У кожного з вас напевне буває так, що раптово хочеться прибрати на робочому столі, повикидати непотрібні папірці, поскладати рівненько книги й папки. Зазвичай такий порядок триває недовго, але ж ідеться зовсім не про тривалу чистоту, а про потребу оновитися. Мені, наприклад, після особливо метушливих днів сняться сни, де я мию руки або вигрібаю віником сміття у якійсь кімнаті. Упорядкування всесвіту навколо себе і себе в ньому – це потреба людської природи. Кожен так чи інакше «розмальовує» своє життя на певні періоди, етапи, визначаючи між ними умовні кордони. Бо цикл усе одно має бути – більший чи менший. Бо не буває так, щоб усе йшло суцільним одноманітним потоком.

День народження для багатьох є тією позначкою, коли можна говорити про «було» й «буде». Сьогодні видавництву «Грані-Т» – 7 років. Наші читачі бачили, що відбувалося, що змінювалося, що було зроблено добре, що недопрацьоване; адже в історії нашого видавництва важливе все – і перемоги, і труднощі, і втома, і відпочинки. Важлива кожна книга – така, якою вона вдалася. Важливі усі спроби, навіть незґрабні. Дітей же не вибирають – які вийшли, такі й наші, бо зроблені з любов’ю. Важливі всі читачі – з усіх куточків України й не тільки.

Усі зміни, які помітно зовні, – це результат того, що змінилося всередині. А всередині у нас такі цікавезні речі відбуваються… Ми всі оцінили на практиці, якою важливою є сродна (за Сковородою) праця. Попри те, що чимало працівників видавництва мають непрофільну освіту і прийшли сюди без притомних досвідів роботи (будь-якої, не суто видавничої), кожен працює з любов’ю і на ходу вчиться того, що має знати й уміти, щоб працювати далі. У колективі сформувався такий мікроклімат, у якому хочеться цінувати те, що маєш, ніколи не опускати рук – попри все, що відбувається зовні.

Ви з нами вже добре знайомі, однак мені хочеться розповісти про те, що я найбільше ціную в людях, з якими працюю.

Саша Гончар – це вселенський терпець і надійна скеля спокою. Довести його «до ручки» – практично неможливо. Треба внести четвертий варіант правок у верстку – без проблем. Треба вп’яте переробити плакат – без проблем. Поряд із такою людиною я розумію, що час треба витрачати на роботу, а не на душевні муки й паніки.

Таня Терен – надзвичайно працьовитий упертюх. Якщо за якусь ідею вчепиться – то рано чи пізно на те й вийде. У нас із Танею думки та смаки зрідка не збігаються, і завдяки цьому я можу на певні речі подивитися інакше.

Іван Андрусяк – мій справжній дорослий друг. Страшно уявити, скільки ниття він від мене вислухав за весь цей час. Мені зазвичай соромно жалітись, але в екстрених випадках варто тільки подзвонити Івану – і я оптимізована й готова боротися далі хоч з усім світом.

Настя Музиченко – лагідна мама 4-річного Івася. Вона додає до нашого мікроклімату сімейний затишок, розповідає купу всього цікавезного про дітей, і коли у мене «відшибає» якесь правило правопису, то Настя завжди поряд.

Оля Даниленко – дуже сумлінна й ретельна. Знає ті відтінки кольорів, які я навіть нездатна розрізнити, і побувала в такій кількості країн, де я навряд чи колись побуваю. Має чудовий художній смак і «мучить» наших художників значно більше, ніж я.

Настя Шипко – весела і балакуча, найкраще вміє спланувати офісний корпоратив, напекти чудових кексиків, виростити нову квіточку.

Оля Купріян прийшла у видавництво останньою з нас, проте так органічно «влилася», мов завжди тут і була. Оля завжди підкаже, що почитати та подивитись на вихідних. А ще вона успішно опановує непосильні для філологів комп’ютерні чудеса.

Наталя Майданська – мій опонент у формуванні стратегічних видавничих планів; бо ж усе, що ми наробимо, вона разом із Нікою Пухляк має продавати. У січні Наталка народила донечку, і ми з нетерпінням чекаємо, коли ж вони до нас завітають. А Ніка ще та гумористка! Як киця Волошка з книги Дмитра Чередниченка – знаходить пригоди навіть там, де їх навряд чи побачиш.



Олена Кухта першою зустрічає всіх тих, хто приїжджає в офіс. Я її жодного разу не бачила засмученою – оптимістка з великим зарядом. А Олена Чубукіна дуже вправно займається тим, що моя голова категорично відмовляється розуміти, – всіма можливими видавничими цифрами.

Є ще й хлопці – водії Олексій Нікотін та Андрій Ковальов і відповідальний кур’єр Олексій Мазур. Це найзагадковіші для мене персонажі, бо їх практично не буває в офісі, робота така. Однак хлопці встигають у короткі миті з’яв розважити всіх якимись жартами, а ми встигаємо завантажити їх усілякими дорученнями.

Про себе скажу таке – я у видавництві працюю найдовше (разом із Сашком Гончаром). І все те, що я побачила, почула, прожила, осмислила, навчилася, зрозуміла за цей час, – моя неповторна нескінченна історія.

 

Олена Мовчан,
головний редактор видавництва «Грані-Т»


themesthemes/3140