Початок навчального року – це завжди емоції, притому далеко не лише оті сонячні, що їх випромінюють дітки з квітами й усміхнені вчителі на першій лінійці. Бо й справді: все починається зі свята – але за ним неодмінно приходять будні, коли далеко не все таке однозначне й сонячне, як нібито ж усім би того хотілося.

Ось і цими днями, напередодні нового навчального року, учні, батьки, вчителі, громадськість – одне слово, всі зацікавлені активно обговорюють далеко не святкову річ: нову ініціативу Міністерства освіти, спрямовану на запровадження в старших класах загальноосвітніх шкіл системи профільного навчання.

Завважмо, що ініціатив у чиновників від освіти останнім часом народжується дуже багато, й частенько буває так, що справжня їх мета дуже далеко відбігає від тієї «благородної», яка офіційно декларується. Тому всі зацікавлені вже нібито «звикли» кожну таку новацію сприймати з насторогою – тим паче, що преса не раз звинувачувала чинного освітнього міністра в ксенофобії, тож його відставки громадськість уперто, однак безуспішно вимагає ще з першого дня його призначення на цю посаду.

І ось нова ініціатива, яка – так само, як і всі інші – одразу ж спричинила вал критики. На сайті Міністерства виставлена для обговорення новаторська «Концепція профільної освіти», яка передбачає суттєву реформу середньої школи. Згідно з цим документом, 10-11 класи планують зробити «профільними» – щоб із тим, який фах обрати, дитина визначалася не по закінченні школи, а раніше, і вже в старших класах системно готувалася до своєї майбутньої професії. Для цього у 8-9 класах проводитимуться тестування, анкетування й співбесіди, за результатами яких із 10 класу дітям хочуть дати змогу самостійно обирати навчальні предмети.

Як відомо, нині старшокласники вивчають 16 обов’язкових предметів, – а з 1 вересня 2018 року (саме на цю дату заплановано старт реформи) їх має залишитися 8: українська мова, українська література, іноземна мова, історія України, всесвітня історія, математика (алгебра й геометрія), природознавство (інтеґрований курс, який включає основи фізики, хімії та біології) і фізкультура. Решту дисциплін – зарубіжна література, фізика, хімія, біологія, астрономія, географія, правознавство, інформатика, креслення та основи безпеки життєдіяльності – будуть факультативними, себто кожна дитина вибиратиме для себе лише ті з них, які знадобляться їй для опанування майбутнього фаху.

Ця ініціатива, як ми вже завважили, одразу ж викликала шквал критики, з-поміж якої найаргументованіше прозвучало звернення Українського фізичного товариства, оприлюднене в ЗМІ за підписом його голови, доктора фізико-математичних наук і відомого перекладача Максима Стріхи. Підтримала це звернення зокрема Українська астрономічна асоціація на чолі з доктором фізико-математичних наук, академіком НАН України Ярославом Яцковим. Їхні аргументи такі: «Ключовим елементом удосконалення системи освіти є вибір дисциплін, обов'язкових для вивчення всіма школярами незалежно від обраного профілю навчання. Ми переконані: фізика є основою сучасних знань, які призвели до всеохоплюючої науково-технічної революції, і володіння її основами потрібне будь-якій освіченій людині. Вивчення фізики в жодному разі не може бути замінене вивченням передбаченого проектом Концепції інтеґрованого курсу «природознавства» (фізика, хімія і біологія разом в обсязі 3 годин на тиждень). Курс природознавства доречний у молодших класах, але спроба поєднати в одному курсі такі фундаментальні дисципліни на рівні старшої школи призведе (окрім можливості звільнення «зайвих»учителів-предметників) лишень до того, що учні відтепер не матимуть системних знань ані з фізики, ані з хімії, ані з біології».

Тим не менше, розваживши над усім цим, я дозволив собі засумніватися в тому, що ідея профільного навчання аж така погана. Навпаки: мені видається, що це дуже потрібна й корисна ідея. Єдине, що мене в цьому контексті насторожує, – що нинішнє Міносвіти, до якого справедливо немає довіри, здатне цю прекрасну ідею вгробити своїм традиційно недолугим втіленням…

Я згадую себе-школяра, вже тоді «хронічного» гуманітарія, для якого фізика й хімія були мукою. Мені ще пощастило, бо фізику в мене викладала Ольга Петрівна Погребенник, сестра світлої пам’яті професора-філолога Федора Петровича Погребенника, яка принаймні розуміла, що не треба мене надміру мордувати тим, що в подальшому житті мені ніколи не знадобиться (і справді не знадобилося).

А ось моїй старшій дочці, так само «хронічному» гуманітарієві, не пощастило: її цими предметами «вантажили» в старших класах так, що вона фізику буквально зненавиділа – і коли тепер, вступивши на філософський факультет, дізналася, що в них буде спецкурс із фізики, була люта як пантера, так що нам з дружиною довелося докласти чимало зусиль, щоб упевнити дитину в тому, що це буде «інша» фізика – не «зграя незрозумілих формул», які їй ніколи в житті не знадобляться, а фізичні уявлення про світобудову, кожному гуманітарієві так само необхідні.

