Волею долі творчий доробок одного з найвідоміших та найпопулярніших київських архітекторів минулого – Владислава Городецького — належить Україні, Польщі та Ірану. Кожна з цих країн може пишатися архітектурною спадщиною, яку він залишив.

Лєшек Дезидерій Владислав Городецький (таким було його повне ім’я), син Владислава, онук Олександра Віктора, правнук Яна Ігнаци, народився 23 травня (4 червня) 1863 року в селі Шолудьки на Поділлі, в родинному маєтку Глюзинських, із дому яких походила його мати Леопольдина. За участь Городецьких у польських повстаннях 1831-го й 1863-го рр. царський уряд конфіскував їхній подільський маєток Жабокрич. Певно, майбутній архітектор мав успадкувати волелюбницьку та незалежницьку вдачу щирого поляка-патріота, а мальовничі береги Південного Бугу з дитинства прищепили любов до красот природи, рослинного й тваринного світу. Так само з юних літ майбутній зодчий звикав бачити класичну палацову архітектуру подільських маєтків, а відтак – найкращі зразки європейської архітектури в Одесі, де навчався в реальному училищі св. Павла. Саме там Владислав проявив неабиякий хист до малювання, що його помітили й розвинули педагоги. Тому вищу освіту здобував уже в Петербурзі, в Імператорській академії мистецтв. По закінченні курсу наук зі званням класного художника ІІІ ступеня й правом споруджувати будівлі він наприкінці 1890 року приїхав до Києва. Саме тут пройшли наступні кращі тридцять років життя й творчості цієї яскравої, вельми шляхетної особистості. Усебічно обдарований, Владислав Городецький мав талант не тільки до мистецтва й архітектури, але й до активного підприємництва та... стрілецького спорту й полювання.

За проектами та під наглядом архітектора Городецького в Києві споруджено багато різних за призначенням та архітектурними стилями об’єктів. Першими стали сажковий павільйон і тир Київського відділу Імператорського товариства правильного (тобто, «за правилами») полювання, спроектовані безплатно й побудовані під авторським наглядом на пустирі біля Лук’янівського православного кладовища.

Доречно нагадати, що до кола мисливців і тоді входили найбільш заможні й впливові особи міста і краю, а це мало певне значення для кар’єри архітектора-початківця. Однією з ранніх його робіт у Києві стала родинна усипальня баронів Штейнгейль на аристократичному кладовищі Аскольдова могила. Мабуть, невипадково, бо один із баронів Штейнгейлів був також завзятим мисливцем.

Згодом Городецький отримав низку найрізноманітніших замовлень від подружжя заможних російських землевласників Балашових – у їхніх маєтках на Поділлі й Київщині: цукроварня та будинок управителя в Шпикові, каплиця та зразковий холодильник у Рахнах-Лісових, лікарня та стайні в Мошнах, винокурня в Байбузах, шлюзи на річці Вільшаній, жіноча гімназія та церква в Черкасах тощо.

1894 року не менш важливою для популярності Городецького стала участь у проектуванні київських міських каналізаційних мереж – вельми прогресивного технічного нововведення тієї доби. Незабаром він проектує і зводить шість великих виробничих корпусів Південно-Російського машинобудівного заводу на вулиці Жилянській, 107. Не відмовлявся й від дрібних проектів. Нагадаймо: архітектори, так само, як інженери, лікарі, адвокати, художники вважалися особами вільної професії, тож мусили заробляти на прожиття й утримання родини та помешкання приватною практикою. Отож, широке коло знайомств було певною запорукою процвітання й добробуту.

Улітку 1897 року на схилах Черепанової гори відкрилася Київська сільськогосподарська та промислова виставка. Її окрасою стали оригінальні павільйони графів Юзефа та Костянтина Потоцьких, споруджені Городецьким у «мисливському» та неоренесансному стилях. Великі землевласники Потоцькі обоє пишалися своїми зразково поставленими господарствами, причому граф Юзеф один із небагатьох магнатів у тогочасній Європі влаштовував у своїх маєтках так звані парфорсні полювання; у них брали участь винятково титуловані особи, спеціально вирощені й натреновані коні й собаки.

