«Парк бароко – це парк пізньої осені, близького кінця, падаючого листя... Перспектива викликає в пам’яті почуття чогось тимчасового, миттєвого, останнього», – так влучно схарактеризував епоху бароко Освальд Шпенґлер. Справді, осінь із її буянням барв, густими туманами й першими заморозками чи не найкраще відповідає духові мистецтва, яке вміло тонко поєднувати золото й срібло, поезію й прозу, малярство й скульптуру.

До речі, волею долі українське літературне бароко відходило переважно восени: 3 вересня 1693 року – Лазар Баранович, на початку вересня 1701 року – Іван Величковський, 28 жовтня 1709 – Дмитро Туптало, 27 листопада 1722 – Стефан Яворський. Урешті, Григорій Сковорода, чия творчість, на думку Дмитра Чижевського, ніби підсумує ту непросту добу, залишив цей світ 9 листопада 1794 року. Так під акомпанемент дощів і падаючого листя відійшла епоха, позначена духом вишуканого аристократизму – Золота доба української культури.

Вочевидь саме тому восени, як ніколи, хочеться думати про бароко. Складна епоха, що починалася з гострої релігійної полеміки, вітебської трагедії, військових конфліктів, що переросли перегодом у національну війну, – а відтак у спустошеній, пошматованій, знекровленій війнами країні «пишним садом» розквітають наука й мистецтво. Хоча, можливо, тут є певна закономірність, адже бароко – стиль, що культивував парадокс.

Доба бароко – це інтелектуальна культура, тому найвище вона цінувала саме книжки. Недарма у знаменитій посвяті Лазарю Барановичу до «Тріоді квітної» Лаврентій Крщонович порівнює книжки із розкішними квітами, а самого архієпископа, який «многия Книги церкви святой от Богодуховєнного разума своєго подал єси», – з мудрим садівником.

А ось підтримки тогочасні поети найчастіше шукали в Божої Матері, людської заступниці перед Богом.

Под сђнь Богородици грђшнии бђжђтє
Яко птєнца под крила єй купно припадђтє, –

зазначає Димитрій Туптало в славетній збірці леґенд «Руно орошенноє», присвяченій дивам, явленим іконою Іллінської Божої Матері. Відтак Іван Величковський у збірці «Зеґар» говорить про присутність Пречистої Діви в кожній хвилі людського існування; Іоаникій Ґалятовський розповідає про дива Богородиці серед сивіл; до її світлого образу звертаються Лазар Баранович, перший український поет-лавреат Стефан Яворський, Лаврентій Крщонович, Іван Орновський. Отці-василіяни прославляють її в збірнику на пошану чудотворної ікони Почаївської «Гора Почаївська», а Якоб Суша говорить про дива Холмської ікони в «Тричі воскореслому Феніксі».

І якщо Божа Матір постає людською покровителькою, то Ісус – це надія, шлях до нього – дорога спасіння. Він – це вершина, досягнувши якої, стомлені земні «переґрини» знайдуть спокій і затишок. На Нього єдиного сподіваються серед розбурханих хвиль життя земного.

Дай же и мнђ радость,
Спасенія сладость,
Іисусе прекрасний! –

ці рядки Туптала можна вважати своєрідним лейтмотивом української барокової літератури, що прагнула відволікти людину від сьогосвітніх проблем, подарувати надію.

Бароко, плекаючи християнські ідеали, вчило людину бути розважливою, доброю, красивою. Вчило думати, прощати, шукати насолоду в інтелектуальній діяльності. А ще – чи найголовніше – ніколи не занепадати духом, гідно зносячи «удари навісної долі».

Велична епоха бароко – нині вона мовби за серпанком осінніх дощів. До неї досі специфічне ставлення: хтось закидає їй надмірну релігійність, хтось докоряє отим вишуканим аристократизмом… Але як би там не було, десь із туманної далини виблискують нам бані її церков, і лунають вишукані піснеспіви, і оберігають нас її святі – Св. Йосафат (Кунцевич), Св. Петро (Могила), Св. Димитрій Ростовський (Туптало), Св. Іоанн Тобольський (Максимович), св. Арсеній (Мацієвич), св. Георгій (Кониський), – і роблять нас мудрішими її книжки.

Трагічна епоха, що, безперечно, відобразилася й у долях багатьох авторів, змогла витворити колосальну культуру, вплив якої ми відчуваємо дотепер.

 

Катерина Борисенко, літературознавець

 

Читайте також:

Про трагедію ще одного покоління, яке повірило в революцію
«У синьому небі я висіяв ліс…»
Про справи вищі а вічні

 

Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3519