Ба більше! Зараз мене «проклинатимуть»колеґи-філологи, але я так само певен у тому, що коли дитина визначилася з тим, що у неї талант до фізики чи хімії, то такій дитині в старших класах непотрібні типи складнопідрядних речень чи тонкощі відмінювання складних числівників – це нам, філологам, треба, а таким дітям цілком достатньо нормального практичного курсу української мови, щоб вони могли грамотно писати й говорити.

Насправді ж я залишив би обов’язковими для всіх старшокласників лише курси української і зарубіжної літератури, української і всесвітньої історії, іноземної мови, а також запровадив би нормальний курс історії мистецтв, який би вчив дитину орієнтуватися в світі образотворчого мистецтва, музики, архітектури, театру, розвитку стилів – це те, що ніколи й нікому в житті не зашкодить (і чого мені, хлопчикові з села, який аж у студентські роки мав змогу вперше відвідати театр, картинну ґалерею, філармонію, дуже й дуже в житті бракувало, а часом і тепер бракує, бо самоосвітою всього не виповниш!). А все решту – за індивідуальним вибором дитини спільно з батьками!

Утім, це лише мої приватні міркування, які аж ніяк не претендують на щось більше. Тож я вирішив перевірити їх на підставовість чи бепідставність – і поділився ними на своїй сторінці й Фейсбуку. Пропоную вам, дорогі читачі, найцікавіші коментарі з цього обговорення.

 

Лесь ГЕРАСИМЧУК, культуролог, перекладач (правопис автора збережено):

Школа покликана не фахівців робити з того чи іншого фаху (для цього є інші заклади й установи позашкільного навчання), а формувати підґрунтя (наукового) світогляду. Якщо випускник не матиме знань про деталі складнопідрядних речень, розуміння хемічних і фізичних формул, астрономічних знань, то його хіба що можна брати до шталтуваннябандюковичної людини, як колись – радянської людини. Одвіку комплексне знання (погляньте на систему Питагора) було основою для сформованої людини. Треба б іще поглибити в школі вивчення основ музики. Людині в подальшому житті може не знадобитися фізична формула, але вона розумітиме підставність тих чи інших тверджень про світобудову. Це особливо важливо тепер, коли суспільство знов поринає в первісні ритуали, марновірства, ворожбитство і т.д. І це, власне, через загальне неуцтво. Якщо ми поглянемо на вершинні приклади в галузі художнього і абстрактного мислення, то побачимо там універсалістський підхід до формування знань. Варто радше розглянути варіянт повернення до десятирічки й додати роки два спеціалізації... Різне може бути. Але картини світу не може бути без природничих дисциплін. Особливо, астрономії, фізики й хемії.

 

Сергій ІВАНЮК, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія»,головний редактор журналу «Однокласник»:

У багатьох країнах у школах вивчається предмет science, який об’єднує кілька природничих дисциплін і дає уявлення про природу речей і сучасні досягнення природничих наук. Це давня практика, там напрацьований прекрасний багатий досвід. Якби на місці Табачника був чоловік освічений, збагачений почуттям соціальної відповідальності, то послав би на стажування когось із учителів-природничників (а не функціонерів міністерства чи академії педнаук) із завданням розробити такий курс для наших шкіл. Потім би його обговорили, довели до пуття (курс, а не вчителя), і тоді можна було б порушувати питання про вилучення значної кількості годин з природничих предметів за рахунок введення інтегрованого курсу. Але це все мрії… Як завжди, все буде зроблено навпаки.

 

Оксана ДАВИДОВА, редактор журналу «Вигадуй, думай, грай»:

Пане Іване, звісно, в дечому Ви маєте рацію. Але чи всі школярі знають, чим займатимуться у житті? Профільне навчання з першого погляду ніби гарна штука. Але в мене перед очима наочний приклад такого навчання в дії: моя подруга мешкає в Швеції, де діти спочатку навчаються в початковій і середній школі, закінчують її в 15 років і вступають до профільних навчальних закладів, щоб отримати повну СЕРЕДНЮ освіту. І саме профільну. І зараз я бачу, як її дитина через 2 роки вивчення математики й фізики, до яких нібито мала любов і хист, раптом відлюбила і вчитися за цим фахом далі не хоче, тим паче працювати інженером. Тепер вона має або кидати це навчання і перевступати на інший профіль, або вступати до вишу іншого профілю, не маючи для того достатньої підготовки. І це трапляється там дуже часто!

Якщо аж так хочеться профільного навчання, хай зроблять загальний курс фізики, біології тощо – для усіх. А для профільного – підсилений. Тоді школяр, який останні два роки вивчав тільки мову і літературу, раптом вирішить вступати на технічний фах, матиме хоч якийсь шанс.

Хоча я, дивлячись на «покращення» нашої освітньої сфери, все більше розумію, що освіченість дітей – справа лише самої дитини і її батьків. І не сподіваюся, що лише в школі дитина отримає достатню кількість знань.

А ще згадую, як кілька років тому Азаров на одному з великих заводів сказав, що у нас занадто багато розумних, ніхто на виробництво іти не хоче. Тож логіку уряду розумію, але не підтримую.