Виставка з роботами Городецького мала широкий розголос по всій імперії. Водночас архітектор узяв участь у великому містобудівному проекті – розплануванні колишньої садиби професора медицини Ф. Мерінґа. На просторому терені в центрі міста — між Хрещатиком, Інститутською, Банковою та Лютеранською — проклали чотири нові вулиці за проектом Городецького. Там він побудував меблеву фабрику Й. Кімаєра із фешенебельним салоном-магазином і комісіонерство «Работник». До того ж часу належать розкішний неоренесансний прибутковий будинок Л. Бендерського на Великій Васильківській (Червоноармійській), 25 та цементний завод «Фор» на Кирилівській (Фрунзе), 102. Відтоді до Городецького прийшла заслужена слава талановитого, підприємливого, відомого архітектора, людини цікавої й непересічної.

Коли Київське товариство старовини й мистецтв заходилося споруджувати омріяний Міський музей, до остаточної розробки проекту й нагляду за будівельними роботами запросили саме Городецького. На збережених кресленнях стоїть його автограф: «Проектировал архитектор Городецкий по эскизу архитектора Бойцова. Февраль 1898 года». Усіма справами по спорудженню музею опікувався відомий київський цукропромисловець і меценат Богдан Ханенко, будівельні роботи виконував відомий київський підрядник Лев Гінзбург, із яким Городецький співпрацював на всіх подальших об’єктах, як і з гірничим інженером, фахівцем із бетонних набивних паль Антоном Страусом та італійським скульптором Еліа Сала (нині – Національний художній музей України по вул. Михайла Грушевського, 6).

Одночасно за проектом та під наглядом Городецького на Ярославовому Валу, 7 споруджено унікальну не тільки для Києва караїмську кенаса – в екзотичному мавританському стилі.

На обох будовах ще тривали роботи, коли 1899 року відбулися урочисті закладини й освячення першого каменя в підмурках нового київського римо-католицького костелу Св. Миколая на вулиці Великій Васильківській, 75. Городецький ретельно опрацював і суттєво поліпшив конкурсний проект костелу (його виконав студент Інституту цивільних інженерів С.  Воловський), надавши фасадам та інтер’єрам більш рафінованих форм готики. Спорудження костелу, кошти на який зібрала польська громада Києва, тривало десять років: далися взнаки складні гідрогеологічні умови місцевості, нестача коштів та унікальність самої споруди. Вона стала однією з найкращих архітектурних окрас Києва.

А вершиною творчості Владислава Городецького, без перебільшень – найоригінальнішою спорудою в місті за століття – можна по праву вважати його власний прибутковий будинок по вулиці Банковій, 10. 1903-го щасливий автор відзначив у ньому своє сорокаріччя. Тут поєдналося все, властиве натурі, хистові, вдачі та можливостям цього зодчого: ощадливе використання коштів за рахунок дешевої, майже непридатної для забудови ділянки землі на крутосхилі, широке кредитування робіт, сміливе інженерне рішення й наслідування рис новітнього стилю модерн, оригінальність форм споруди, розкритої вікнами на всі боки, багатство скульптурних оздоб і вишуканий декор інтер’єрів. Адже тоді, на час першої київської «будівельної лихоманки», що спалахнула наприкінці ХІХ ст., важко було когось здивувати фасадом, насиченим  елементами історичних стилів – на цьому досить добре розумілися архітектори, цивільні інженери, підрядники та, зрештою, й замовники. А от влаштувати на фасаді артистично скомпонований «зоопарк» забажав і зумів утілити тільки Городецький. Оригінальний будинок-мрія, схожий на мисливський замок, став своєрідним викликом усталеним, зашкарублим уявленням і поглядам пересічного київського обивателя. Адже уяву збуджувало в цій споруді все: екзотичні, далеко не всім і досі зрозумілі «декадентські» алегорії та ліпні прикраси, реальні й казкові образи рослинного й тваринного світу, шикарні панські апартаменти. Цей неперевершений київський шедевр архітектури (на жаль, дещо зіпсований невмілою останньою «реставрацією») вже понад сто років продовжує цікавити киян і гостей міста.

