Неодмінно відчуваю якийсь щем, коли бачу на ринку дітей, які тягнуть маму чи тата до прилавку із проханням купити щось іграшкове або цукеркове. Одразу згадуються такі ж прохання, ще так недавно звернені до своїх батьків. Тоді за кожним цим проханням стояла гранична потрібність саме цієї речі, – бо й до речей у дитинстві абсолютно інше ставлення. У віці прекрасних трьох-п’яти-семи… ти ще не думаєш про практичність, необхідність, дороговизну-дешевизну і престижність речей. Тобі просто ХОЧЕТЬСЯ мати цю річ, скуштувати її, погратися нею – і, звісно, показати друзям. Згадую дуже популярні в моєму дитинстві розмальовки з героями диснеївських мультфільмів, до яких додавалися фарби, фломастери у круглих пластмасових баночках; або ж польські, а згодом американські шоколадні батончики, футболки із Міккі-Маусом і ядуче-жовті спідниці-розлітайки. Щось із цього купувалося, але на більшість у ті часи просто не було коштів, – точніше, вони були, але, даруйте за каламбур, нічого не коштували. Іноді я так слізно просила якусь річ, що батьки не витримували й купували якийсь дорогезний джинсовий костюм – а вже наступного дня тебе, дев’ятирічну, починали мучити докори сумління, бо ти розуміла, що коштів на нього в сімейному бюджеті не було, та й не дуже він тобі насправді подобається…

Іноді я на батьків ображалася за те, що у всіх на подвір’ї вже є тетриси і райдужні пружинки, а ти мусиш принизливо у них просити, щоби погратися кілька хвилин. Та образа спричинилася до двох дитячих гріхів, пов’язаних із грошима. Одного разу я взяла у нашій шухлядці з сімейним бюджетом дві гривні на тістечка (втекли з подругою з уроку, щоб, як «справжні дорослі», сходити до кав’ярні). Іншого разу я не повернула мамі решти, яка лишилася після походу в магазин по хліб (здається, купила книжечку про динозаврів). За обидва випадки досі соромно, батькам так і не зізналася…

Але ж чи було в ті роки стільки спокус, як нині? Тому й стискається серце, коли бачиш ображених малявок на ринках і в магазинах, – адже всі ці кольорові, барвисті, з блискітками, ліхтариками, звуками й запахами речі оточують їх зусібіч. І завжди хочеться стати на бік дитини, – хоча, дивлячись на той меч із дешевого переробленого пластику, або на ляльку з жахливим макіяжем, розумієш і маму, яка відмовляється це купити. Не розумієш лише її обурення, її вічну зайнятість, її небажання пояснити, чому НЕ МОЖНА отримати те, чого ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ. А такі пояснення насправді допомагають – бо ти вже знатимеш, що не все красиве є водночас корисним, бувають і відверто шкідливі речі. А головне: ти долучений до чогось спільного – скажімо, розподілу сімейного бюджету.

Годі зрозуміти і психологію мами, яка, пам’ятаючи про своє безіграшкове і безцукеркове дитинство, ладна купити дитині все, чого лише та забажає. Знаю таку маму, яка завжди дозволяє дитині самій обирати в магазині іграшки, і якщо дитина захоче купити собі чергову машинку (а вдома їх уже з десяток), вона її отримає, бо мама не хоче, щоби її сина в чомусь обмежували.

Здається, це дуже по-українськи, коли дитині або все забороняють, або все дозволяють. Нам не властиві зваженість і поміркованість, тоді як в інших країнах на питання «чи потрібні дитині гроші?» спробували знайти оптимальну відповідь. Скажімо, шведам до 16 років гроші на кишенькові витрати дає держава. Американців, як відомо, з найменшого віку вчать самостійно заробляти гроші: першими роботодавцями дитини стають батьки – вони віддячують дитині за прибрану кімнату, куплені продукти чи вигуляного собаку. А далі ви знаєте – хлопчик, який у дитинстві продавав морозиво, став сорок четвертим американським президентом. Французи люблять заощаджувати гроші й привчають до цього своїх дітей. Маленькі німці теж змалку підробляють на… блошиних ринках, де вони можуть продати, приміром, свої старі іграшки. Натомість британці вважають, що знайомство з грошима позбавляє дитину дитинства, – але скарбнички, про всяк випадок, дітям дарують…

У моїй сім’ї діти завжди знали, скільки батьки заробляють і на що витрачаються кошти. Ми сім років будували власний будинок, саме він був тією ціллю, головною матеріальною річчю, яка нас усіх об’єднувала. І я не ображалася на батьків (окрім випадків, описаних вище) за те, що мені не купили якусь чергову обновку, що в мене не було вдома ігрової приставки і будиночку для Барбі. Бо я розуміла, що в житті є значно важливіші речі. При цьому батьки ніколи не посягали на наші власні дитячі гроші – зібрані з копійок на щоденні шкільні булочки та даровані хрещеними й родичами. На ці гроші можна було купити найбезглуздіші в світі речі, бо дитина і на них має право.

А коли було добудовано будинок, я вважала себе найбагатшою дитиною світу. І я вдячна батькам, що вони змогли мені ще тоді пояснити справжню цінність речей.

Тетяна Терен

Коментар експерта

«У процесі знайомства дітей із грошима варто дотримуватися «золотої середини»: не занурювати дитину передчасно в дорослий прагматизм (адже у дитинства інші задачі), та водночас змалечку вводити дитину в «курс справ». Так малюкові-дошкільнятку можна дозволити передати гроші продавцеві у крамниці чи водієві у таксі. Починаючи зі шкільного віку, коли дитина стає самостійнішою, в неї повинні бути власні кишенькові гроші – однак небагато. На те вони й кишенькові. Бонусами до обумовленої суми можуть слугувати заохочувальні призи за певні досягнення – скажімо, за успіхи у навчанні чи за участь у веденні господарства. Але краще, щоб цей приз передовсім означав вашу вдячність, а не просто був платнею за виконану роботу.

Важливо також доступною мовою, в ігровій формі, відповідно до віку пояснювати дитині основи планування родинного бюджету, – але не варто вдаватися в надмірні деталі, якщо це дитині ще нецікаво.

Немає жодного сенсу виконувати всі дитячі забаганки. Проте дитячу здатність вдовольняти свої бажання (бодай у мріях) варто підтримати. Є чудова гра у принцесу або у принца, коли можливо отримати все, чого забажаєш, за допомогою чарівного предмету або доброї феї. Це допоможе дитині зняти напругу через невдоволене бажання і в майбутньому вбереже її від невротичних обмежень на шляху самореалізації.

Для особистісного становлення підлітка напрочуд сприятливою є можливість мати власні, зароблені кошти. Не перешкоджайте підлітку підробляти, вигулюючи чужих собак або працюючи кур’єром. Це підтримає його почуття власної гідності й стане корисною «репетицією» дорослого життя».

 Марія МАКУХА, психолог, психотерапевт


themesthemes/2975