Останнім часом я не можу однозначно й без вагань відповідати на питання, чи маю дітей. Тобто формально – ще не маю, не народжувала, але при цьому закрадається сумнів – так, саме зараз починаю мати дитину, – в тій частині мозку, яка відповідає за жінку в мені. А оскільки я вже 6 років безпосередньо причетна до видання книг для дітей, то всі-всі їхні читачі також трішки мої.

Мене завжди обурювали слова, що доки дитинка в маминому животі, то її наче не існує, буцімто її ще не можна назвати людиною – це, мовляв, лише зародок. Коли вагітна жінка приходить на книжкову виставку, щоб купити книжку для ще не народженої дитинки, то навряд чи хтось із очевидців наважиться навіть подумки назвати це диво в її животі просто «зародком».

Підійшла якось до нашого стенду на одній із виставок подружня пара. Від них пахло таким ніжним взаєморозумінням, що я подумала: «Як прекрасно відчитується гармонія цієї пари! Хоча не маю жодного притомного пояснення, за якими ознаками я це збагнула». Я уявила, що цих людей було не двоє, а одне, ціле. Додивляюся – а їх і не одне, і не двоє, а троє, бо жінка вагітна. Несміливо і наче сором’язливо мацають малюнки, пробігають очима по віршах, видно, їм ще дуже незвично вибирати дитині книжки.

Мене миттєво обсіли думки про те, що коли жінка народжує, вона вже собі не належить. «Я після народження дитини не зможу присвячувати час виданню книг, – думаю. – Як живуть інші жінки, які займалися якоюсь активною діяльністю, а потім народили дитину? Є в мене такі знайомі, про яких можу сказати, що ось ця жінка якось «розхиталася», зісковзнула зі стрижня, ностальгує за своєю роботою, навіть заздрить чоловікові, який росте, доки вона сидить удома. Але є й такі, про кого я такого сказати не можу – ці жінки примудряються ще й дисертацію написати, доки дитинку сповивають». Як буде у мене? Залежить і від того, якого я чоловіка обрала, який чоловік буде поруч.

Продовжуючи стежити за подружжям, я не наважувалася щось радити, переповідати сюжети. Вони в мене нічого не запитували, я й мовчала. «Цікаво, – думаю тим часом, – а як колись вибиратиме дитячі книги вагітний головний редактор – я, наприклад?» Жінка показує чоловікові «Тьотю Бегемотю» Юрія Бедрика, стиха щось говорить, чоловік на це усміхається і, схоже, не знає, що сказати. Ну, бо незвично ще їм… «Але ж я не вибиратиму дитячих книжок, коли буду вагітною! – до мене раптово доходить. – Я вже тепер маю вдома практично всі найкращі дитячі книжки, які виходили в Україні у 2000-х роках; хіба новинок, які щойно тоді вийдуть, іще не матиму».

Чоловік перевів погляд на поличку з есеїстикою, слідом за ним повернула голову й жінка. «Вони чекають дитинку, їхній світ зараз обертається навколо цього, але не забувають про власні, дорослі потреби в мудрому читві», – я розмірковувала далі про те, коли я вже собі не належатиму. Жінка все одно повертається до столика, де розкладені книжки серії «Сучасна дитяча поезія», чоловік також переходить на протилежний бік нашого стенду, найдалі від есеїстики, мовби таким чином каже: та я вже обійдусь якось, краще дитині купимо. «Отже, перемагає те, навколо чого обертається їхній світ», – у цей момент моє питання «щось вам підказати?» точно було б найтупішим і найнедоречнішим питанням, які я задавала за останній рік.

«А скільки коштує ця книжка?» – ніжно дивлячись на «Тьотю Бегемотю», жінка остаточно підтвердила перемогу цієї африканської пані з фініком у роті. Після ознайомлення з цінами жінка притиснула книжку вже міцніше до себе – до того місця, навколо якого обертається світ, – і почала розглядати інші збірки дитячої поезії. Чоловік тим часом знову перейшов до поличок з есеїстикою. Посміхається з назви «Життя, смерть та інші неприємності» Ярослава Грицака – вважає, що назва кумедна. Жінка, нарешті, запитує в мене, яку ще книжку я їй пораджу?

Я могла би їй сказати, що в моєї дитини, яку я поки що не народила і ще навіть нею не завагітніла, вже є уся ця поетична серія. Могла би сказати, що я їй раджу те, що накупила своїй дитині, але дитина поки що не прочитала, бо я її ще не народила. Почуваюся заскоченою зненацька, бо така моя щира відповідь може жити лише в голові – моїй, ясна річ, – а коли вона вдягнеться у слова, то стане несусвітною банальщиною.

До «Тьоті Бегемоті» впевнено приєдналися «Неслухняники» Сергія Пантюка. Чоловік запитує про ціну книжки Грицака і також докладає в купку до придбаної дитячої поезії. «Оце по-чоловічому! Мабуть, не варто нагнітати, хто й коли собі не належить, народивши дитину, – мене пробрав світлий струмінь. – Варто дбати про себе, зробити себе, щоб бути здатним дбати про дитину».

Дитина, яка наразі живе в отій «жіночі» частині мого мозку, а також ті діти, для яких я працюю, раптово для мене тоді увиразнилися

 

Олена Мовчан


themesthemes/2909