Останнім часом наші ЗМІ якщо й згадували про Василя Кричевського, то зазвичай у вельми сумному контексті – про те, як у ході здійсненої одіозною Ларисою Скорик варварської «реконструкції» Літературно-меморіального музею Шевченка на Тарасовій горі були забиті ґіпсокартоном його розписи. Тим не менше, добрих приводів поговорити про цього унікального митця насправді є значно більше, особливо цього року, який для нього ювілейний – адже в січні майже непомітно для нефахівців минуло 140-річчя від дня його народження. Тоді про це згадали лише в Літературно-меморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка, відомому як хата-музей на Козиному болоті (так колись звалася ця місцевість поруч із майданом Незалежності в Києві), – і недарма саме там, адже Василь Кричевський свого часу  ініціював обстеження колишнього помешкання  І. Житницького, де тимчасово мешкав Тарас Шевченко в 1846 році; він же керував  реставраційними роботами, розробив художні проекти  і  працював  над створенням експозиції  першого музею Кобзаря.

Відтак, щоправда, була виставка в Харківському художньому музеї, де зберігається частина робіт Кричевського, – і ось зараз у Національному художньому музеї України в Києві (НХМУ) маємо, нарешті, справжню культурну подію загальнонаціонального масштабу, належним чином зорганізовану: виставку Василя Кричевського «Між аванґардом і традицією». У двох залах експонується близько 70 як графічних, так і живописних творів митця – і значення цієї події годі переоцінити, якщо згадати, що остання його прижиттєва виставка в столиці України пройшла 1940 року (на ній, до речі, експонувалося 1055 творів), і відтоді кияни робіт Кричевського фактично не бачили (за винятком картини «Весілля», яка демонструється в постійній експозиції Національного художнього музею).

На жаль, до наших днів дійшла лише частина творчого спадку митця – багато робіт було втрачено в часи Другої Світової війни і згодом, під час поневірянь його сім'ї за кордоном. Цьому сприяли трагічні події його біографії  – через низку обставин шістдесятидев'ятирічний митець з родиною залишився на окупованій території, згодом, хвилюючись за долю доньки, чоловік якої був із сім'ї прибалтійських німців, та за сина, котрий з оточення повернувся додому, залишив країну, мешкав у Парижі, а останні роки життя провів у Каракасі (Венесуела). У 2003 році його нащадки передали в дар Україні понад 300  його творів, які поповнили збірки багатьох українських музеїв, у тому числі й Національного художнього музею.

Саме ці роботи ми зараз і маємо змогу побачити – а по неділях ще й послухати змістовну лекцію завідувача відділу графіки НХМУ Данила Нікітіна, а по п’ятницях переглянути перший український кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок» (1938), опальну кінокартину «Звенигора» (1927) та інші, до створення яких причетний Василь Кричевський як художник кіно. Направду, по-доброму вражає комплексна і на рівні сучасних вимог витримана робота фахівців НХМУ з організації виставок, і цієї зокрема!

І, звісно ж, вражає масштаб особистості Василя Кричевського, якого за універсалізм таланту сучасники справедливо порівнювали з митцями епохи Відродження. Архітектор (його найвідоміші творіння – будинок Полтавського губернського земства, будинок І. Щітківського на вулиці Полтавській у Києві, будинок письменників «Роліт» у Києві, будинок Опішнянського гончарного навчально-показового пункту, Літературно-меморіальний музей Шевченка на Тарасовій горі – є взірцями української модерної архітектури), живописець, графік, художник книги і кіно, сценограф, дизайнер, автор творів декоративно-прикладного мистецтва, колекціонер, дослідник народної творчості, педагог (перший ректор Державної Академії Мистецтва в Києві, а відтак професор Архітектурного інституту і Мистецького Інституту, який виховав ціле покоління славетних митців) – усе це Василь Кричевський. Зрештою, всім відоме графічне зображення Тризуба, головного елемента Державного Герба України – це так само робота Василя Кричевського.

«Майстер поєднав у своїй творчості два аспекти романтизму – скерованість у майбутнє і любов до минулого, – пише в «Нарисах з історії української графіки ХХ століття» відомий мистецтвознавець Ольга Лагутенко. – Він продемонстрував новий механізм формоутворення, який спирається на традиції, що сягають в глибини культурної пам’яті, у міфологію, у фольклор. Вплив будинку Полтавського земства позначився майже на всіх галузях національного мистецтва, він став «наріжним каменем у відродженні й творенні українського національного стилю не лише в архітектурі, а й у мистецтві взагалі»… Справжньою подією у книжковій графіці стала поява «Ілюстрованої історії України» М. Грушевського (Київ-Львів, 1911), графічне оформлення якої втілювало бажання В. Кричевського відновити перерваний зв’язок сучасної української культури з мистецтвом давніх епох».

З-поміж робіт, які демонструються на виставці «Між аванґардом і традицією», особисто мене найбільше захопили дивовижні акварельні мініатюри Василя Кричевського, позначені напрочуд тонким відчуттям кольору і якоюсь особливою «сонячністю». І, звісно ж, його славетна графіка, передовсім обкладинка першого видання роману «Майстер корабля» Юрія Яновського і буквально кількома штрихами «накиданий», але такий неймовірно класний – і по-справжньому класичний – портрет Майка Йогансена. Утім, незважаючи на те, що представлено не так і багато робіт, вони такі різноманітні, що кожен поціновувач мистецтва неодмінно здобудеться на власні враження й захоплення. У найближчі вихідні виставка ще працюватиме – тож не проґавте, дорогі читачі!

Іван Андрусяк

 

Читайте також:

Киянин Городецький
Художній смак – на старт!


Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3525