Почну з головного: видавництво політикою не займається. У тому сенсі, що ми не підтримуємо жодну з партій чи ідеологій, а готові співпрацювати з усіма, кому не байдужа книжка, ширше – інтелект, і хто сповідує нашу «ідеологію» – творити те, що зріднює людей. На жаль, в усіх нинішній політичних таборах в Україні таких людей – одиниці…

Та одна справа – так звана поточна політика, і зовсім інша – речі стратегічні, цивілізаційні, які визначають життя поколінь. Цих речей ми ніколи не цуралися – згадайте бодай такі наші проекти як «Страсті за Бандерою», «У пошуках майбутнього часу» Романа Шпорлюка, «Життя, смерть та інші неприємності» Ярослава Грицака, «Похвала неконсеквентності, або Як бути ліберальним соціалістом» Лєшека Колаковського, «Спалах: заворушення в арабських країнах» Тахара Бен Джеллуна чи цьогорічну новинку «Капелюх на воді. Розповіді про отця Тішнера» Войцеха Боновіча. Тому зрозуміло, що коли йдеться про євроінтеґрацію України – безперечно цивілізаційний проект, який мусить утілюватися різноманітними засобами, у тім числі й політичними, але ж і культурними передовсім, – то на цьому полі наше видавництво активно працює протягом усіх більше ніж семи років свого існування.

23-24 листопада я мав честь представляти видавництво «Грані-Т» у спрямованих на підтримку євроінтеґрації України заходах у рамцях «Українського містечка у Вільнюсі» – майданчика української культури в центрі литовської столиці, зорганізованого громадською організацією «Вся Україна» (голова Ярослав Погарський) за підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні і Посольства України в Литовській Республіці. Метою заходу було бажання продемонструвати те, що українці прагнуть до європейської спільноти, поділяють європейські цінності, що ми — нація, яка ментально, духовно і політично європейська. Саме для цього у Вільнюс поїхали не лише політики й політологи, а музиканти, майстри народного мистецтва, художники. І зрозуміло, письменники – зокрема наші автори Сергій Пантюк, Маріанна Кіяновська і Юлія Стахівська, відомий перекладач Олег Жупанський, авторитетний літературознавець, директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків, молода поетеса Анна Малігон; гостем містечка був також один з найвідоміших за кордоном українських прозаїків Андрій Курков.

Першого дня учасники та гості «Українського містечка» у Вільнюсі вшанували пам’ять загиблих від Голодомору. Панахиду відправили у Церкві Святої Трійці – українському храмі в центрі литовської столиці. Цей захід став першим, що відбувся у Вільнюсі в рамках дводенної акції. А далі були круглі столи й дискусії, виступи українських і литовських виконавців та музичних колективів (Фома та гурт «Мандри», Василь Попадюк та «PapaDukBand», фольклорна формація «Баламути», бандуристка Олена Розумна, саксофоніст Ігор Рудий), літературні читання на головній фестивальній сцені, лекція доцента Ростислава Семкова про сучасну українську культуру, пригощання традиційними українськими і литовськими стравами, майстер-класи з ліплення, плетіння, народних танців та ще чимало різного й гарного, що зазвичай відбувається на таких заходах.

Але головне було – спілкування. Біля ятки українських видавців завжди було людно – підходили українці, які мешкають у Литві, литовські письменники й художники, звичайні литовці, нерідко з дітками. Діти гортали книжки, милувалися малюнками, а дорослі висловлювали жаль, що немає перекладів з української і вони не можуть ці книжки дітям прочитати. Говорили про те, що Литва – країна маленька й небагата, тож у сучасному світі для неї найважливіший шлях до успіху лежить через розвиток власної культури; натомість Україна – велика й багата країна, яка має значно більше культурних можливостей, але чомусь саме цей найважливіший шлях у нас геть зігноровано…

Розповідати про все це можна, зрештою, дуже багато – але воно навряд чи стане для когось відкриттям. Зрештою, заради цього сотні тисяч українців і вийшли цими днями на майдани…

Додому поверталися через Білорусь – і, починаючи із заповнення принизливих «бомажок» на кордоні та закінчуючи елементарною відсутністю туалетів на заправках, це була дуже виразна ілюстрація того, чим європейське майбутнє відрізняється від радянського минулого. Тому повернулися ми на Майдан. І, дописавши цю колонку, я знову йду на Майдан. Бо нині йдеться не про політику, а про значно важливіші речі…

Іван Андрусяк

 

Читайте також:

Заразити читача Тішнером…
Про трагедію ще одного покоління, яке повірило в революцію
Книжкове серце Італії
За кордоном: роздуми про мову, самоідентифікацію і не тільки

 

Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3534