Не знати, хто такий Колаковський — це великий сором, не читати його — це великий гріх.
Ярослав Грицак,  історик,професор Українського католицького  університету,
упорядник та автор передмови до книжки «Похвала неконсеквентності»


 УВІЙТИ У СВІТ ЧЕРЕЗ ЧИТАННЯ КОЛАКОВСЬКОГО

Ярослав ГРИЦАК: «Це для мене свого часу було великим відкриттям. Я маю кількох улюблених авторів, яких завше сприймав як дуже різних, бо ж вони жили в різний час, у них була різна освіта. Але потім я помітив, що всі вони ведуть одне до одного, як стежки. Ці люди були поміж собою пов’язані, вони дуже цінували одне одного. Є таке оповідання Борхеса про двох священиків, які дуже довго сперечалися, але потім виявилося, що вони говорили про частини одного цілого. Мені дуже прикро, що про цей великий світ інтелектуалів так мало знають в Україні. Допомагаючи видати цю книжку, я хотів ввести українського читача у цей світ, бо він дуже добрий».

 

 …Я з дитинства плекав люту ненависть до народних мас, Польщі, Радянського Союзу та проґресу.
Лєшек Колаковський (іронічно)

  НАЙБІЛЬШИЙ МАРКСИСТСЬКИЙ ФІЛОСОФ ПОЛЬЩІ

 Ярослав ГРИЦАК: «Колаковський був не просто марксистом, він був сталіністом. Йому, чи не єдиному з польських філософів, видали револьвер – боялися, що на нього буде замах, бо Колаковський дуже критично ставився до польської традиції, польської церкви. Тобто його готували як офіційного критика католицизму. Зрештою, він у це щиро вірив, бо після війни побачив, що таке нацизм, націоналізм, і для дуже багатьох людей (приміром, для Чеслава Мілоша) комунізм був чимось дуже важливим – видавалося, що це був спосіб урятувати людство. Перше розчарування прийшло у 1952-1953 роках, коли його, тоді ще молодого аспіранта, привезли в Москву на підвищення кваліфікації. Він мусив слухати лекції російських класиків марксизму-ленінізму. Колаковський тоді сказав, що то були йолопи, бо нічого настільки примітивного він ще не чув. І тоді він подумав: якщо таким є центр марксизму, то який тоді сам марксизм? А потім почалося: 56-й у Будапешті, 68-й у Празі… Колаковський був одним із тих, хто почав так звану ревізію марксизму. Щоправда, спочатку він пробував урятувати марксизм від Маркса, умовно кажучи. Він стверджував, що марксизм може мати людське обличчя. Але таку позицію колись мав і Вацлав Гавел, і представники української опозиції – Іван Дзюба, Микола Руденко теж були марксистами. Але поступово, в процесі цієї ревізії Колаковський збагнув, що марксизм урятувати неможливо, його потрібно замінити чимось іншим».


Бог, або абсолют, є тим буттям, яке не знає минулого і майбутнього, але все обіймає у своєму «вічному тепер».
Лєшек Колаковський

 БЛИЗЬКЕ ДО БУДДИЗМУ «БЕЗВИЗНАННЄВЕ КАТОЛИЦЬКЕ ХРИСТИЯНСТВО»

Ярослав ГРИЦАК: «Лєшек Колаковський ріс сиротою, це були часи війни. Школи як такої не було, його вчив монах, який навчав його богослов’ю. Колаковський – дуже добрий знавець релігії, зокрема він дуже добрий знавець диявології. Він щиро вірив у існування диявола. І в цій збірці є три есеї про диявола. Колаковський дуже добре орієнтувався в богослов’ї, його, власне, і готували як внутрішнього критика церкви. Якраз перед тим, як його вигнали з Польщі, він написав дуже важливий текст, у якому говорив, що ми не можемо обійтися без Христа, в ширшому сенсі – ми не можемо обійтися без релігії. Значною мірою марксизм був побудований на тому, що Бога немає, ідеальне суспільство ми будуємо на землі, а не десь на небі. Але у своїй еволюції Колаковський дійшов до розуміння згубності цієї ідеї, за якою не лише розчарування і конформізм, а мільйони убитих людей. До кінця ніхто не знає, був він віруючим чи ні. Колаковський ніколи відкрито про це не сказав. Я випадково дізнався, що його труну не внесли до католицького храму – заборонив священик. Це був страшний скандал у церкві, бо ж Колаковський був близьким приятелем Івана-Павла ІІ. У нього були складні стосунки зі всіма, але насправді філософія Лєшека Колаковського є глибоко релігійною. Принаймні тому, що, на його переконання, ми не зможемо вижити, якщо не будемо будувати одне поміж одним зв’язки солідарності – не конче між тими, кого ми знаємо і любимо, а просто поміж тими, кому треба допомогти. І він вважав, що немає жодної ідеології, жодного світогляду, який міг би допомогти побудувати ці містки солідарності, окрім релігії. І в нього є такий дуже відомий есей «А що – якщо Бога немає?». І він давав таку дуже просту відповідь: якщо Бога немає, то він мусить бути».

