Раніше чи пізніше настає час, коли дитина хоче мати власні гроші. І лише батькам вирішувати, під яким «соусом» їх подати.

Можна щотижня видавати сталу суму кишенькових, яка не залежить від обставин і поведінки, а можна встановити таксу на миття посуду, прибирання у квартирі тощо. Можна позбавляти кишенькових через погану поведінку, а можна виплачувати «преміальні» за гарні оцінки. Варіантів досить, і я сьогодні розповім про той, який обрала наша сім’я.

Донька була уже в третьому класі, коли якось прийшла зі школи і сказала: «Я хочу, щоб у мене були свої гроші!» Звісно, вони у неї водилися і раніше – то наколядує-нащедрує, то бабусі з дідусями підкинуть, але тоді прийшло розуміння, що їй хочеться мати якийсь прибуток на постійній основі.

«Більшість моїх однокласників щотижня отримує кишенькові гроші, а деяким батьки платять за те, що вони прибирають у хаті, гуляють із собакою чи згрібають листя у дворі». Останній варіант ми відкинули відразу. Допомога по господарству – посильний внесок дитини у життя сім’ї, і я вважаю, що неправильно платити за це, інакше треба платити мамі за сніданок, обід і вечерю, за те, що вона випрала й випрасувала купу одягу, а нерідко ще й порозкладала по поличках у шафі. Татові – що підвіз до школи чи полікував хворий ноутбук. А чого ж? Якщо переводити відносини на грошову основу, то усе має відбуватися саме так.

Часто допомога дитини звільняє батькам час для самої дитини. Донька помила посуд чи підмела на кухні – ото мама вже й вільна і може пограти у настільну гру чи подивитися мультик.

Звісно, якщо донька няньчиться з сусідським малюком, чи син допомагає стареньким, які живуть поруч, поливати город чи згрібати листя, і вони за це пропонують винагороду – це інша справа. Винагорода чесно зароблена…

І поки Марічка думала, де ж вона може заробити гроші, ми знайшли оптимальний для нас варіант – вирішили в кінці чверті видавати доні стипендію – $20. Вона одразу дивувалася: «Але ж мені подобається вчитися, чому ви мені за це платите?» Ми пояснили їй, що це заохочення. І, зрештою, в університетах же платять студентам, які гарно вчаться, стипендію, ото й Марічка заслуговує на нагороду.

У мене є знайомі, які платять своїм дітям за гарні оцінки – десятки-дванадцятки. Мені ж здається, що стипендія у кінці чверті – кращий варіант, тому що дисциплінує (одразу зауважу, що це моя суб’єктивна думка). Врешті-решт, дорослі здебільшого отримують зарплату один раз на місяць і знають, на яку суму можуть розраховувати. Хоча є фрілансери, які мають винагороду за кожну свою гарну «оцінку». Ну, це вже кому що до вподоби.

Звісно, стипендія – не єдине джерело прибутків. У нас є звичай залишати Марічці здачу, якщо вона йде у магазин, аптеку чи замовляє піцу в сусідній піцерії. Це родом із дитинства… Скільки разів ми бігали в гастроном по хліб, молоко, а якось мені навіть довелося самій вистояти довжелезну чергу за дефіцитною тоді куркою. А потім – іще раз, щоб купити курку маминій подрузі.

Звісно, таку працю слід належно винагородити, але сума «чайових» залежить і від суми покупок – усе, як у реальному житті. Якщо сума не перевищує $5-7, чайові –$1, а за «доставку» піци можна і $2-3 лишити, бо ж якби це здійснювала справжня служба доставки, довелося б заплатити $5. Щоправда, у нашому містечку такої служби немає, процвітає «самовивіз» і «самовиніс», але ж ми зараз говоримо про інше.

На днях дочка запитала: «Мамо, а тобі не треба яєць чи масла, бо у нас книжковий ярмарок на наступному тижні, а в мене лишилося мало грошей». Зрозуміло, що і яйця, і масло завжди потрібні, і я дозволила Марічці лишити собі суму більшу, ніж завжди. А коли у кінці третьої чверті дочка принесла додому табель, озвучила й інші свої роздуми: «Може, ви б мені хоч трохи підвищили стипендію?» Вирішили, що підвищення буде з наступного року – як-не-як, п’ятий клас, це вже не молодша школа…

А на що ж іде стипендія? На цукерки чи печиво, якщо хочеться пригостити друзів по дорозі зі школи. На нескінченні ручки/олівці/ґумки – вдома їх і так купа, і мамі з татом здається, що того досить, а Марічка завжди знаходить у шкільній крамничці канцтоварів щось унікальне – ручку з ліхтариком чи ґумку у вигляді стаканчика з попкорном. Якщо батьки відмовляються купувати п’ятнадцяту футболку чи десятий браслет – також у нагоді стає стипендія.

Ледь не забула! У нас іще є «Сімба»! До чого тут левеня з диснеївського мультику? Ні до чого, бо «Сімба» – це скорочення від «сімейного банку». Донька може покласти свої гроші у банк і, залежно від терміну вкладу, отримати відсотки. Наприклад, за два місяці набігає 5%, за чотири –10%, а за шість –20%. Усе, як насправді. Окрім розміру відсотків. Хоча і я, і бабуся з дідусем також просили прийняти вклади у «Сімбу», наш тато-банкір відмовив: така програма працює дише для Марічки.

Якщо серйозно, то і призначення стипендії, і сімейний банк мають допомогти Марічці ознайомитися з дорослим життям, його правилами і можливостями. Погодьтеся, що в дев’ять років непросто прийняти рішення: взяти гроші і одразу їх витратити (а спокуси – на кожному кроці!) чи вкласти, потерпіти і забрати більшу суму, чи й взагалі – частину кожної стипендії класти у банк під проценти, щоб назбирати на щось дуже дороге або зробити свій внесок у вартість омріяної сімейної поїздки у Диснейленд.

Рішення, рішення… Щодня потрібно щось вирішувати. І нерідко ці рішення безпосередньо стосуються грошей. Тож важливо змалечку дати зрозуміти дитині, що гроші не падають з неба, і щоб їх отримати, потрібно докласти зусиль, а щоб гроші водилися і не переводилися, не слід витрачати все й одразу.

Наталя Ясіновська, філолог, читачка, мама

 

Читайте також:

За кордоном: роздуми про мову, самоідентифікацію і не тільки
Потрібнодовірятисвоїйдитині
Як у США заохочуютьдітейдочитання

 

Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3528