Жовта Кульбабка

  • 31 січня

Я – Жовта Кульбабка. Я росту в саду біля вітряка. Квітну сонечком і дуже-дуже чекаю, коли до мене прилетить Барвистий Метелик – адже весна настала. Вже й інші квіти в саду стають навшпиньки і виглядають удалині Метелика. А його нема та й нема… У нас із Барвистим Метеликом – листування. Я пишу йому листи, а він – мені. Я з нетерпінням чекаю на його листи, а він – на мої. Метелик написав, чому він так забарився. Спершу від нього втекла дорога, потім баба Ґедзика попросила навчити хороших манер її онука Ґедзика.

А я тим часом напишу метелику про події, які відбулися у нашому саду біля вітряка. Жук Скарабей образив Коника-Скрипаля; вітряк зупинився, бо в ньому зібралися цілі гори сірої темені; Риб’ячий цар попросив Відьму, щоб вона сіткою ловила звуки скрипки і випускала їх у воду. Від того часу, як Скарабей образив Коника, рибам без музики стало сумно. Барвистий метелик тим часом знову забарився. Його намочив Дощ, а потім він полетів до Райдуги, щоб вона його крильця розфарбувала. Я все чекала й чекала… Якось я прокинулась – а наді мною Метелик кружляє. І каже, що я соня. А потім – що я найгарніша і найсміливіша квіточка у світі.

P. S. Чекати на когось – це непросто. Коли хтось до тебе поспішає, навіть з усіх сил поспішає – неодмінно щось трапиться і змусить його забаритися. І ніхто в тому не винен. Просто треба вміти чекати. І не припиняти чекати. І не ображатися.


characterscharacters/2316