 

Ніхто не любить сумніву, але знищити його — це підважити розум.
Лєшек Колаковський

НЕКОНСЕКВЕНТНІСТЬ КОЛАКОВСЬКОГО

Ярослав ГРИЦАК: «Марксизм, особливо комунізм, – це послідовне доведення тієї великої мрії, яку виставили просвітники кінця XVIII століття, що, мовляв, освіта, цивілізація можуть привести до раю на землі. Марксизм цю тезу підхопив, довів до консеквентності. Власне, Колаковський доводить, що всі досконалі -ізми стають -азмами. Щоб вилікуватися від тих -азмів, треба не доводити їх до кінця – має бути непослідовність, має залишатися місце для чогось іншого. Це є лік проти тієї трутизни, як її називав Мілош, «укусу Геґеля», тобто бажання реалізувати якісь великі-великі теорії, які є неможливі, навіть шкідливі, бо вони мають дуже плачевні наслідки. Лікуватися треба неконсеквентністю, тому й ця книжка має не лише заголовок «Похвала неконсеквентності», а й підзаголовок – «Як бути консервативно-ліберальним соціалістом?».

 

Ярослав Грицак і перекладач Богдана Матіяш презентують "Похвалу неконсеквентності" в Києві


В Оксфорді Лєшек Колаковський вечорами дивиться фільми жахів, а зранку читає «Times». Розв’язує задачі, які йому надсилає в листах приятель-математик.
Лідія Осталовська

 СЕКСУАЛЬНІСТЬ ВЕЛИКОГО ІНТЕЛЕКТУ

Ярослав ГРИЦАК: «Він був людиною дуже хворою, все життя. Кілька разів виникала така ситуація, що він міг довго не прожити, бо хворів на туберкульоз, причому ніколи не кидав курити, вигляд мав завжди дуже хворобливий. Його ніколи б не назвали красенем. Він мав таку дивну вроду – продовгувате обличчя аскета, бліде, худорляве, до кінця життя він ходив із паличкою… Але всі, хто його знав, пишуть, що він був дуже популярний у жінок, навіть шалено популярний. Коли він читав у Варшаві семінари з філософії, як ви розумієте, на досить складні теми, то на ці семінари сходилися жінки з усієї Варшави – прекрасно одягнені, розфарбовані. Що вони робили на тих семінарах, невідомо, бо з тих семінарів вони нічого не могли зрозуміти, але приходити на Колаковського було приємно. Те саме пише інший мій знайомий, який бачив Колаковського у Гарварді після лекції, коли навколо нього красиві жінки роїлися, як мухи коло меду. Так що ніколи не можна недооцінювати сексуальності великого інтелекту.

Колаковський був неймовірно привабливою людиною, зокрема тому, що в нього було шалене почуття гумору, самоіронії. Тому це не просто збірка есеїв Колаковського, а збірка його найсмішніших есеїв, де видно цю його іронію найбільше. Деякі з них є просто гомерично смішні. Зокрема тут є його власна автобіографія з поясненням причин його «божевільного успіху в жінок», а також є такий дуже смішний есей-карикатура на гуманітарні науки – «Леґенда про імператора Кеннеді»: що можуть, умовно кажучи, науковці говорити про імператора Кеннеді через три тисячі років після його смерті на підставі трьох джерел, як збереглися: одне з них – журнал Playboy, друге – кросворд угорською мовою і третє – телефонна книжка. Тобто це є таке дуже оздоровлююче почуття гумору, чого, мені здається, дуже бракує нашій академічній культурі, взагалі бракує нашій культурі й політиці. Наші політики й академіки дуже мало сміються, вони надто серйозні, – мабуть, тому вони такі консеквентні».