Городецький долучився й до архітектури малих форм, якими в його творчому доробку стали мавзолеї на київських цвинтарях. Невблаганний час, надзвичайно заполітизований у роки радянської влади, не залишив документальних свідчень про стосунок архітектора Городецького до тих споруд, які йому приписує міський фольклор. Лише стилістична подібність і відчуття руки видатного зодчого дозволяє нам знайомити читачів із мавзолеями на Новому Байковому кладовищі — подружжя Тишевичів у мавританському стилі та невідомої родини – у стилі модерн, а на Старому Байковому кладовищі – графа Вітте (?) в готичному стилі. На цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря стоїть мавзолей інженера Лелявського – у класичному стилі, а на цвинтарі парафіяльної церкви Св. Серафіма Садовського в Пущі-Водиці – мавзолей Козакевичів (?) у мавританському стилі.

Сам Городецький засвідчив своє авторство тільки на фасаді однієї споруди – оригінального мавзолею-каплиці в романському стилі, зведеної 1904-го в селі Печера на Поділлі для родини графа Костянтина Потоцького – згаданого експонента Київської виставки 1897 року.

Також поза Києвом Городецький побудував прогімназію в Умані (ще бувши студентом), віллу адвоката О. Добровольського в готичному стилі в селі Тулин неподалік від Житомира, а в Симферополі – власний завод вуглекислоти та штучного льоду, в Євпаторії – власну віллу.

Крім досконалого знання історії мистецтва й архітектурних стилів, Городецькому додавало слави й пристрасне захоплення стрілецьким спортом і полюванням. Не задовольняючись цілком доступними мисливськими вилазками на Київщині, він здійснив у 1895–1910 рр. низку далеких подорожей – до азербайджанської Ленкорані, Закаспійського краю, Туркестану, Афганістану, Алтаю, Семиріччя й Західного Сибіру, а взимку 1911–1912 рр. – знамените, не багатьом доступне сафарі в Африці. Варто зазначити, що незадовго перед тим широкого розголосу набули аналогічні подорожі таких відомих осіб, як президент США Теодор Рузвельт і волинський магнат граф Юзеф Потоцький – також експонент Київської виставки 1897-го. Отож, наш київський архітектор став ув один ряд із такими уславленими мисливцями. На згадку про цю подорож він видав розкішну, оздоблену власними малюнками й світлинами книгу «В Джунглях Африки. Дневник охотника», яка 1914 року побачила світ у Польській друкарні в Києві. Трофеї від численних мисливських подорожей прикрашали не тільки помешкання Городецького на Банковій, але й інтер’єри музею полювання на Хрещатику, одним із засновників і щедрих дарувальників якого був Владислав Городецький. Мав славу і як стрілець світового класу на різних міжнародних змаганнях у Західній Європі. Привозив звідти чималі грошові премії й призові рушниці. Міг, приміром, для розваги публіки поцілити в денце чи шийку підкинутої вгору обертом пляшки – якщо замовлять! Користувався незаперечним авторитетом як знавець стрілецької зброї та мисливського собаки, завжди входив до складу різних журі. А ще вважався не менш авторитетним членом «комісії про красу міста» при Київській міській думі. Між іншим, брав участь у конкурсі на проект пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві.

