і казок. Бути сильним сьогодні в українських реаліях актуально, як ніколи. Але що звиклося розуміти під силою? Звісно, фізичну силу. Великою мірою так і є. Але чого навчили казки? Того, що сила є такою не тоді, коли ти можеш вдарити і б’єш, а тоді, коли можеш не вдарити. Кажуть, чоловічий інстинкт – битися і перемагати. Але в такому випадку відбувається лише утвердження власного «я». Сила – це коли захищаєш близьких людей. Коли захищаєш просто людей і людськість.

 

Читайте також:

Камінь
Ніл Ґейман. Чому наше майбутнє залежить від читання
Нотатки з не-шкільної бібліотеки
Книга не має бути покаранням

 

Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3574