 

 Чи правда померла? Не квапмося з таким вердиктом.
Лєшек Колаковський

КОЛАКОВСЬКИЙ-ЕСЕЇСТ

Ярослав ГРИЦАК: «Колаковський написав близько 30 книжок, деякі з них є дуже важливі, які будуть читатися через 100-200 років після його і навіть після нашої смерті. Але найбільше він знаний завдяки своїй есеїстиці. Це блискуча есеїстика. В Колаковського вона досить проста, легка. Це простота, яка іде від досконалості форми. Людина мала багато працювати, щоб досягти такої простоти. Й оце почуття іронії і самоіронії, яке просякає майже всі тексти. Одна коротка фраза, яка змушує сміятися. Це дуже гарний стиль. Знаєте, з ким би я його порівняв? Це стиль французьких філософів-моралістів XVIII-го, а також ХХ століття. Напевне, найближчим до Колаковського був Камю. Власне, у тому світі інтелектуалів, про який я говорю, Камю і Колаковський перебувають в одній площині. І тому дуже важливо, що «Грані-Т» взялися за такий важливий проект, як серія «De profundis», щоб показати зразки такої есеїстики. Видання Колаковського – це одна з перлин у цій серії».

 

Ідеології, як правило, є слабшими, ніж їх носії, прагнення й інтереси цих носіїв.
Лєшек Колаковський

ЧИТАЧ КОЛАКОВСЬКОГО

Ярослав ГРИЦАК: «Я найбільше мрію, коли я щось роблю, про того хлопця чи дівчину, які живуть в якомусь невеличкому містечку або навіть селі, і ось завдяки якомусь із вибриків долі їй чи йому у 15-16 років потрапляє до рук ця книжка. Вона може потім їм допомогти зробити якийсь дуже важливий вибір. Тому я б найбільше хотів, щоб цю книжку читали люди віком від 15 до 25 років, як ми їх називаємо, ровесники Незалежності. Якщо це покоління прийде до влади, це буде інша країна, тому що за своїми цінностями вони більше схожі на своїх ровесників в Іспанії чи Польщі, ніж до нашого старшого покоління. Але дуже важливо, щоб це покоління змогло скристалізувати, артикулювати свою думку. Це як у насичений розчин треба кинути дрібку солі, щоб він кристалізувався. Ця книжка – і є та дрібка солі, яку б я хотів кинути, щоб у цьому поколінні почав викристалізуватися свій голос. Я хочу заразити українського читача Колаковським. Ми про це дуже довго говорили, бо насправді коло любителів Колаковського по цілому світу дуже велике. Ідея цієї книжки зародилася під час розмови з професором Шпорлюком, якого теж видавали «Грані-Т». І ми думали, як же українського читача змусити читати Колаковського? Ідея була дуже проста: видати не просто його есеї, а книжку найкоротших і найсмішніших есеїв. Це як із добрим вином: якщо вам дати раз покуштувати добре вино, ви вже на все життя знатимете, що таке добре вино. Тому ця книжка – це ковток доброго інтелектуально вина, щоб люди зрозуміли, що воно добре і його потрібно шукати більше. Колаковський написав дуже багато, зокрема я думаю, що треба обов’язково видати головну трьохтомну книжку філософа – «Напрямки марксизму». Але перед тим, як видати його найбільшу філософську працю, потрібно сформувати того читача, який буде шукати Колаковського. Отже, в такий спосіб ми хочемо заразити Україну Колаковським».

 

Якщо Ви берете до рук цю книжку з надією добре посміятися, хочу Вас чесно застерегти: смішними тут є лише деякі есеї. Решта ж вимагають серйозного читання. Але прочитавши їх, Ви будете добре винагороджені.
Ярослав Грицак 

Спілкувалася Тетяна Терен
Відеозйомка і монтаж – Олег Шинкаренко


themesthemes/2846