Її ім’я ніколи не побачите на обкладинці книжки, бо так склалися книжкові традиції – перекладачів зазвичай згадують на технічній сторінці – як тих, хто опрацьовував текст, а не створював його. Традиція ця беззаперечно несправедлива, бо ж коли мова йде про перекладну книжку, ролі автора і перекладача майже рівноважливі. Переклади Наталі Іваничук із норвезької, німецької та шведської мов легко виокремити з-поміж інших. Складно сказати, що з першого рядка текст підказує нам ім’я перекладача, але коли ви все ж перевіряєте свої здогадки, вам стає спокійніше – цьому імені можна довіряти, адже цим «голосом» звучать для нас українські видання Юстейна Ґордера, Леопольда фон Захер-Мазоха, Кнута Гамсуна, Туве Янсон, Лінн Ульман, Еріха Цьольнера та багатьох інших літературних величин. А тепер Наталя Іваничук подарувала радість ще й поціновувачам дитячої літератури, адже завдяки їй ми можемо познайомитися з веселою, проблемною, близькою кожному, хто має братиків і сетричок, книжкою сучасної норвезької письменниці Ніни Е. Ґрьонтведт «Привіт, це я!», яка щойно побачила світ у видавництві «Грані-Т».

– Пані Наталю, яким був шлях книжки Ніни Е. Ґрьонтведт до українського читача?

– Точно не знаю, бо вперше почула про неї від вас, «Граней-Т». Це була пропозиція перекладу, і хоча до замовлень ставлюся з осторогою, жодного разу в цьому випадку не пошкодувала.

– Як цю книжки сприйняли в Норвегії?

– У Норвегії активний читач! І цей читач дуже ретельно відслідковує всі новинки, хапається за нове ім’я, надто якщо йдеться про дитячу літературу. Ніну Е. Ґрьонтведт одразу помітили, про неї заговорили… Вона вмить стала дуже популярною, її вже перекладено багатьма мовами.

– Чи контактували ви з письменницею, перекладаючи цю книжку?

– Так, ми спілкувалися через ФБ. Мені подобається бути на зв’язку з автором книжки, яку саме перекладаю. Ілюзія співавторства тоді виразніша. У НЕҐ дуже багато дитячого сленґу, який я й українською не дуже знаю. Ми з’ясовували нюанси, вишукували відповідники реаліям, які дуже добре відомі норвезьким підліткам, але невідомі нам. Навіть НОРЛА (норвезька фундація, яка популяризує норвезьку літературу закордоном) приклалася: довідавшись про мою проблему з норвезьким сленґом, надіслала спеціальний словник!

– Ось я майже впевнена, що вам дуже приємно і гармонійно було перекладати цю книжку…

– І приємно, і гармонійно, і весело, і навіть іноді до реготу:) А що вже мені фейсбучні подружки допомагали! Ділилися досвідом свого співжиття з молодшими сестричками в дитинстві… і словечками теж ділилися:)

– Що вам більше подобається перекладати – дитячу чи дорослу літературу?

– Правду кажучи, дорослу. Але іноді так тужно стає за дитячою, що відразу хапаюся за пропозицію!

– Кого із дитячих скандинавських авторів ви б ще хотіли перекласти?

– Хотіла Марію Парр, але мене вже випередили. Хотіла Клауса Гаґерупа, але й тут випередили:) Однак перекладач такий класний, що я зовсім про це не жалкую. Хотілось би перекласти когось із чоловіків… Скажімо, Арне Свінґена, який, до речі, став героєм книжки «Привіт, це я!». Пишуть для дітей такі «дорослі хлопці», як Ю Несбьо і Ерленд Лу. У Фінляндії зараз дуже популярна Марія Турчинофф, мені подобається, як вона пише.

– Чи стежите Ви за ринком дитячої книжки в Україні? Як думаєте, хто з наших дитячих авторів міг би зацікавити скандинавського читача?

– Без сумніву, Іван Андрусяк! І Леся Воронина, Галина Вдовиченко. Я б пропонувала всіх, і мені здається, що всі були б цікаві скандинавам.

– Пані Наталю, як можна пояснити той факт, що на українському книжковому ринку нині досить багато перекладів із норвезької? Можливо, некоректно говорити «багато», бо в Україні взагалі перекладають мало, але пересічний український читач усе ж відчуває присутність норвезької літератури в Україні, бо ж ми маємо переклади Ґордера, Ерленда Лу, Марії Парр… Це заслуга перекладачів, окремих інституцій?

– Поки що це заслуга перекладачів, бо видавці недостатньо або й зовсім не знають літературного процесу в Скандинавії. Я майже весь час сама пропоную видавцям книжки, за невеликим винятком.

– Чи можна говорити про близькість сучасних української і норвезької літератур?

– Як на мене, ні. Різна в нас ментальність, то й література різна. Тому цікаво читати переклади з інших літератур.

– На скільки років наперед у вас уже розплановані переклади? Чи будуть там інші дитячі видання?

– Більше, ніж на рік, не загадую. Перекладацьке щастя – річ мінлива… Хоча вже третій рік поспіль так їх густо, що доводиться відкладати на наступні роки. Щодо дитячих, то чекаю на замовлення від видавців. Заради дитячої книжки посуну в черзі когось «дорослого»:)

– Чи можна перекласти текст, якщо ви не знаєте культуру країни, в якій творить письменник, і ніколи в ній не побували?

– Можна, але дуже важко. Те, що бачив на живі очі, дуже допомагає збагнути і сам твір, і автора. Це майже половина успіху в роботі!

– Головна мова для будь-якого перекладача – його рідна. Як ви вчите, удосконалюєте, не забуваєте українську?

Меж досконалості немає. Українську я вчу постійно. Насамперед читаю добру українську літературу. Вчуся мови у Віктора Неборака, Степана Процюка, Павла Загребельного, Романа Іваничука… А ще в чудових редакторів – Мирослави Приходи й Івана Андрусяка. Мені подобається читати словники, хоч, можливо, це й дивно звучить.

– Ви працювали аташе з питань преси і культури Посольства України в Фінляндії, а отже, знаєте, як можна просувати українську культуру за кордоном. Якими мають бути головні кроки держави, щоб про нашу літературу дізналися у світі?

– Перш за все – і це крок найпростіший – створення державної структури, яка б популяризувала українську літературу закордоном і фінансово заохочувала до її перекладу, як це роблять мало не всі країни світу.

– Чи може так трапитися, що в найближчі роки Нобелівську премію з літератури отримає норвезький письменник?

– Щось сумніваюся. Норвегія має дуже добру, цікаву літературу, але автора аж на стільки каратів, щоб тягнув на Нобеля, я не бачу. Хоча… Логіку Нобелівського комітету збагнути непросто.

 

Спілкувалася Тетяна Терен


themesthemes/2713