Запровадження воєнного стану на якийсь час перервало звичні заняття Тішнера. Закінчилися поїздки, на декілька тижнів відмінили лекції. Тішнер тоді працював у трьох навчальних закладах: у Папській Теологічній Академії (створеній 8 грудня 1981 року), у Яґелонському університеті (у жовтні він почав читати там авторський курс про етику та історію) та в Державній Вищій Театральній Школі (де вів заняття з філософії драми). Попри те, що як до неформального капелана «Солідарності» влада погано до нього ставилася, жоден із державних навчальних закладів не розірвав із ним угоди. А коли заняття відновили, прийшли натовпи слухачів. «У мене страшенно багато студентів на цих парах, мене це навіть непокоїть, що їх трохи забагато, – розповідав він. – Повна авдиторія, така найбільша авдиторія в університеті, сидять на підлозі, на чому можуть то сидять. Але настрій, попри це, досить невеселий».

Тішнер викладав у той час в університеті філософію Геґеля. Студенти трохи обурювалися, що під впливом поточних подій він не змінив тему, але Тішнер уважав, що Геґель чудесно пасує до опису того, що відбувається. Щоб якось оживити авдиторію, він вставляв у лекцію численні оповідки. Коментуючи, скажімо, геґелівський опис скептичного світогляду, згадував свого товариша з семінарії, який мав дуже складний досвід із часу війни: вивезеного дитиною в глибину Росії його потім разом з іншими дітьми транспортували до Іраку і врешті до південної Африки, де у сиротинці він дочекався кінця війни. Це, звичайно, відбилося на його ставленні до світу. Коли ставалися якісь нещастя, він завжди махав рукою і казав: «Прийде комета, махне хвостом, і все буде добре». «Це було десь у п’ятдесят другому чи третьому році, вона от-от летіла, була недалеко, – казав Тішнер. – Товариство, якби хтось із вас мав відразу до філософських формулювань, чітких і точних, то пам’ятайте тільки те, що скептицизм – це: комета прийде, махне хвостом, і все буде добре».

У кожній людині, говорив далі Тішнер, є такий скептик – такий собі Лесьмянівський душелко. Душелко буває внутрішній і зовнішній. Скажімо, чоловік іде на побачення, а його внутрішній душелко каже йому: «Пхе, чи варто? Чи то себе виправдає?» А часом з’являється душелко зовнішній. «Я прочитав недавно таку чудесну історію з Дантоном. Коли він ішов на гільйотину, раптом побачив свою дружину й каже їй: вибач, що знову залишаю тебе саму... А вона йому мовить: пхе, Дантоне, тільки не бійся... Це дух скептицизму, який супроводжує людину навіть тоді, коли вона йде на гільйотину. Є такий вислів, не знаю, хто його вигадав, що циган нібито сказав, чудом уникнувши шибениці, що найгірше – це непевність...»

У лютому 1982 року Тішнер також відновив філософський семінар, який відбувався на плебанії при костелі святої Анни. На цей семінар ходив, зокрема, німець Ґеорґ Ціґлер, який цікавився філософією Франца Розенцвайґа і неодмінно хотів вчитися в Польщі. Спершу пробував у Любліні, тоді потрапив до Кракова. Тішнер особливо охоче згадував один семінар, який припав на 13 травня, в річницю замаху на папу. «У місті відбувалася демонстрація. Триває семінар, ми чуємо вибухи, що долинають із Ринку. Ґеорґ сидить такий нервовий. Кажу: «Пане Ґеорґу, сидіть спокійно, справжня історія Польщі відбувається тут, на цьому семінарі, а не на Ринку». Але він урешті не витримав, схопив фотоапарат і вибіг. За якийсь час чути неймовірну низку вибухів на вулиці Святої Анни. Кажу комусь: «Подивіться там, чи Ґеорґа не застрелили». За мить той студент повертається і заходиться від сміху. Звісно ж, Ґеорґ із фотоапаратом побіг під ЗОМО[1] зробити фото. Вони цілу чергу газу в нього, а він, тікаючи, кричав: «Ґестапо! Ґестапо!» Потім я кажу йому: «Пане Ґеорґу, а що ви кричатимете в Німеччині, коли вийдете на маніфестацію?» «Ааа, – каже він, – кричатиму: ЗОМО, ЗОМО!»».

Наведена оповідка потребує двох доповнень. По-перше, Ґеорґ Ціґлер не повернувся того дня на заняття, а разом із колеґою Яцеком Слюсарчиком, прошмигуючи дворами й сходовими майданчиками, упродовж кільканадцяти хвилин намагався відірватися від переслідування міліціонерів. По-друге, в цій розповіді є алюзія до славнозвісної оповідки про Геґеля, який, коли тривала битва під Єною, писав черговий розділ «Феноменології духу». Коли один із його приятелів застав його за цією роботою і, здивований, закричав: «Слухай, та ж там твориться історія!», – Геґель буцімто відповів: «У цій кімнаті відбуваються важливіші речі».

Тішнерове помешкання стало в той час місцем контактів опозиції. Друзі, які поверталися з інтернування або з ув’язнення, повідомляли отця, як виглядає ситуація, залишали листи для знайомих, радили, що робити далі. «Зустрічі з Тішнером завжди були рівнозначні з дискусією про серйозні справи, але дискусією, прикрашеною гумором», – згадує Мєчислав Ґіль. «Коли мене заарештували, зі мною пішли його книжки, які я потім повернув. Він прокоментував це так: «Ти ба, ксьондза не арештовують, але його плід – так»».



[1] ZOMO – моторизовані відділи громадянської міліції.

 

Читайте також:


Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!



themesthemes/3539