На чотирьох наріжних каменях тримається дім, у якому, говорячи патетично, живе людський дух. Ці чотири це:

Розум

Бог

Любов

Смерть

Склепінням дому є Час, найпростіша на світі й найтаємничіша дійсність. Від народження час здається нам найзвичайнішою і найбільш знаною реальністю. (Було щось і перестало бути. Щось було таке, а тепер інше. Щось сталося вчора або хвилину тому й уже ніколи, ніколи не може повернутися.)

Тож час є найзвичайнішою, але й найстрахітливішою реальністю. Чотири згадані форми буття є нашими способами, через які можемо подолати цю нажаханість.

Розум має служити нам для того, щоб відкривати вічні правди, непіддатні часові.

Бог, або абсолют, є тим буттям, яке не знає минулого і майбутнього, але все обіймає у своєму «вічному тепер».

Любов, у її інтенсивному переживанні, також долає минуле і майбутнє, є сконцентрованим і виключним теперішнім.

Смерть є кінцем цієї часовості, в яку ми були занурені за життя, і можливо, як здогадуємося, входом в іншу часовість, про яку ми нічого (майже нічого) не знаємо. Відтак усі опори нашої думки є знаряддями, за допомогою яких звільняємося від жахної реальності часу, всі вони, здається, слугують тому, щоб справдіприручити час.

(2004)

 

Читайте також:

Місце контактів
Про справи вищі а вічні
Заразити читача Тішнером…

 

Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3563