Не так давно я купив у антикварній крамниці мапу: Neue Verkerskarte von Оsterreich­Ungarn, Freytag und Berndt, Відень, 1890. Себто мапу шляхів сполучень Австро-Угорщини.

Мапа столітня і крихка. Я дуже рідко її розкладаю. За чотири роки це траплялося не більше ніж п’ять разів. Тож коли вже зроблю це, вдивляюся в неї годинами. Звісно, врешті я віднесу її до палітурника й попрошу, щоби він наклеїв її на полотно, але поки що медитую над її крихкістю.

Щойно я її побачив, одразу подумав про «Розклад руху на лініях автобусного, морського, залізничного та повітряного сполучення». На ній було позначено всі станції та залізничні зупинки в усій імперії, і всі вони були підписані. Наприклад, у піщано-жовтій, щоправда окупованій, але тому все одно трохи імперській Боснії є тільки одна власне залізнична лінія. Позначена темно-червоною, малиновою рискою, вона біжить від Босанського Броду до кордону Далмації і закінчується в місцевості Метковіч. У Добой два невеличкі відгалуження відходять до Яйце і до Тузли. Через збільшувальне скло можна прочитати затерті, маленькі назви місцевості: Сухопольє, Ґрачаніца, Петровосело, Мірічіна, Дошніца, Порачіч, Луковац, Бістарац, Букіньє, Коленґрубе… Так позначено на мапі столітньої давнини.

Та найцікавіше те, що кожну найменшу зупинку, кожне сільце з трьох халуп навхрест, кожну забиту дошками діру, де зупиняється поїзд, – бодай раз на тиждень і лише пасажирський, – усі ці місця позначено й описано, всі вони збереглися, і можна читати їх назви під збільшувальним склом так, як би читалося минуле або розкривався реальний ориґінал леґенди.

А чи знаєте, що в ті далекі часи відтинок колії між Добрлжіном та Баня-­Лукою називався «Militаrbahn k. u. k.», що означає «імператорсько-королівська військова залізниця»? І ніде більше в імперії не було нічого подібного.

Натомість в околицях Сигіту­-Мармароського, на теперішньому українсько-румунському кордоні, між порослих лісом карпатських долин бігла колія, звана «Mаrmoroser Salzbahn», або ж «Марамороська соляна колія», що мала десять зупинок. Правда ж, незле звучить: соляна колія?

Та треба мати стару мапу, яка розпадається в руках, щоби десь на межі колишньої Галичини та Угорського Королівства віднайти таке диво. До речі, Галичину позначено таким самим піщано-жовтим кольором, як і Боснію.

«Розклад руху на лініях автобусного, морського, залізничного та повітряного сполучення» був спробою відтворити світ у масштабі 1:1, спробою створити його заново. Моя ж мапа натомість, як, урешті, кожна стара мапа, зберігає світ, а водночас показує його розпад, його проминання. Дивлячись на неї, заглядаю в небуття, що його моя уява хоче будь-якою ціною заповнити. Цей крихкий, зітлілий папір, що розсипається в пальцях, нагадує людську пам’ять, слабку, недосконалу, піддану загрозі склерозу й старечій недоумкуватості.

За декілька днів я спакую речі, сяду в авто й вирушу до Белграда. Поїду через Словаччину, Угорщину та Румунію. Дорогою думатиму про свою австро-угорську мапу, уявлятиму її й шкодуватиму, що вона така крихка й понищена, що кожна подорож була би для неї смертельна. Водночас згадуватиму всі подорожі, в які я їздив колись цією трасою. Але на це все накладатимуться спогади прочитаного про ці краї, пам’ять про живих і померлих письменників, літературні пейзажі й події, що нарівні з тими, реальними, з-за вікна авта чи поїзда творили найтривкішу й найнеповторнішу дійсність. Ну, й, звісно, я матиму з собою цілком сучасні карти, дорожні мапи, що старіють винятково швидко, карти, відверто кажучи, одноразові. За останніх декілька років у мене віджили своє декілька карт Словаччини, Угорщини та Румунії. Вони просто розсипалися від постійного складання і розкладання. Їх порвав вітер над Середньо-Дунайською низовиною і в Карпатах розмочив дощ. Чи існує взагалі краща метафора подорожі, ніж знищена карта? Чи є шляхетніший спосіб подорожі, ніж подорожувати слідами письменника, книжками якого захоплюєшся? Так, це проща. Бо ж прощі – це ніщо інше, як старші сестри мандрівок як таких.

