Прислухаючись до того, як розмовляють люди на вулиці, в громадських місцях, я все частіше запитую себе: чому дорослі аж так кричуще не стежать за тим, яку лексику вони вживають? Чому не зважають на те, хто з ними поруч – передовсім на дітей, зокрема і власних? Адже вуха малят уловлюють кожне слово, кожен вираз. А відтак і самі діти починають спілкуватися між собою ненормативною лексикою – тобто лайкою, непристойними виразами, які формують їхній стиль поведінки.

У «Вікіпедії» читаємо: «Ненормати́вна ле́ксика (також нецензурна лексика, обсценна лексика, лихослі́в'я) – табуйована (неприпустима) лексика, яку носії мови сприймають як відразливу, непристойну. У це визначення входять такі поняття, як блюзнірство, прокльони і лайка. Така мова перебуває поза нормальним стилем спілкування. Ненормативна лексика є сегментом лайливої лексики різних мов, що включає неввічливі, непристойні, вульгарні та лайливі вирази. Використання ненормативної лексики має чіткі національні, культурні, та соціальні ознаки і суттєво відрізняється в різних культурах та соціальних групах. Кожне суспільство визначає окремо, що належить до ненормативної лексики, або лайки, і формулює своє ставлення до неї. В багатьох країнах світу існують закони, які обмежують використання такої лексики у публічному житті, у ЗМІ тощо. Ненормативна лексика частіше вживається у розмовній мові, ніж у літературній» (https://uk.wikipedia.org/wiki).

Отож, чи слід дорослим під час розмови з друзями чи знайомими зважати на те, що їх слухають діти? Чи вплине мова на формування характеру, конкурентоспроможності та, врешті-решт, на особисте життя дітей? Відповідь очевидна.

А водночас подумаймо і про те, як має чинити тато, коли його принижують лайкою, прокльонами – наприклад, у черзі? А поруч стоїть син… Опустити голову й промовчати? Відповісти такими ж словами? Прочитати лекцію щодо культури мови? Неважко здогадатись, як уплине на дитину будь-яка батькова реакція – для неї це шаблон власних дій для її спілкування в соціумі.

Щодня моє вчительське вухо мимоволі ловить це словесне сміття. Але я доросла людина – і, звісно, його не повторюю. А ви? А діти? Зустрівши в дописах у соціальних мережах такі вислови, як ви на них реагуєте? Чи соромно вам їх читати? А зважте на те, як у тих же соцмережах поводять себе діти – зазвичай копіюють усе, що сподобалось, навіть, не реагуючи на лексику.

Зрештою, сучасні школярі звикли навіть до книжок із такою лексикою. Нормально це чи ми, що ми, носії «мови калинової», переперчуємо її так, що вона стає отрутою, – а отже нівелюємо виховне та естетичне значення мови? Адже мова мала б піднімати до духовних вершин, бути кришталево чистою – а виразною за рахунок не «заборонених» висловів, а художніх засобів.

Утім, чи є «заборонені слова»? Адже вони друкуються у книжках відомих письменників, на блоґах, сайтах – вони всюди. То чи не буде батько видаватися «несучасним», якщо в описаній вище ситуації почне обурюватися?

Як на мене, лихослів’я направляє емоції людини на тваринні інстинкти – навіть вираз очей змінюється, зникає інтелігентність, стрункість, логіка. Придивіться до підлітків, які дозволяють собі вживати такі слова. Якщо ви запитаєте їх, чому вони так говорять, вони щиро здивуються, а то й зреагують агресивно. Для них таке спілкування стає нормою.

Хто винен і що робити? Винних шукати – марна справа, адже тут ідеться далеко не лише про безкультурних людей, невихованих, відсталих. Непристойності вживають письменники у своїх творах, з екранів телебачення теж лине цей бруд – і хоча зазвичай телевізійники «запікують» чи притишують такі слова, однак це теж мовби заохочує: глядачеві хочеться їх «відгадати», і не лише дорослі, а й діти підшуковують варіанти…

Найгірше, що наша малеча теж повторює те, що чує. А дорослі дяді й тьоті у захваті знімають на відео, хваляться: бач, яка дитина розумна – «дорослою» мовою спілкується!

Що ж робити? Мабуть, настав час прибирати не лише сміття на вулиці, а й чистити мову. 

Світлана Костянтинівна Бак,

учитель-методист світової літератури

Троянської ЗШ І-ІІІ ступенів

Голованівського району Кіровоградської області,

лавреат Всеукраїнського конкурсу «Учитель року 2011»

у номінації «Світова література»

 

Читайте також:

Якби була змога повернутися на кілька років назад – що б ви хотіли змінити в історії взаємин зі своїми дітьми?
Постмодерні діти та їхні книжки
Як говорити з дітьми про секс 

Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3489