Не знаю, як ви, а я за останні місяці маю таки досить української політики – стільки в ній двозначного, оманливого, а то й просто відразливо-бридкого.

Тому дозвольте написати сьогодні про щось інше. Про речі вищі, а вічні.

Хочу переповісти вам пораду, яку колись почув від одного монаха. Він говорив про неї напередодні Великого посту. Мені вона, однак, видалася придатною для кожної пори року. Незалежно від того, віруючі ви чи невіруючі, тримаєтеся посту чи ні, вона може вам знадобитися, а навіть, сподіваюся, прикрасити ваше життя.

Що є піст? Це наша особиста жертва, що примушує нас відмовлятися від того, чого нам найбільше бракує. У часи Христа людям найбільше бракувало їжі. А тому постячи, вони відмовлялись від їжі, зрозуміло, рівно настільки, щоб не довести себе до голодної смерти.

Сучасній людині найбільше бракує не їжі. Слава Богу, з тим у нас проблем нема: ми їмо по три-п’ять, а часом навіть по вісім-десять разів на день. Сучасній людині бракує ЧАСУ. Часу не вистачає нам усім.

У сучасному світі виробилося щось на зразок правила: що більше ми досягли у своєму житті, то більше нам не вистачає часу. Брак часу став мірилом нашого успіху.

Відтак сучасній людині під час посту краще не голодувати. Це не робить аж такого великого сенсу.

Коли ми справді хочемо постити, то найкраще нам пожертвувати своїм часом.

Тому коли прийдете зранку на роботу і побачите свій завалений паперами стіл, скажіть собі: «Стоп. Я не Господь Бог. Я ніколи цього всього не перероблю». А тоді підіть до парку. Ще краще: перед тим зателефонуйте своєму другові, якого не бачили кілька місяців, і запросіть його приєднатися до вас. Підіть з ним на каву чи на пиво.

Залежно від віку, побавтеся чи порозмовляйте зі своїми дітьми. Віддайте свій час коханій чи коханому. Батькам. Хворим. Сусідам. Кожному і кожній, на кого у вас ніколи не вистачає часу.

Я не знаю, наскільки канонічна ця порада. Сподіваюся, однак, що не буде великим гріхом поділитися нею з вами. Зрештою, якщо ви людина глибоко віруюча і традиційна, можете скористатися нею одразу ж після посту.

Політики приходять і відходять, ми з вами залишаємося. Пам’ятаймо про це та робімо речі вищі, а вічні, і не даймо політикам та політиці безнадійно зіпсувати наше життя.

Ярослав Грицак, історик


  • Про нас пишуть

  • Ярослав Грицак: «Якщо Україна не подолає свою історію, вона й далі буде багатою країною бідних людей»

    Ярослав Грицак  – відомий український історик та інтелектуал, один з небагатьох, хто наголошує на неабиякій важливості питання – ким ми хочемо бути? Єгор Стадний для «Української правди» розпитав пана Грицака про цінності українського суспільства та умови, за яких вони змінюються. Чи потрібна держава для зміни цих цінностей? Чи можна говорити про схильність до "сильної руки"? Чи історичні кордони дійсно впливають на результати виборів? І яка доля інтелектуала при владі?

  • Історія, критичне мислення та інші приємності

    Нейтральною і водночас епічно-амбіційною фразою «Життя, смерть та інші неприємності» названа збірка есеїв відомого українського історика й публіциста Ярослава Грицака, написаних ним для різних видань протягом останніх двох років.

  • Чути і бачити

  • Ярослав Грицак про Лєшека Колаковського

    Своє призначення іронічний польський філософ Лєшек Колаковський бачив у тому, щоб бути блазнем при жерцях — тих, хто проголошує великі універсальні теорії.

  • Наталія Пуряєва про дитинство духовних лідерів

    7 лютого 2012 року в київській школі № 175 ім. Валерія Марченка відбулася презентація книжки Наталії Пуряєвої, що вийшла у популярній серії «Граней-Т» «Життя видатних дітей».

themesthemes/3215