Кілька років тому застрайкували голлівудські сценаристи, під загрозою опинилася навіть церемонія нагородження премією «Оскар». Не пригадую, чого вони там хотіли, очевидно, грошей. Мене охопив праведний гнів: які ще страйки, коли хороший сценарій трапляється в природі рідше за білого кита?

Усі знають, що найкращий сценарист — життя. В Голлівуді це називається based on a true story. Далі буде безсоромний спойлер першої книжки, яку я проковтнув у новому році.

Надворі грудень 1974 року. Місце дії — пасажирський лайнер «Радянський Союз». Безвізовий круїз «Із зими в літо» — 20 днів від Владивостока на екватор і назад без заходу в іноземні порти (іншими словами, круїз називався «Від гріха подалі»). У програмі: політінформації про країни на маршруті, лекції про океан, вікторини, танці та інші радості радянського побуту. 1800 пасажирів.

Через цей корабель пунктиром пройшло все ХХ століття. На веймарську воду його спустили 1922 року під назвою «Альберт Баллін» (за іменем судновласника-єврея). Нацистам неарійська назва не сподобалася, і корабель перейменували по-кошерному — «Ганза». В березні 1945-го він підірвався на міні в Балтійському морі і затонув. За кілька років його підняли, відремонтували і віддали СРСР у рахунок репарацій. Лайнер пафосно назвали «Радянський Союз». Потім перегнали у Владивосток. У 1980-му списали на брухт і продали в Гонконг. Але перед тим перейменували на «Тобольск» — не списувати ж на брухт «Радянський Союз».

Далі починається готовий оскароносний сценарій. Контрапункт, силу духу, саспенс і навіть метафізику сценаристам вигадувати не треба.

У списку пасажирів значився Станіслав Курілов, турист із Ленінграда, в миру співробітник Інституту океанографії АН СРСР. Увечері 13 грудня 1974 року Станіслав Курілов стрибнув з «Радянського Союзу» в Тихий океан. Через три дні, пропливши в шторм 100 кілометрів без їжі і води, знесилений Курілов виповз на східний берег філіппінського острова Сіаргао. Він світився у прямому сенсі слова (за три дні у воді тіло обліпив фосфоресцентний планктон) і в переносному — відчуттям свободи. З цього боку інші білі люди на острів не ступали ніколи.

З собою Курілов узяв ласти, перчатки з перетинками, маску (запалення від постійного тримання загубника), годинник (зупинився, довелося викинути), шийну хустку для перев’язки ран (знадобилася), шкарпетки (щоб не порізатися об рифи). Три дні в океані. Без сну, без їжі й води (кілька ковтків дощу). З акулами, штормами, хмарами, які закривають орієнтири на небі. Три дні з відчаєм і вірою наодинці. Сценаристи, кажете, страйкують?

Перші дні круїзу пішли на визначення курсу і координат корабля. Курілов мав дрібномасштабну карту Тихого океану, карту зоряного неба в Південній півкулі (яке він бачив уперше в житті) і бінокль. Компас брати не став — зайвий ризик. На третій день йому пощастило: в одній із командних кают висіла карта маршруту, розписана по днях. Серед туристів виявилася дівчина-астроном, яка допомогла «дивакуватому пасажиру» розібратися із зоряним небом.

У якому місці корабля стрибати? До води 14 метрів. Вигнуті борти потребують розбігу, за бортом шторм. Із корми гігантські гвинти. Як це зробити непомітно? Де саме в океані стрибати? Як визначити, з якого боку земля і скільки до неї? Як орієнтуватися, коли небо затягнуте хмарами? А якщо течія винесе не туди?

Курілов знав, що СРСР — тюрма народів. Йому кілька разів відмовляли в закордонних відрядженнях, пропала нагода попрацювати в експедиції Кусто. Але в цьому стрибку не було ні краплі політики. Він зробив це... Але то тільки голлівудські сценаристи виводять у кінці мораль. Я не буду. Тим більше, що фінальні титри теж готові.

Загинув Станіслав Курілов у січні 1998 року під час водолазних робіт на Галилейському морі в Ізраїлі. Тому самому морі, по якому ходив Христос.

His life was based on a very true story.

Микола Климчук, перекладач, історик


themesthemes/3113