Владислав Владиславович Городецький (так його називали на російський лад) був одружений із дочкою відомого київського підприємця німецького походження Корнелією Йосифівною Марр (1871–1962). Мав також успіх і як дизайнер вбрання і ювелірних прикрас для власної дружини. У них було двоє дітей. Донька Гелена вийшла заміж за київського адвоката Володимира Олександровича Яценка. Удруге була одружена з Рачинським. Дожила до поважного віку.

Революційні події 1917–1920 рр. змусили Городецького залишити Київ та емігрувати до незалежної Польщі. Там він працював у Міністерстві суспільних робіт, розробив проект курорту в Хелю, мав до діла з реставрацією старовинного палацу графів Вишневецьких у Вишнівцю на Тернопіллі. У 1924–1928 рр. очолив проектне бюро, створене для розвитку комунального господарства кількох польських міст на кошти від інвестицій, наданих американською фірмою Неnry Ulen & Co. За проектами Городецького було побудовано торгові ряди й водогінні споруди в Пьотркові Трибунальському, м’ясокомбінат і електростанцію в Любліні, казино в Отвоцьку, лазню в Згіржу тощо.

Гідно поцінувавши професійні й організаторські здібності Городецького, ця американська компанія 1928 року запросила його до Ірану – на посаду головного архітектора «Синдикату по спорудженню перських залізниць». За проектами Городецького зведено в Теграні залізничний вокзал. Побудований раціонально й у цілком сучасних архітектурних формах вокзальний комплекс діє й досі. Як подає біограф Городецького архітектор Владислав Карпович, київський майстер перший виконував також проекти театру, готелю й інших споруд для іранської столиці. Є припущення, що вхідна брама на терен Тегранського університету й один із шахських палаців у столичному Саадабаді також належать авторству Городецького. Він ще встиг зробити велику мисливську подорож до іранського Мазендарану – південного узбережжя Каспійського моря.

А 3 січня 1930-го Лєшек Дезидерій Владислав Городецький одійшов у вічність від серцевого нападу. Похований на тегранському римо-католицькому кладовищі Долаб. На кам’яній стелі викарбувано:

S. + P.

WLADYSLAW LESZEK

HORODECKI

PROFESOR ARCHITEKTURY

UR. 23 MAJA 1863 – ZMARL 3 STYCZNIA 1930

NIECH MU OBCA ZIEMIA

BEDZIE LEKKA

 

(Світлої пам’яті Владислав Лєшек Городецький, професор архітектури. Нар. 23 травня 1863 – помер 3 січня 1930. Нехай Йому чужа земля буде легкою).

Пам’ять про Владислава Городецького увічнено в Києві 1996 року в назві вулиці, яку він розплановував, у меморіальній дошці на фасаді будинку по вулиці Банковій, 10 та у бронзовому пам’ятнику, встановленому на його честь 2004-го на Хрещатику, 15 (у пасажі).

Не все, споруджене за проектами та під наглядом архітектора В. Городецького в Києві, збереглося. Давно вже немає мисливського сажкового павільйону на Лук’янівці. Звичайно, три павільйони на Київській сільськогосподарській і промисловій виставці 1897 року були спорудами тимчасовими, тож можна уявити, як вони виглядають, тільки за світлинами. Унаслідок історичних подій минулого століття жорстокого удару по творчому доробку архітектора В. Городецького в Києві завдала радянська влада. Уперше це сталося на початку лютого 1918-го, коли більшовицькі війська піддали Київ варварському артилерійському обстрілу. Тоді постраждала скульптура лева, що чатує на вході до музею праворуч. У 30-ті рр. розкішний фасад колишнього прибуткового будинку Л. Бендерського на вулиці Великій Васильківській (Червоноармійській), 25 – авторства В. Городецького – повністю позбавили декору, а пожежа 1943 року знищила інтер’єри. На початку Великої вітчизняної війни, залишаючи Київ після героїко-трагічної оборони, радянські війська й каральні органи замінували кращі будівлі столиці, «щоб наша земля горіла під ногами окупанта». Перший вибух, що стався на Хрещатику 24 вересня 1941-го, повністю зруйнував будинок на розі Прорізної, 28/2 – колишній прибутковий страхового товариства «Росія», споруджений за проектом архітектора В. Городецького. Тоді ж від вогню постраждали твори зодчого на теперішній вулиці Архітектора Городецького, 5, 11, 13. Від бомбардувань отримав страшні рани римо-католицький костел Св. Миколая. 1968 року ремонтники знищили гофрований купол, спростили декор караїмської кенаса. Невдала реставрація будинку на вулиці Банковій, 10 змінила первісний авторський вигляд фасадів, додала зайвого в інтер’єрах. Мало залишилося первісного й на колишньому Південноросійському машинобудівному заводі, побудованому на вулиці Жилянській, 107, ще менше – на колишньому цементному заводі «Фор», споруджених архітектором В. Городецьким. Та все ж найкращі твори Зодчого збереглися.