Подорожувати – значить жити. І в кожному разі жити двічі, тричі, багато разів.

 

Анджей Стасюк, письменник
(із книжки «Фадо», переклала з польської Богдана Матіяш)


  • Новини

  • На «Мапі вихідного дня» Leopolis від Наталки Сняданко

    Сьогодні ми пропонуємо подорож до Львова із найвідомішою сучасною письменницею Наталкою Сняданко. Своїми роздумами і спогадами вона ділиться з метою познайомити всіх не-львів’ян і навіть, не-українців із цим містом напередодні Євро-2012.

  • Мапа вихідного дня: Хотин та його фортеця

    Цими вихідними на Мапі вихідного дня ми шукатимемо зірку. Не звичайну п’ятикутну як на дитячих малюнках, не холодну і далеку, як на нічному небі, а кам’яну і велетенську, яка врятувала багатьом життя своєю міццю і величчю. Така зірка захована в Хотині і зветься вона Хотинська фортеця.

  • Історичними шляхами навколо міста Лева. Шлях перший: від Унева до Гусятина

    Тихі затишні вулички, вимощені бруківкою, старовинна архітектура найрізноманітніших стилів, безліч крихітних кав'ярень, що ваблять ароматом свіжомеленої кави, величезна кількість історичних визначних місць, сучасні чудернацькі заклади та й просто чарівна атмосфера культурного життя міста – усе це Львів. Зазирнути за межі цього дивовижного міста та обрати маршрут для подорожі запрошує традиційна рубрика «Мапа вихідного дня». Цієї п’ятниці ми пропонуємо маршрут, який бере початок в Уневі…

  • Подорож святинями Тернопілля

    Напередодні Вербної неділі «Грані-Т» запрошують помандрувати на Тернопільщину, адже саме цей край надзвичайно багатий на сакральні пам’ятки та духовні центри. Важко знайти на Тернопіллі село, де був би лише один храм: як правило їх кілька. В області є греко-католицькі, римо-католицькі, православні святині, збереглися старі синагоги, вірменські храми і святилище язичників на горі Ботиг.

  • Не-офіс-тур шляхами навколо Львова

    Вир сучасного життя закручує нас, пропихає через насправді вузьку горловину наших можливостей, заблоковує наші емоції, почуття, уміння дивуватись. Навіть для відпочинку ми вибираємо щось схоже на офіс-тур: щоб Інтернет поруч, щоб бізнес-клас, одним словом «ол інклюзив». Але у якийсь момент цього стає «досить»! От тоді варто взяти до рук путівник Ірини Магдиш «П’ять шляхів зі Львова» і вирушити на Західну Україну. Сьогодні ми пропонуємо один маршрут, який охоплює кілька міст і містечок: Куликів, Жовква, Червоноград…

  • Прогулянки від центру вуличками Чернівців

    Минулої п’ятниці разом із «Мапою вихідного дня» ми розпочали складати маршрут центром мальовничих Чернівців. Так на нашій мапі з’явились Турецький міст і Турецька вулиця, будинок-корабель і міська ратуша. Сьогоднішня подорож передбачає багато цікавинок, які заховані на вуличках, що стікаються до центру міста, а розпочнемо прогулянку з Центральної площі.

  • З «Мапою вихідного дня» до центру Чернівців

    Ми можемо заочно закохатись у якесь місто, розглядаючи альбоми чи листівки, та наше реальне враження зазвичай різниться від очікуваного. Чого ж можна чекати від найменшої з областей України, та ще й розташованої так, що сюди транзитом потрапити дуже важко? Однак Чернівці варті того, щоб побачити на власні очі «чарівний край Черемоша й Прута». Адже важко придумати щось більш мальовниче за карпатські краєвиди, букові ліси, стародавні звичаї та кухню, які неодмінно вам сподобається, і ви захочете ще не раз сюди повернутись.

themesthemes/3441