Моєму сину Ярославу 2 роки й 7 місяців, і ми обоє просто-таки «кайфуємо» від мов.

Уже й не згадаю, на якому етапі мого дитинства почалося захоплення мовами: чи тоді, коли я закохалася в пісні Джо Дассена й мені конче треба було знати, про що він співає, чи й навіть раніше. Одне слово, на якомусь етапі всі, хто мене знав, були переконані, що колись я стану перекладачем. Зрештою, я по-справжньому «прикипіла» до французької і намагалася досконало опанувати англійську.

Мабуть, уже тоді я знала, що обов’язково навчатиму своїх майбутніх дітей тому, що вмію і знаю сама. Так і сталося, щойно в моїй сім’ї з’явився малюк. А може, ще раніше – адже коли я була вагітною, то читала й слухала книжки англійською і французькою. Навчати сина я вирішила не тому, що нині модно знати англійську, а просто тому, що це частина мого життя. До того ж, я можу це дати – то чому ні?

Коли Яськові було лише кілька місяців, я співала йому пісні з репертуару Джо Дассена замість колискових, відтак читала англомовні та франкомовні книжки, яких стало з’являтися все більше. Вже нікуди їх складати, а одержима мама ніяк не може заспокоїтися, побачивши гарну книжку в інтернет-магазині чи на полицях книгарень.

У якийсь момент під тиском родичів і знайомих, які дуже люблять роздавати поради молодим батькам, я злякалася, що даремно навантажую малого інформацією. А раптом він пізніше почне говорити українською? Тож я трохи пригальмувала. Проте ближче до двох років наш охочий побалакати Ясик почав розмовляти цілими реченнями, і годі було його спинити! З полиць він сам діставав англомовні книжки, просив читати. Запитував, як англійською називаються різні предмети. Французьку поки що я відклала, і ми зосередилися на англійській.

Слід завважити, що в нашому випадку не спрацювала методика, яку зазвичай рекомендують для дітей до трьох років: мовляв, перекладати для них не треба. Але в сина весь час виникали запитання, чому є, скажімо, «стіл» і «table». Тому я весь час казала йому, що англійською це буде «table», а українською — «стіл». Довкола нас люди часто розмовляють російською, тож до цієї компанії мов додається ще й іноді російський варіант слова. І сина це страшенно цікавить. Деякий час його улюблене запитання звучало так: «Як буде англійською, російською, українською?» Щоправда, він часто плутає назви мов, але це не заважає нам порозумітися.

Цікаво, що англійська не стала в нашій сім’ї винятково «маминою справою». Простенькі дитячі книжечки залюбки читає англійською і наш тато, й улюблені тітка та дядько. А бабусі й дідусі, якщо розуміють сказане малюком просте слово – «car», «moon» – охоче підтакують; якщо ж не розуміють – просто слухають, що він каже; і жодних проблем не виникає.

Коли ми читаємо англомовні книжки, я весь час пояснюю українською, про що йдеться. З часом, коли ми діставали забуту простеньку англомовну книжку, то з подивом виявляли, що всі слова вже знаємо і пояснень не потребуємо.

Говорити англійською в побуті я не намагалася, бо думала, що то зайве, що синові потім буде нецікаво у школі на уроках англійської. Ми лише називали предмети й читали. Однак дещо змінилося, коли ми потрапили до англомовного клубу раннього розвитку. Я шукала заняття для Ясика, щоб він звикав взаємодіяти в колективі. З усіх територіально доступних для нас місць мені нічого не сподобалося. Але я була здивована, скільки мам відчайдушно прагнуть навчити дітей англійської! Тож, певно, мої побоювання щодо уроків у школі зайві: сучасні діти йтимуть до школи із зовсім іншою англійською базою, порівняно з моїм поколінням.

Коли ми пішли на англомовні «розвивалки», англійської не прагнули, однак самі заняття нам сподобалися найбільше. Викладачка розмовляє з дітьми англійською, і вже після першого заняття мій малюк почав ставити ще більше запитань, тож я помалу взялася вставляти англійські фрази і в наші розмови. Будь-які заняття мають великий плюс – систему. Вдома ми вчимо все для задоволення – без жодних тем, а завдяки заняттям маємо на кілька тижнів завдання: засвоїти кольори, цифри тощо.

Крім того, після першого заняття мене охопило давно забуте піднесення. Я зрозуміла, що разом із сином наново почала вивчати англійську, яка давно стала для мене чимось буденним, робочим. Вивчаючи англійські пісеньки й переглядаючи простенькі 5-хвилинні мультфільми, зрозуміла про себе одну річ: у вивченні мов мені завжди подобався не результат, а процес. І як же мені пощастило, що моєму синові подобається те саме! Коли він питає: «А англійською?», а після моєї відповіді його обличчя осяює усмішка, – як же я розумію його почуття!!!

Гадаєте, це кінець нашої історії? Аж ніяк! Річ у тім, що якось я ввімкнула пісні Джо Дассена. Моя дитина уважно послухала й спитала: «Soleil — це означає?..» Я сказала, що це «сонце», а тоді Ясик почав питати далі й далі, а наступного дня якось випадково знайшов на полиці забуті нами французькі книжки. Я почала читати, а він… ви не повірите… повторювати слова з ідеальною вимовою! Звідки це в нього? Мамині здібності до мов, прекрасна пам’ять – чи то в його голові десь заклалися слова, почуті в маминому животику та в перші місяці життя? Відповіді я не знаю, але вже тепер – лише за кілька місяців після нового відкриття Джо Дассена – він може рахувати французькою до двадцяти, знає багатенько слів, а також наспівує славнозвісну дитячу пісеньку: «Je t’aime, Alouette». Ми обоє страшенно задоволені й зупинятися не збираємося.

А для всіх тих, хто вважає, що я забиваю дитині голову, маю два аргументи: по-перше, те, що приносить дитині задоволення, треба розвивати; а по-друге, я суттєво економлю його час у дорослому житті. Бо тепер я, попри всі здібності до мов, не маю ні часу, ні сил вивчити, скажімо, німецьку, про яку давно мріяла. А в мого сина буде прекрасна база щонайменше з двох іноземних мов (а там хтозна – може, ми ще за польську візьмемося, яку мама трохи знає). Якщо розвивати цю базу далі, він без жодних зусиль отримає знання, які знадобляться йому в будь-якій професії. А на додачу – величезне, незрівнянне задоволення від процесу пізнання.

Юлія Кузьменко,
перекладачка, редакторка, літературний критик

 

Ця колонка з’явилася як продовження розмови, що її почала Наталя Іванова в тексті «Два будиночки буття (незавершена історія про дитячу двомовність)». Утім, тему не закінчено — пізніше ми поговоримо про те, як складно зберегти рідну мову в умовах еміґрації.


themesthemes/3366