 

Дар’я БАКУЛІНА, редактор порталу «RegioNews»:

Насправді подібні заклади із профільним навчанням вже давно існують. Непогано було б зробити таких якомога більше, це факт. Я навчалася в одному з них. Ліцей при ДонНУ розділений на факультети: філологія, біологія, хімія, фізика тощо. Я відвідувала українську філологію. Так от у нас фізика+хімія+біологія=природознавство, і читався цей курс 2 семестри з 4-х (в ліцеї була старша школа – 10-11 клас). Вивчаючи природознавство, ми поглибили свої знання зі згаданих дисциплін, нашаровуючи їх на вивчене у молодшій і середній школах, і отримали основне з курсу старшої школи, а зосередили свою увагу на профільних предметах (української мови та літератури у нас було десь по 6 пар на тиждень кожної). В результаті для дітей – щасливе закінчення школи, для майбутніх фахівців – отримання шикарної бази зі спеціальності, а для ліцею – всеукраїнське і світове визнання. В Донецькій області це, без перебільшення, найкращий за рівнем освіти шкільний заклад (старші класи), учні якого постійно перемагали на всеукраїнських та світових олімпіадах. Що ж стосується молодшої та середньої шкіл, я вважаю за доцільне робити в них (або в окремих класах) поглиблене вивчення якогось напрямку: точних наук, гуманітарних абощо, залишаючи при цьому базовий курс із основних дисциплін. І впроваджувати таку спеціалізованість класу з 7-го, щоб до цього віку дитина мала можливість остаточно упевнитись у своїх уподобаннях. Я, завдяки такій системі, спокійно сприймаю фізику, люблю математику і обожнюю філологію. І коли мені необхідні глибокі знання із точних дисциплін, я завжди можу звернутися до свого чоловіка-математика або іншого фахівця – і отримати їх. Величезною проблемою нашого суспільства є відсутність якісних вузькоспеціалізованих фахівців, більшість отримує вищу освіту «для корочки», а бажана академічність залишається тільки у розкладі щоденника школяра.

 

Віктор РАЗЖИВІН, доцент кафедри української мови і літератури Слов’янського державного педагогічного університету:

Я не є ортодоксальним противником профільного навчання. Сам довгий час працював завучем у педагогічному ліцеї, тому принцип роботи профілю для мене особисто не секрет і не новина. Причина звернення до профілів теж зрозуміла. Сучасний світ не потребує відмінника-енциклопедиста, йому потрібний вузький спеціаліст. Дурниця полягає не в організації профільного навчання як такого (альтернативи цьому, здається, вже немає), а в тому, як саме воно організовується. Відсутні: широке суспільне обговорення, а звідси переконаність суспільства в його необхідності; адаптація чужого досвіду до вітчизняних реалій; концепція розвитку української освіти і науки з обгрунтуванням успішності й потрібності того чи іншого напрямку; моніторинґрейтинґу професій, яких буде потребувати наша економіка хоча б через кілька років; психологічна служба в кожній школі для допомоги визначення найбільш оптимального для дитини профілю; матеріальна база; кадри, які, як відомо, вирішують все; система перевірки знань узгоджена з профілями і т.д. А у нас все як в радянській армії. Сказав «дід» (читай міністр!), що ти муха, значить лети.

Досить невдало обрано час для реформи. За роки Незалежності матеріально-технічна база наших шкіл упала до нуля, знизився рівень підготовки педагогічних кадрів та їх пропорційний розподіл (про причини говорити не варто, бо їх справді багато), низька зарплата і відсутність житла не сприяє притоку в школу молодих кваліфікованих фахівців, доведена до абсурду формалізованість навчального процесу не здатна породжувати педагогів-новаторів. Звичайно, у цьому не варто звинувачувати лише останнього міністра. Усі вносили свою частку. Однак, у мене величезні сумніви, що всі ці проблеми зможуть ліквідувати до 2018 року.

 

Олена ОБУХІВСЬКА, мама:

У мене донька наступного року піде у школу. Тому я переймаюся всіма питаннями шкільних реформ. Я твердо переконана, що сьогоднішньому Міносвіти просто протипоказано втілювати будь-які реформи – вони все одно вилізуть боком для маленьких школярів.

 

Одне слово, думки розділилися: одні поважні люди переконані в тому, що запровадження системи профільного навчання буде лише на шкоду українським школярам, а інші поважні люди вважають, що загалом така система корисна й потрібна, однак над її втіленням варто ще добряче помізкувати, причому запроваджувати її мало б не нинішнє Міністерство освіти, а таке, до якого була б довіра суспільства.

А як вважаєте ви?

Запрошуємо вас, дорогі читачі, до обговорення цієї важливої проблеми. Будемо особливо раді, якщо хтось із вас з власного досвіду поділиться тим, як працює система профільного навчання в тих країнах, де вона давно запроваджена.

Пишіть нам на press_grani@ukr.netабо на видавничі сторінки у Фейсбуку чи ВКонтакті – найцікавіші ваші міркування ми неодмінно опублікуємо на нашому сайті.

 

Підготував Іван АНДРУСЯК


themesthemes/3483