Про «Вертихвоста»

Через місяць після виходу друком «Вертихвоста» я побачила, що є ті, кому книжка дуже сподобалася, і ті, кому дуже не сподобалася. Більше остерігаюся нейтральних оцінок, які означають, що книжка не зачепила. Маю ще один класичний страх будь-якого автора: боюся, що книжку сприймуть надто поверхово. Авжеж, кожен прочитає «Вертихвоста» по-своєму, знайде в ньому щось своє. Але дуже б хотілося, щоб побачили там не лише кумедну історію про крутня-трікстера, і не лише «еко», а й щось іще. Передусім дружбу, самопожертву, любов. Але стривайте, стривайте! Бачите – я вже нав'язую своє прочитання :)

Про Різдвяні дива

Терпіти не можу Новий рік. У нашій країні з цього свята зробили алкогольно-гастрономічний і квазірелігійний культ. Утім, здається, це відійде з радянськими і пострадянськими поколіннями. А ще, зізнаюся, мене особисто дуже дратує, що Різдво йде після Нового Року, бо більшість у нашій країні живе за двома календарями. Гадаю, що православні й греко-католики давно мали б зважитися на календарну реформу й відновити справедливість: спершу всі святкують Різдво з ялинкою й подарунками, а тоді зустрічають Новий рік із вечірками й феєрверком. Однак не думаю, що дочекаюся такого дива за мого життя – тут забагато політики. А взагалі я вірю в дива, так. Не у фантастичні чи магічні, а в цілком збагненні з наукового погляду, але такі, за якими видно чиюсь добру волю: щось стається, хоч могло б і не статися, і приносить тепло, підтримку або нове бачення, нове розуміння, якесь відкриття, щось незбагненно чудове.

Про еко-твори

«Вертихвоста» називають еко-повістю. Найцікавіше, що з лисячої теми мене консультував мисливець, якому, напевно, траплялося не одного вертихвоста піфпафнути... Утім, цей чоловік знає про захист довкілля й любов до природи більше, аніж половина наших посадовців, що мають піклуватися про екологію, а насправді заплющують очі на розкрадання бюджетів, дерибан угідь та масові винищення тварин на VIP-полюваннях. Пане Сергію, дякую за допомогу!

Про «неореалізм» у дитячій літературі

Цей напрям найвиразніший в англомовній, передусім американській дитячій літературі. Він виник у 1960-х роках на фоні рухів проти расизму, війни, за ґендерну рівність та інших і був реакцією на повне домінування в дитячих книжках романтичних та сентиментальних образів, відірваних від реальності. Письменники почали мислити десь так: діти бачать насилля в родині, жебраків на вулицях, на їхніх очах принижують людей з іншим кольором шкіри чи розрізом очей, їхні старші брати гинуть у В'єтнамі, вони самі нерідко стикаються з жорстокістю у школах, серед однолітків, переживають щодо свого тіла, дорослішання, перших симпатій, тобто мають купу реальних, болючих, нагальних і дуже серйозних проблем, а ми досі розказуємо їм про пітерівпенів, маленьких принцес, сентиментальних звіряток і сприймаємо їх як маленьких недалеких янголят, а не особистостей зі складним і неоднозначним внутрішнім світом. Треба писати їм не милі фантазії, а про речі, які їх турбують, які вони бачать щодня й не знають, як із тим бути! Й автори почали писати. Коло тем значно розширилося. Психологія героїв стала реалістичнішою й чеснішою. Мова – більш живою, розмовною. Серед іншого торкнулися численних табу: розлучення, сексу, гомосексуалізму, насильства в родині, підліткової злочинності, фізичних вад, психічних хвороб, алкоголізму, наркоманії тощо. Зрозумійте правильно: йдеться не про те, що почали писати чорнуху. Ні. Просто вперше заговорили про речі, про які раніше ніхто б не наважився. Перестали оминати складні теми. Виник жанр проблемного роману, що зосередився на емоціях і досвіді героя-дитини чи героя-підлітка, який переживає певну реальну проблему зі сфери психології/соціології. Це був історичний етап, коли з дітьми почали говорити відверто. Слідом за тим, як жінкам дозволили вийти з «мансарди», дітям дозволили вийти з «дитячої». Бібліотерапія, до речі, про яку останнім часом багато говорять в Україні, теж зародилася й розвинулася в контексті цих усіх змін.

Нині американська і європейська література розвиваються переважно в напрямку NewRealism. Українська дитяча література тривалий час жила «настановами» соцреалізму впереміж із рудиментами романтизму й сентименталізму. Тепер, здається, теж починає потроху, дуже повільно, переймати нові жанри, теми, стиль письма. Гадаю, однак, сучасний український читач у більшості досить консервативний і вибирає для своїх дітей пітерівпенівіз маленькими принцесами. «Вертихвіст» теж далекий від нового реалізму 

Про сучасних дітей

Покоління «до 18-ти» я знаю не так добре, як хотілося б. Жадібно слухаю дитячі розмови в транспорті, на вулицях, запам'ятовую якісь фрази... Відчуваю, що в їхньому віці була іншою, більш скутою, заляканою.

Про дитячість і дорослість

У цих слів неоднозначна семантика. Мені не подобається, коли їх використовують у значенні «добре» чи «погано». Та й узагалі остерігаюся подібних узагальнень.

Про сучасну дитячу літературу

Ми з Оксаною Лущевською, дитячою письменницею, маємо сайт «Казкарка» про сучасну дитячу літературу. Там публікуємо інформацію про найцікавіші, на нашу думку, сучасні дитячі книжки. Або ж про українські новинки. Але недавно прийняли рішення обмежити український контент до мінімуму, бо він сприймається читачами як реклама. Знаєте, такий ефект: коли в країні вийшли друком кілька новинок, і ніхто не пише ні відгуків, ні рецензій, а ти взяв і написав кілька цілком нейтральних речень, звичайну анотацію чи відгук, то в інформаційному вакуумі ці кілька речень вистрілюють і створюють луну.

Про дизайн книжок для дітей

Я люблю мінімалізм, колажі, графіку, примітивізм. Дуже подобається щось у стилі Еріка Карла. І в більшості не подобається те, що роблять в Україні. Авжеж, видавець орієнтується на покупця. А покупець хоче «народне бароко»: щоб усе яскравенько, кольоровенько, красивенько і багатенько. А ти дивишся на цю обкладинку – і враження, що з'їв банку меду. Хочеться піти почистити зуби.  

Про права й обов’язки дитячого письменника

Дитячий письменник  має право більше ніколи в житті не написати жодної дитячої книжки. Він також має право раптом зробитися «дорослим» письменником або взагалі перестати писати. Обов'язки? Ви що, жартуєте? Ні? А я жартую :) 

Про процес писання

Вночі з суботи на неділю, між прийняттям душу й наступною серією «Доктора Хауса» чи «Декстера» (сміється). Ні, насправді я якось написала непогану відповідь на це запитання. Вона висить на сайті «Граней-Т» під моєю біографічною довідкою. Почитайте, та відповідь досі є актуальною. 

Про майбутні книжки

Не знаю, чи вони будуть. Я планувала написати роман у середньовічному антуражі на сюжет однієї української народної казки. Кохання, пригоди, війна... Текст завис на третині. І невідомо, чи допишу коли-небудь. Здається, я вже його переросла. 

Валентина Вздульська, письменниця


themesthemes/3107