Отже, вирушаймо в подорож Києвом на 13 зустрічей із Городецьким. Нумерація – умовна, з урахуванням зручності пересування містом, починаючи з найбільш атракційного об’єкту, – тепер уже всесвітньовідомого «будинку з химерами».

 

Дмитро Малаков, києвознавець
(із путівника «13 київських зустрічей із Городецьким»)

 

Від редакції. Друзі, нагадуємо, що сьогодні, у 150-й день народження Владислава Городецького, стартує «Городецький-квест» за путівником «13 київських зустрічей із Городецьким». Поспішайте взяти участь на сторінці видавництва у «Facebook» і виграти набір путівників від «Граней-Т» та унікальний альбом «Городецький. Виклик будівничого» з автографом києвознавця Дмитра Малакова.

Нагородження переможців відбудеться 31 травня о 15:00 під час фестивалю «Книжковий Арсенал».


  • Новини

  • Зустріч із Владиславом Городецьким на «Мапі вихідного дня»

    Цими вихідними гранівська «Мапа вихідного дня» запрошує всіх на київські зустрічі з Владиславом Городецьким. Цей митець залишив у спадок прийдешнім поколінням киян неабиякий творчий доробок, який і досі вражає своєї незвичайністю, казковістю та прогресивністю поглядів.

  • 60 хвилин для Дмитра Малакова

    27 березня в «Часописі» Дмитро Малаков розповів про Таємниці Києва Городецького. Надзвичайна ситуація, що й досі панує в місті, знову далася взнаки: через «корки» лектор зміг прибути на місце зустрічі на 60 хв. пізніше, ніж було заплановано.

  • Караїмська кенаса на «Мапі вихідного дня»

    Кожне місто, кожна столиця має свої «родзинки» архітектури, поміж яких часто трапляються і сакральні споруди. Для Києва це не лише Києво-Печерська лавра, адже в центрі міста, на Ярославовому Валу, вражає споруда, яка з роками втратила свою сакральність, але не містичність.

  • На «Мапа вихідного дня» костел Святого Миколая

    Морози відступають і сонечко кличе всіх на прогулянки, мандрівки і далекі подорожі. Сьогодні «Мапа вихідного дня» запрошує вас трохи пройтись центром Києва. Ви впевнені, що вже все там бачили і нічого більше вразити не зможе? Помиляєтесь. Споруда, гострі шпилі якої видно з далеку, не може не вражати. Не важливо чи ви вже бачили її, чи були там, але кожного разу церква Святого Миколая вражає своєю величчю і химерністю.

  • Мовчазні леви Владислава Городецького на «Мапі вихідного дня»

    Сьогодні мандрівна рубрика «Граней-Т» запрошує всіх непосид до Києва, в самісіньке його серце, а саме на Європейську площу. Адже звідти, піднімаючись вулицею Грушевського, можна розгледіти бетонні сходи, колонни і левів, які зустрічають нас біля Національного художнього музею.

themesthemes/3403