Ви помічали, як багато людей ховається від транспорту? У забитих ущент чи, навпаки, порожніх вагонах метро люди затуляють вуха навушниками, втуплюються у книжки, щось ретельно шукають у телефонах. І справді – що почуєш довкола, як не суцільні скарги на погоду, стан доріг, кепських сусідів абощо; а хтось ще й сваритися почне, – то навіщо псувати собі настрій…

Відверто кажучи, я сама, як равлик у мушлю, ховаюся і в навушники, і в книжку, й лише завдяки «автопілоту» виходжу на потрібній зупинці. Але ось днями вірна електронна книжка не витримала життєвих негараздів і вимкнулася назавжди, у плеєрі сів акумулятор, і я лишилася без своїх «захисних обладунків» у метро. Їхати далеко… Ну, не читати ж рекламу, врешті-решт, – то роздивляюся людей навколо:

- ось юнак стоїть на ескалаторі, тримаючи в руках одну-єдину білу троянду, і на обличчі у нього таке щастя, такий замріяний спокій, що усмішка сама закрадається мені на вуста, бо я впевнена, що наприкінці цієї метро-подорожі на нього чекають ніжні обійми так само закоханої людини;

- ось рудоволоса дівчина грає на скрипці. Грає завзято, пританцьовує, здмухуючи з лоба неслухняні кучері, притоптує – і грає, грає, наче від цієї мелодії залежатиме, чи зійде завтра сонце. Вона не жебрає, вона – майбутній музикант і долає страх перед публікою, якої у метро в годину пік хоч греблю гати. І їй це непогано вдається, судячи з усього. Нестримна мелодія змушує і мене пританцювувати на ходу, я усміхаюся дівчині, а вона усміхається мені у відповідь;

- ось у вагон заходить втомлена жінка із сумними очима, навпроти неї – батько і син років десяти. Чоловік встигає сказати лише: «Сину…», а хлопчик уже сам зістрибує з сидіння і веде жінку за руку на своє місце. Її обличчя аж осяває усмішка, і я не в змозі стримати свою…

Три приводи усміхнутися за якихось 15 хвилин – ну чим не вдале завершення робочого дня?

Відкрийте вуха, розплющіть очі і знайдіть щось приємне у кожному дні. Звісно, це не вбереже вас від скарг на погоду, стан доріг, кепських сусідів абощо, але дозволить не пропустити маленькі радощі навколишнього світу.

 

Лана Світанкова,
журналіст, блоґер


themesthemes/3158