Миколка

  • 8 вересня

Мене звуть Миколкою. Про свою родину мені не дуже хочеться розповідати, бо мама про мене не дбає, а вітчим випиває і жорстоко зі мною поводиться.

Про школу мені також не дуже хочеться розповідати, бо вчителі нарікають, що я розумний, але за голову ніяк не візьмуся. Не до навчання мені, коли ми з Найдою ходимо, наче дві голодні приблуди. А хлопці обзивають мене бездомним і бомжем.

Найбільше я люблю, коли мама мене пригортає і каже, що я – її єдина кровиночка. Але це буває зрідка.

Розповім я тобі краще про пса Найду – мого єдиного вірного друга і охоронця. Найда вважає, що я – герой, бо врятував його від смерті, коли цуцика викинув хтось у калюжу. А пізніше і Найда мені врятував життя, коли здійнявся ураган.

Про нас із Найдою ніхто не дбає, тому ми самі дбаємо одне про одного. У мене є він, а у нього – я. У нас є навіть спільний дім. Не той, де мешкають мама з вітчимом, а свій, власний. Ми побудували халабуду і тепер маємо сховок, про який ніхто на світі не знає. Ми з Найдою ділимо навпіл їжу, навіть разом заробляємо гроші: я на базарі збираю пляшки, а Найда – загублені покупцями монетки.

Ми з Найдою ніколи не плачемо, бо ми – справжні чоловіки.

У нас усе буде добре, бо ми знайшли людей, яким не байдужі долі чуйного, доброго й розумного хлопчини і його вірного пса. І добре, що у нас є дівчинка Катя, яка мені дуже подобається.


characterscharacters/2323