Михайло БРИНИХ, письменник

– Весна для мене – це дві пори року. Одна з них – це як найпаскудніша зима, коли дубак, вогко, калюжі, здихлятина пре з-під чорного, віспуватого снігу, коли небо низьке й похмуре, як стеля для депресивного індивіда, коли навіть бездомні пси не викликають співчуття, бо варто лише вийти з дому, щоб відчути себе одним із них. Ще одна весна – це як найкраще літо, коли сонце ще не встигло по-липневому зненавидіти й спопелити світ, коли все починається й ніщо не завершується, коли можна буде нарешті курити на терасах кабаків і ходити в кедах, коли день перестане бути жалюгідною вигадкою знудженої пітьми, коли почнуться дерева, почнеться колір. Ці дві весни зазвичай поводяться свавільно, між ними точиться тривала боротьба без правил і жалю. Кожна з них охоче поступається своїми редутами, щоб тут-таки рвонути в контратаку. Іноді ж літо втрачає терпіння – й тоді обидві весни швидко тікають зі своєї веселої сезонної калабані, наче їх і не було.

Ірен РОЗДОБУДЬКО, письменник

– Весна для мене – це... необхідність щось зробити із зачіскою. А для цього треба вистояти в якихось шалених чергах «за красою несамовитою» в перукарні. Це – страх: а раптом не настане – і тоді доведеться все життя ходити в шубі й ненависних колготах. Це пробудження від «сплячки» і поновлення всіх спілкувань, поїздок, мандрівок і просто вечірніх прогулянок довкола гастроному. Це жах не влізти у весняні речі й радість від того, що таки так – вдалося! Саме цієї весни сподіваюся побачити те, про що колись дуже мріяла – Париж. А разом із ним – Стразбурґ і Брюссель. І при цьому – не вмерти… :) Ще ця весна – це вихід нової книжки! Але про це – вже навесні :)

Леонід УШКАЛОВ, літературознавець

– Весна для мене – це коли ти молодий. Коли все довкола свіже й первозданне. Коли трава зелена-зелена й листя зелене-зелене... Коли весь світ звучить, як віолончель, а пахне, як немовля. Особливо після дощу... Та що тут довго розказувати? Погляньте на це старе фото – і ви все зрозумієте. Тут я зі своєю коханою Сашею тридцять шість років тому. Оце і є весна.

Зрештою, хіба тепер щось змінилося? Аж ніяк. Просто ми із Сашею помінялись місцями.

Колись давним-давно – таки ж весною – я написав одну мініатюру. Вона ще й досі мені подобається. Дозвольте, я вам подарую її на щастя.

запах дощу на долонях
губи тремтливі і плинні
срібний карасик заплутався
у соняшному жабуринні

Сергій ЖАДАН, письменник

– Весна для мене – це насамперед її передчуття. Найчастіше – передчасне. Зазвичай це починається десь у лютому, наприкінці зими, коли перші ознаки відлиги, кожну появу сонця, свіжий вітер, чорний ґрунт, що виступає з-під снігу, темну кору дерев – усе це сприймаєш за свідчення швидкого наближення весни. Поза містом такі речі не відчуваються, а ось міський ландшафт легко вводить в оману, сповнює тебе помилковими й щемкими передчуттями, що ось, мовляв, ще трішки – й почнеться справжня весна. Ти знаходиш її підтвердження в усьому – в сухому асфальті, котрий наприкінці зими так легко й так швидко прогрівається, у вологому тумані, котрий стоїть поміж дерев, у воді, в протягах, загалом – у повітрі, котре невимовно й незбагненно змінюється. Проте зазвичай після всього цього зима знову на якийсь час повертається. І це повернення, мабуть, є найбільш гіркою порою року. А ось коли ця пора минає – власне, тоді й починається весна.

Галина ВДОВИЧЕНКО, письменниця

– Весна для мене – це... крапка. І початок нового абзацу. Щось таке приблизно. Це зовсім інші запахи у повітрі, інші звуки, інші відчуття, прислухаєшся до чогось у собі, як дерево, що прокидається. Весна для мене – це, зазвичай, завершення чергового писання, не оповідання, чогось більшого, що вимагало кількох місяців зосередження. Це звільнення від того, що тривалий час тримало біля комп’ютера, за клавіатурою. Мені найкраще пишеться восени і взимку, а весна – час для дописування, завершення. Весною написаний текст добре відлежується, а тоді надається до читання свіжим авторським оком, до правок, до позбавлення від зайвого. Від цієї весни чекаю завершення роману. Весною за комп’ютером усе гірше сидиться. Весна – це рух. Починаю багато ходи пішки, їду в гори, відчиняю свою улюблену хатку «Муху», впускаю туди сонячні промені. «Чого вас так довго не було?» – запитують сусіди. Пахне вологою землею, вологими стовбурами яблунь та відсирілими дошками парканів, під хатою на стежці – лісові крокуси. Почуваєш себе молодим собакою, якого спустили з ланцюга, і він зірвався й погнав навмання, без мети, просто тому, що весна, свобода і увесь світ – твій.

Анатолій ДНІСТРОВИЙ, письменник

– Весна для мене – це висока вода, коли плотва йде на нерест. Але справжня весна починається у травні, коли клює судак.

Валентина ВЗДУЛЬСЬКА, письменниця

– Весна для мене – це величезний дар оживання природи і всі пов'язані з цим інспірації. Біля дому, де я виросла, є сад. І не мине й двох тижнів, як я чигатиму там з фотоапаратом на перший крокус чи маргаритку. І всю весну буду такою «божевільною» – переживатиму ейфорію із приводу прильоту гусей чи перших сходів зелені на городі. Втім, весна для мене – це також численні культурні й речові асоціації. Як і в кожного, напевно. Гадаю, невдовзі я знову, як завжди навесні, слухатиму неофолк, ходитиму на балет, куплю улюблені «весняні» парфуми й носитиму всіх барв веселки панчохи. Цю весну я житиму не в передмісті, як завжди, а в Києві. Гадаю, це буде час культпоходів столицею і культпоїздок Україною. Нехай ця весна буде доброю для кожного з нас!

Наталя ІВАНИЧУК, перекладач

– Весна для мене – це зелена трава і зелені дерева, дуже багато зеленого кольору. А коли нарешті «вбираються» ліси, в мене починається нове життя. І так щороку. Я щороку в зеленому морі навколо починаю нове життя. Весна – це коли більшає день, і здається, ніби й життя більшає і час розширює усі можливі часові рамки, коли легко вставати о шостій, бо так шкода втрачати час, і коли до 11-ї я вже напрацювалася, а робочий день ще ж тільки почався! І коли бігаєш на крихітний городець, де росте п’ять кущів картоплі й п’ять стебел помідорів, подивитися, чи підросли, а вони щось так повільно ростуть, але й добре, що повільно... доки не виросли і не принесли плодів, значить, весна ще триває. Весна, як хтось із тутешніх юнок сказав, це час, коли назовні рветься щеняча радість!

Іван АНДРУСЯК, поет

* * *

ще клапті снігу ген по берегах
приречені шукати час нічийний
і сухостій зі зрячими очима
їх від самих себе оберіга

та від сп’яніння першої бджоли
яка зустріла квітку первоцвіту
і від землі яку – ще не зігріту –
солдатики цілісіньку пройшли

усеньку землю – ген від потічка
і аж до снігу – так її багато –
попід торішнім листям кострубатим
по нетраві що мокра і гірка

вони солдати – доля в них така...
стій, донечко! не затопчи солдата

 

Підготувала Тетяна Терен


themesthemes/3175