Арсен Іванюк:

— О, я ніколи не забуду того літа, коли втік від Юлі до баби й діда в село! Юля — це моя мама. Мені тоді саме «тринадцятий минало», як у тому вірші. Усе так відразу закрутилося: втеча, Айрес на мопеді, привиди, корида, розслідування вбивства прапрапрадіда (чи ще скількись тих «пра») Макара… Таке враження, наче це все сталося не зі мною, а з якимось відпадним кіногероєм!

Розказати вам про Макара? Колись дуже давно, ще на початку ХХ століття, його вбили у власній хаті. Дід Олег розповідав, що через золото. Усе село подумало на Макарового сина, Арсена. Це на його честь мене назвали, і… навіть не знаю, як це пояснити, але того літа я відчув, що мушу дізнатися правду. І дізнався!

…Питаєте, хто така Айрес? Е, ну, як вам сказати… Дівчина. Вона в дитбудинку живе. І ми… коротше, якось іншим разом розповім…

Клим Джура:

— Навіть не знаю, про яке літо вам краще розповісти: чи про те, де я перестав бути боягузом, а чи про те, як мене змусили бути брехуном. Це, звісно, надсекретна інформація, не для друку, тому нікому ні слова, бо тоді «ТТББ» капець!

Отож, іду я собі вулицею, нікого не чіпаю, аж раптом назустріч — Кактус! Сашко Кактус, здоровило такий. Не те щоб я його боявся, а все ж — сили були нерівні, і я б не відмовився в той момент провалитися крізь землю… Але ж не насправді! Це такий вислів, так кажуть!

А після того все поїхало-закрутилося: Жук і Заєць, штаб «ТТББ» («Таємного Товариства Боягузів та Брехунів»), секретні операції, паролі, прибульці, синьоморди… Спочатку було страшно, чесно. Але потім я познайомився з пані Соломією і… усе стало інакше! Тим паче тепер, коли я знаю, хто така пані Соломія насправді!

Атож, тепер я зовсім не боюся! А до чого тут брехня? Це іншаа історія! Слухайте сюди…

Хамід:

— Те літо круто повернуло моє життя. Я жив в Афганістані. Ви, може, навіть країни такої не знаєте, а я там народився й виріс. Була війна, і вся моя родина загинула. Тобто я так думав – на щастя, виявилося, що вони всі вижили, але це було вже пізніше… Після Німеччини, куди я потрапив завдяки Гелені, після знайомства з Антуаном і Настею, після сутичок із Автурханом і поїздки до України, звідки родом мій тато…

Знаєте, минуло якихось два-три місяці, а в мене таке враження, що я подорослішав відразу на десять років! Я про те літо-на-межі-можливого зовсім не жалкую, але, якщо чесно, хотілося б трошки спокійнішого життя: без погоні й стрілянини, і щоб ніхто не хотів мене «пришити». Але подорожі, мотоцикл і Настя – цього я ні на що не проміняю!

Джим Ґудзик:

— Ой, це так давно було, що вже й не згадаю! Здається, минуло з того часу вже тисяча років, не менше! Почалося все з того, що мене підкинули на острів Недогадію, і я потрапив до пані Штоцкер. Вона була мені як мама, я страшенно сумував, коли довелося її покинути! Це тоді, коли жителі острова захотіли вигнати Емму, паротяжиху. Бачте, їм стало мало місця, бо з’явився я! Але якби я не покинув пані Штоцкер, то не зустрів би всіх-всіх, не врятував би дітей від пані Кутняк (так звуть дракониху, спочатку вона була зла, а потім ми її перевиховали) і не одружився б із принцесою!

Але заждіть, я геть забув розповісти про Лукаса! Це мій найкращий друг, машиніст, із ним я у вогонь і у воду!

Настя:

— Та ну, ви все одно мені не повірите, якщо я вам розкажу! О’кей, розказую. Того літа ми з Кароліною (це моя подруга) перетворилися на… котів. Тобто, звісно, на кішок.

Ну ось, я ж казала, що ви не повірите! Я була чорненькою, а Кароліна — біленькою, з блакитними очима. Хоча насправді вона русява, не знаю, чому так вийшло. Ми самі не знаємо, як це сталося, просто мені одного вечора стало нудно, захотілося пригод, і я подумала: а раптом вийде перетворитися на когось іншого? Наприклад, на кішку. І вийшло! Ми й досі з Кароліною називаємо цей день «днем кота».

Але я ж бачу, що ви не вірите… Тоді спробуйте самі! Треба просто зосередитися…

Сергій:

— Ми з моїм найкращим другом Ігорем у класі завжди крайні! Що ж, ну і хай, за це літо школа від нас добре відпочила! А нам і добре: ми ходили по скарб Солоного лиману — в повному обмундируванні (всякі причандали мінералогів, природознавців та ентомологів-аматорів)! Шукали мертву голову у приморських чагарниках, побували в густонаселеній очеретяній республіці. Були моменти, коли нам трохи перепало на горіхи, але ж справжні пригоди не завжди м’які та пухнасті. Коли мої колеґи-вже-восьмикласники дізнаються про наші з Ігорем пригоди, вони стопудово луснуть від заздрощів!

 

Спілкувався Пан Перевертас.

 

Першу частину неймовірних літніх пригод літературних персонажів, розказаних ними самими, читайте тут. А літо триває! Пишіть нам про свої літні пригоди на сторінках у «Фейсбуці» і «Вконтакті» :)


themesthemes/3449