Надихнувшись статтею Наталі Ясіновської про американський досвід залучення дітей до читання, вирішила викласти й деякі свої думки, що виникли в українських реаліях.

Окрім масштабних програм із заохочення до читання, що мали б бути запроваджені у школах, бібліотеках та інших громадських місцях, не варто забувати про роль батьків. Бо насправді таке перекладання відповідальності за розвиток дітей на вчителів, вихователів, аніматорів та інших «чужих людей», що стало таким популярним у наш вік тотальної зайнятості дорослих, нівелює роль родини в розвитку дитини. І якщо нагримати через невиконані домашні завдання батьки ще вміють, то взяти активну участь у дитячих радощах, розвиткових іграх та іншому корисному дозвіллі не вистачає ні сил, ні часу.

Передусім це стосується книги, яка все більше переходить із «дозвілля» в якесь просто-таки «покарання»: «Погано поводився – ще десять сторінок маєш прочитати», «Не почитаєш на канікулах – не поїдемо нікуди», «Принесеш погані оцінки – будеш усі вихідні сидіти за книжкою». Таким чином книжка в очах дитини перетворюється на якийсь страшний предмет катувань і шантажів. Не дивина, що діти розцінюють читання мало не як домашній арешт, ще кілька сторінок – мов кілька років ув’язнення. Можливо, варто змінити тактику?

З недавнього часу найбільші «непорозуміння» в нашій родині, зокрема з молодшим братом, виникають через випрошування ще п’яти-десяти-п’ятнадцяти хвилин, щоб почитати улюблену книжку... І звісно ж, батьки, посилаючись на пізню годину, часто забороняють йому це. Але така ситуація, як на мене, є набагато сприятливішою для заохочення дитини до читання, адже читання-заборона заохочує до читання в рази більше, ніж читання-покарання.

Усе почалося із захопливих історій про козаків (дитяча трилогія Володимира Рутківського), з якими дев’яти-десятирічний хлопчик почав себе ототожнювати (адже це важливо – саме ототожнювати себе з героями, перевтілюватися, хотіти бути схожим на них). Важливо також і те, що без підтримки цієї теми в родині нічого не було б. Тоді придалися і заняття бойовими мистецтвами, і спілкування зі справжніми козаками, і відвідування ярмарків, де можна поспілкуватися з «живим письменником», і мандрівка на Січ... Історія про козаків ожила. Для дитини надзвичайно важливо поринути в атмосферу книги, відчути її «реальність», промацати її до останньої сторінки, побачити шлях, через який можна стати героєм улюбленої книги... І тут не обійдеться без родини. Бо жоден учитель, вихователь, нянь, вусатий він чи ні, не створить цієї атмосфери особисто для вашої дитини.

Вікторія Афанасьєва, читачка

Із власного досвіду

«Власний приклад – ось найкращий спосіб привити дитині любов до книжки. Читання кожного дня, починаючи з перших днів життя маляти, переходить у корисну звичку для всієї сім’ї, – і вже потім дитина сама знаходить час, щоб взяти до рук книжку, просить почитати, або із задоволенням робить це самостійно. Результат такої практики бачу на прикладі обох своїх малят. А ще дбайливе ставлення до книжки, трепетне гортання кожної сторіночки вчить малюків цінувати чиюсь неоціненну творчу працю».

Olia Breslavska
 

«Нещодавно в одному інтерв'ю Івана Охлобистіна прочитала приблизно таке: якщо хочете, щоб діти щось робили (не робили) — робіть (не робіть) самі. Хочете, щоб діти читали — візьміть до рук книжку! До речі, моя восьмирічна донька залюбки гортає старі книжки ще з мого дитинства, без малюнків і з пожовклими аркушами. Днями взялися за казки Шарля Перро, які у свій час було видано українською мовою і без скорочень. Там казка про віслюкову шкіру займає сторінок 8 дрібненького тексту!»

Тетяна Логвина
 

«Погоджуюся – слід показувати на власному прикладі. Також обговорювати книжки з друзями – це мотивує взяти в руки нечитане. Не нав'язувати читання!»

Tana Sribna 
 

«Звісно, якщо в родині не читають, то й дитина не читатиме. Але є ще один момент – перехід від «слухання» до самостійного читання. Наша Марічка читати навчилася рано, але їй більше подобалося слухати, як читають інші, ніж читати самій. Так тривало доти, доки вона якось не почула, скільки читає її двоюрідний братик. Прокинувся дух змагання, і доня взялася читати сама, з власної ініціативи, без вмовлянь. До речі, «розчиталася» вона з Моллі Махлюй. Перечитувала потім усі п'ять книжок нескінченну кількість разів».

Nataliya Yasinovska
 

Від редакції. Якщо у вас виникли ідеї щодо того, як заохотити дитину до читання, якщо у вас є власний, відмінний від інших, досвід у цьому питанні, надсилайте свої міркування на скриньку press_grani@ukr.net — можливо, ваша думка допоможе комусь стати справжнім читачем..


themesthemes/3337