Сучасні діти мало читають. Це загальновідомий факт. Можна стенути плечима, зітхнути і скласти руки, мовляв, що ж тут поробиш: без комп’ютера у наш час не обійтися, він заміняє і друзів, і підручники. А можна змалечку заохочувати до читання. І не лише зусиллями батьків, а й на рівні школи та держави. Хочу розповісти, як це відбувається у США.

Ось уже понад дев’яносто років цим займається такий потужний ресурс, як «Scholastic». Це більше, ніж видавництво, яке забезпечує школи книжками. «Scholastic» має спеціально розроблені для вчителів програми, систему пільг та бонусів при замовленні книжок і журналів, проводить ярмарки. Щоб не нагромаджувати загальних фраз, перейду до конкретики й розповім, як це працює на практиці.

Двічі на рік, восени й навесні, у школах відбувається книжковий ярмарок. Для учнів початкової школи це надзвичайна подія! До неї готуються заздалегідь: дітям роздають книжкові каталоги, щоб вони могли вибрати книжки собі до смаку, на уроках читання вони дивляться буктрейлери. Кожен клас має свій час на відвідини ярмарку; крім того, після закінчення уроків можна зайти ще й із батьками й придбати те, що сподобалося і на що не вистачило грошей.

Уперше Марічка потрапила на шкільний книжковий ярмарок, коли була в підготовчому класі (kindergarten). Найважче було вкластися у виділену суму – очі розбігалися й хотілося купити все! Тепер вона вже в четвертому класі і стала трохи розважливішою, бо ж книжки можна взяти і в бібліотеці, та все одно не стримується під час ярмарку, бо там завжди є новинки, які ще не потрапили до бібліотек.

Окрім ярмарків, видання «Scholastic» також можна купити через їхній книжковий клуб – онлайн або заповнивши купон і передавши його вчительці. Від таких замовлень подвійна користь, адже книжки отримує не лише маленький читач, а й клас (за кожне замовлення – безплатна книжка у класну бібліотеку). Міс Валватні, у класі якої Марічка вчилася минулого року, дуже активно використовувала цю можливість, і в їхній класній бібліотеці були новинки, яких ще не було ні у шкільній, ні в міській. Як на мене – дуже мудра вчителька, бо ж у першу чергу хочеться читати те, що щойно вийшло з друкарні. Третьокласники навіть у чергу ставали, щоб прочитати новинки.

Проте вони не просто читали, а ще й вели своєрідний щоденник читача: на листку формату А-4 записували автора, назву книжки, дату й кількість сторінок, які прочитали за день. Коли листок був заповнений із обох боків – здавали учительці й мали змогу вибрати собі приз: книжку, наклейку, ручку тощо. Але не це головне.

Третьокласники за чверть (два місяці) мали прочитати чотири книжки, написати про них звіти (назва, автор, головні герої, стислий переказ сюжету, чи сподобалася книжка й чому) і скласти тести. Тільки після написання звіту й складання у бібліотеці за комп’ютером тесту книжка зараховувалася. Активних читачів наприкінці чверті чекала винагорода.

Першої чверті це було морозиво. На великій дошці у класі діти чіпляли зароблені «елементи» десерту. За одну прочитану книжку вчителька давала картонну мисочку, за другу – власне морозиво, за третю – шоколадний сироп, за четверту – зацукровану вишеньку. Ті, хто прочитав більше чотирьох книжок, заробили собі ще й вершки та кольорову присипку. Однак були й такі діти, які більше однієї книжки не подужали. І, попри американську політкоректність, на морозивній вечірці перед ними стояла порожня мисочка. «Що заслужили, те й маєте», – прокоментувала вчителька.

У другій чверті на дошці замість мисочок кріпили стаканчики для гарячого шоколаду та інші «складники» – власне, шоколад, зефір тощо. У третій чверті був десерт із жувальними хробачками: у стаканчик треба насипати земельки (шоколадного печива), ще там чогось, ну, і посадити самих хробачків. В останній чверті нагородою був додатковий час на шкільному майданчику (хтось сидить за книжками, активні ж читачі гріються на сонечку).

Звісно, діти можуть з’їсти морозива чи випити гарячого шоколаду і вдома, але ж то не те відчуття! Зароблене своєю працею набагато смачніше!

Учителька четвертого класу, місіс Сік, із десертами не бавиться – зрештою, діти ростуть, тож їм потрібні інші форми заохочення (і покарання часом також: якщо за місяць не прочитав двох книжок – на великій перерві, доки однокласники гуляють на вулиці, сидиш і читаєш). Та чотири книжки за чверть залишаються незмінними. І тести про них потрібно проходити. До речі, тести – на тому самому сайті «Scholastic». Кожна книжка оцінюється в певну кількість балів, залежно від її складності. Так, наприклад, історії про Гаррі Поттера Джоан Ролінґ «коштують» 38-40 балів, «Мандрівний замок Гаула» Діани Вінн Джонс – 17, а «Навколо світу за вісімдесят днів» Жуля Верна – 19.

Для чого потрібні ці бали? По-перше, на стіні у фойє школи висить «таблиця рекордів», де можна подивитися, хто скільки читає. По-друге, за кожні отримані сорок балів можна вибрати безплатну книжку. А по-третє, найактивніших читачів у кінці року буде відзначено призами.

І, скажу я вам, конкуренція – рушій поступу. Марічка на початку року лінувалася проходити тести: «Це нудно! Краще я в той час почитаю». А потім побачила, що в таблиці попереду неї люди, які читають значно менше. Це її обурило, і вона скоренько взялася за тести. А що вона читає не тільки англійською, а й українською, то книжок назбиралося багато (шкода тільки, що на «Scholastic» немає тестів про твори сучасних українських письменників, а то ми б їм показали! :) Тепер ось знову Марічка не поспішає на сайт із тестами – зникла мотивація: найближчий конкурент прочитав усіх Гаррі Поттерів і все одно залишився позаду.

***

Що я всім цим хотіла сказати? Що можна придумати цілу купу способів, як заохотити дітей до читання. Та для того, щоб був помітний результат, потрібні зусилля ентузіастів – яких в Україні досить! – помножити на кошти, виділені урядом або небайдужими меценатами. У США ж програми заохочення до читання фінансуються, як ви розумієте, не з кишені учителів…

Наталя Ясіновська


themesthemes/3202