Попродавати книги на стенді видавництва «Грані-Т» хоч кілька днів – це для мене найбільший майстер-клас, значно ефективніший, ніж читання маркетинґових досліджень в інтернеті. Іноді навіть буває так, що висновки, до яких я ой як нелегко доходила, зазнають краху. Бо ЩОСЬ (зважене, обмірковане, сплановане) не спрацювало з різних причин – і купівля книг для дітей залишається стабільно непоганою, але досі спонтанною; до того ж найперше продаються переважно малюнки, а вже потім текст чи ім’я автора.

Під час відвідин Московської книжкової виставки non/fiction я весь день відчувала внутрішній конфлікт читача і видавця в мені – значно глибше, ніж на українських виставках. І «подразником» було оформлення дитячих книг. Те, що впадало мені в очі і сприймалося із захватом, я подумки пропонувала на розгляд українських покупців – і розуміла, що ці класнючі книги в Україні продаватимуться кепсько не лише через відсутність доступу переважної більшості родин до місць продажів книг, а й через незвичне, передовсім для «доступних» батьків, оформлення. Інакше кажучи, якщо батьки «нагороджують» ілюстрації до певної книги поширеним епітетом «примітивні», то текст уже не має особливого значення. Нове й незвичне в ілюструванні та оформленні пробиває собі дорогу дуже повільно, й через психологічний бар’єр батьки з дітьми втрачають купу цікавезних книг, занадто швидко й занадто категорично відкладаючи їх убік.

Говорити про смаки дуже складно. Як відомо, про них не сперечаються. Власне, художній смак – це навіть не стан, а процес; не щось вроджене й усталене, а набуте й змінне – і тут уже кожен що набуває, те й має. Якщо про ілюстрації говорять мистецтвознавці, дизайнери чи самі художники, то в цій розмові фігурують не смаки, а відбувається азартна професійна «розминка», яку напрочуд цікаво слухати. А коли про малюнки розмовляють батьки, то це справді їхнє виповідання власних смаків – таких, якими вони є саме тепер. Притомний видавець зважає і на одних, і на інших, але з різною метою: на професіоналів – щоб ідентифікувати свою «планку», на широке коло читачів – щоб продавати книги й жити далі. Але найважче «доростити» ці дві табори один до одного, звести їх так, щоб вони одне одного бачили.

Що ж означає оте «примітивні малюнки» в розумінні батьків? Примітивізм є і тенденцією в мистецтві, і водночас художньою стилістикою. Однак у випадку покупців ідеться зовсім не про мистецтвознавство, а про певний рівень художнього смаку – батьків, бабусь і дідусів сучасних дітей; і на цьому «зав’язана» велика кількість як культурних питань, так і можливостей відділів продажів українських видавництв. Отже, «примітивізм» для широкого кола читачів – це синонім до «мені не подобається». Таке твердження з боку покупців не вимагає ні аргументів, ні додаткових роз’яснень. Різні смаки не є інструментом «класифікації» покупців, не є оцінкою їхніх людських чи особистісних якостей. Неможливо створити унікальні малюнки, які б влаштовували всіх. Буває якщо мило – то скучно, якщо сміливо – то з надміром, якщо весело – то «примітивно», напрочуд детально – але занадто правильно. Певну категорію малюнків ідентифікують дуже поширеними негативними епітетами – «радянський союз» та «а-ля-діснеївські». Тому на пропозиції деяких моїх інтернетних френдів робити опитування на зразок: «Шановні батьки, ви хочете книгу з таким малюнком чи таким?» я можу тільки усміхнутися. Покупці не мають мови, якою би вони могли притомно розмовляти про ілюстрації в дитячих книгах. Таку мову має лише вузьке коло фахівців, до того ж ця мова не виходить за межі кафедр навіть в інтернеті, бо матеріали про сучасних українських дитячих ілюстраторів наразі не конкурують і зі статтями про дитячих письменників.

Оскільки смак не береться нізвідки, а на щось неодмінно спирається, то варто все ж сказати і про «ефект звикання» (за Борисом Ґройсом), – адже з початку 90-х років книжкова художня якість асоціювалася з єдиним активним на той час видавництвом «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», і природно, що ілюстрація в дитячій книзі для українських читачів конкретизувалася в розкішних кольорових полотнах, де власне текст вторинний, а полотно завжди попереду. Якщо з такими малюнками поставити поряд, скажімо, сучасні норвезькі книги, то в покупців був би шок («за що я маю платити гроші?»), адже «примітивізм» норвезьких ілюстраторів для українців незбагненний. І, звісно, вплив голівудської мультиплікації з її русалоньками та міккі-маусами досі визначає критерії «правильних» розмальовок. Тоді як у «неправильних» розмальовках посеред сторінки може стояти жирна крапочка і написане завдання «намалюй себе». Або суцільно залита чорним кольором сторінка з написом «зроби так, щоб уночі пішов сніг». Як на мене, цікавішими є не ті книги, де розкішніші малюнки й більший формат, а ті, де малюнки й текст створюють ориґінальну гру чи принаймні міцний зв’язок.

Із кожним роком художній смак українських батьків, на мій погляд, прогресує. Поряд із любов’ю до кольорових полотен з’являється і любов до мінімалістичної графіки. Зображення зайчика має бути не конче зоологічним малюнком. Можливо, скоро норвезькі дитячі книги виходитимуть у нас винятково з ориґінальним норвезьким ілюструванням і успішно продаватимуться. Незвичним можна почати смакувати тоді, коли є можливість це робити, коли хтось із видавців удасться до відчайдушного і навіть небезпечного кроку – пропонувати незвичне і боротися за його право на життя.

 

Олена Мовчан


  • Новини

  • Анна Сарвіра: «Намалювати книгу – це як створити новий світ»

    Коли до рук потрапляє книжка, проілюстрована Анною Сарвірою, відразу розумієш: із героями цієї книжки варто подружитися. Вони добрі, кумедні, винахідливі, домашні, як Мишкові миші із книжки Галини Вдовиченко, й оптимістичні, як незрівнянний пан Мак-Брум із повісті Сіда Флейшмана. Ближче знайомство із художницею підтверджує, що всі ілюстратори схожі на своїх героїв і що з Анною Сарвірою… теж варто подружитися.

  • Надія Дойчева-Бут: «У дитячій ілюстрації можна абсолютно розслабитися, дозволити собі повний ґротеск»

    Перше враження від книжки для дітей – це зазвичай враження від ілюстрацій. Якщо одного разу до рук дитини потрапила книжка з ілюстраціями Надії Дойчевої-Бут, то надалі вона проситиме батьків купити їй нову з такими незвичними, ніжними, «пухнастими» і дуже впізнаними малюнками.

themesthemes/3038