Любий щоденнику,

тато й Ерленд не впіймали на пристані жоднісінької рибки. Але то не біда, бо до їхнього приходу ми з мамою вже побували в крамниці й купили лосося.

Я довго стояла біля холодильних прилавків, вивчала мертвих риб. Якось стає не по собі, коли уявляєш, як вони там лежать. Купи мертвих тварин! Брр! З очима, ротами, риб’ячими крильцями та всім решта! (Так-так, я знаю, що це не крильця, а плавники!) Чи… чи риби, власне кажучи, тварини? Морські тварини? Страшно собі уявити, як у м’ясному відділі купами лежать ЦІЛІ заморожені КОРОВИ й СВИНІ! Зі шкірою, хутром, рогами! Мене б знудило на місці!

Від риби на прилавках добряче штормить. Може, її не встигли заморозити до настання RIGOR MORTIS! Rigor mortis – це трупне заклякання. Властиве всім тваринам (і людям – теж). Через деякий час після смерті тіло поступово починає заклякати. Так, наче з нього зробили опудало. Тому добре, коли дуже-дуже старі люди помирають уві сні в своєму ліжку. Вони заклякають у такому положенні, як треба. Тоді їх легко класти в домовину.

Гірше було б зі мною, якби я померла вночі в своєму ліжку. Я так неспокійно сплю! Завжди прокидаюся догори дриґом або задом наперед в узніжжі ліжка, зав’язана вузликом, а ковдра – на підлозі. От померла б я одного вечора, ЩОЙНО вклавшись спати, і татко з мамою знайшли б мене лише наступного ранку, коли rigor mortis уже настав!!!! Ото б намордувалися, щоб укласти мене в домовину! Довелося б їм замовляти СПЕЦІАЛЬНУ труну! Скажімо, круглу з великою круглою шовковою подушкою. А на ту подушку примостили б Уду Андреу вузликом. (А вбрана я була б у мамину рожеву шовкову нічну сорочку).

Що ж стосується мертвої риби, то її найліпше чистити відразу після вилову, щоб можна було нарізати охайні шматочки й поскладати їх до морозильника. Насамперед треба вийняти всі смердючі нутрощі й жовчний міхур. Не приведи лихо, той міхур трісне під руками, і зелена, ядуча жовч розіллється на рибу! Споживати таку рибу стане небезпечно для життя! А якщо й НЕ небезпечно, то смакувати така риба не буде – це вже точно!!!

Але я люблю рибу, незважаючи ні на що. Надто червону…

Читайте також:

Про дівчинку Уду, яка живе в кожному…

Іван Андрусяк. Вічний Терпець

Дзвінка Матіяш «Інжирне дерево» 

 

 Від редакції. Дорогі читачі, якщо у вас є досвід, яким ви захочете поділитися з нами в рубриці «Актуальне», надсилайте свої відгуки, колонки, коментарі на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, саме ваш звичний досвід стане для когось неоціненним!


themesthemes/3460