Один день із життя поетки й мами двох дівчаток Олесі Мамчич людині непосвяченій здаються святом: можна дозволити собі довше поспати, вести довгі розважливі бесіди з творчими друзями-сусідами, зрештою, можна нікуди не поспішати й писати чудесні вірші!

Мій будильник — Варвара — підскакує на дивані, і я теж прокидаюся. «Молочко на пляшечці!» — командує вона, і я не сперечаюся: ні з неправильною граматичною формою, ні з тим, що мушу підриватися з ліжка, спускатися сходами до мікрохвильовки. І от — ранкова пляшечка готова, тепер маю кілька хвилин, щоб отямитися і продерти очі.

Якщо чесно, мої вранішні страждання художньо перебільшені: насправді годинникова стрілка наближається до 9-ї. Заснула я вчора, як завжди, ближче до третьої. Жити в такому «совиному режимі», маючи дочку-другокласницю, вдається завдяки Беркошколі. Навчання там розпочнеться о 10:00. Минулого року добиратися доводилося через усе місто, з Воскресенки на Берківці. А нині — просто відправити погодовану й зачесану Іванку на задній двір П’ятихаток. А ми вже з Варусею підтягнемося пізніше, спокійно поснідавши, поприбиравши в домі, — і навіть устигнувши зазирнути до «Фейсбуку».

Або, поки улюблене крісло біля вікна пустує, можна трохи посидіти там, почитати. Бо прибіжить Іванка — і займе. Всім там гарно мріється! Як ось на цій світлині:

 

П’ятихатки, місце, де живемо, — цікавий дім, зроблений із будівельного сміття та глини. Оселилися ми тут на запрошення художника Михайла Химича в жовтні. Спершу я страшилася полишати знайому Воскресенку, де на першому поверсі однієї з «хрущоб» прожила двадцять із гаком років. Але нове дивовижне «комунне» життя, з цікавими сусідами, нескінченними чаюваннями та філософськими диспутами, спільним переглядом фільмів і перечитуванням книжок — воно просто захопило. А чого варте пічне опалення — або місцева берковецька мода на валянки! А Новий рік — початий зі спільного биття старого посуду. А, зрештою, спільна боротьба з припізнілим квітневим снігом!..

 

Позгадувавши трошки, слід і до роботи братися. Наприклад, зібрати брудну білизну й понести її до Беркошколи, де в кабінеті з грізним написом «Директор» (насправді там ванна й туалет) стоїть комунальна пральна машина. А Варвара де? Уже надворі, так боса й вибігла, у квітчастій сукенці, котру я все ж устигла на неї зодягти. Бавиться з Софійкою, племінницею художниці Олі Кокошко.

 

Гаразд, хай пограється, а я поки у справах до школи сходжу.

Для початку треба віддати Валі Мержиєвській, заклопотаній підготовкою підсумкового квесту, невеличке завдання беркошколярам із укрмови — мого профільного предмету. По словнику Караванського дітям доведеться трохи поблукати, виказуючи своє вміння з ним, словником, поводитися чемно і правильно. І відповідь буде — «Золоті Ворота». Бо саме туди поїдуть вони завтра, під час другої, «київської», частини квесту.

А сьогодні… «Ти вирішила одягнутися у протилежний до зеленого, червоний колір?» — добродушним жартом зустрічають мене дорослі на шкільному дворі. Ой! Я й справді вбралася у звичну червону сукню, а треба було пошукати чогось відповідного назві нинішнього квесту — «зелений». Для Іванки спеціально ще звечора підготувала кофтинку та стрічку в коси, а про себе забула.

Діти зосереджені: їм доведеться в ігровій формі пригадати все, що вони вивчали протягом року з різних предметів. Моя українська теж десь там, поміж завдань. Двічі-тричі на тиждень ламала собі голову: як би ці підмети-присудки захопливо подати…

 

За старшими й менші підтягуються, їм теж цікаво позазирати скрізь, усе посмикати. Наші школярі треновані — хоч-не-хоч, а доводиться працювати в умовах, коли на уроці менший братик раптом задумає побігати довкола дошки — або менша сестричка почне співати. Звісно, можна спрямувати малюків на перший поверх, де з ними малюватиме Оля, а Катя — Машина мама — проведе рухливу віршовану гру. Але й трохи шуму — не біда!

 

А я тимчасом біжу додому — розгребти домашнє господарство, якогось борщу приготувати. А для натхнення причеплю на кухню фотодиптих, зроблений Олею Кокошко. На ньому ми з чоловіком зайняті справами матеріальними, але від того не менш смачними.

 

Місце знайдено, світлина висить на стіні, борщ докипає. Саме час зазирнути в Беркошколу, як там квест.

Дуже часто в нас на уроках або поблизу вештаються дорослі — і — або підслуховують, або обговорюють різні важливі питання, педагогічні в тому числі. Наприклад, як мотивувати учнів, адже оцінок у Беркошколі не ставлять, та й учні язикаті: перш ніж щось прийняти на віру, сто разів перепитають і перевірять своїм досвідом. Або — що робити з тими клітинками, чітку кількість яких перевірятимуть при здачі матеріалу екстерном. Поміж розмов якась фраза змусить замислитися, якась раптом затримається в голові, доримується і стане віршем.

Ось і друга година, на деякий час забуваю про творчість. Наразі я — мама, яка має простежити, щоб дівчата були відловлені, вимиті й нагодовані. Іванка після такої екзекуції відпускається й одразу ж лізе на дерево до Федька й Маші, а меншій Варварці ще доведеться поспати вдень. Або хоча б пострибати на мамі в межах ліжка. Бо незабаром мама збирається втекти, передавши малят у відповідальні руки бабусі, яка щойно добралася до нас аж із ДВРЗ.

Упіймавши мить, коли Варуся зосередилася на якійсь цікавій справі, потихеньку вислизаю у двері. Мій напрямок — через приватний сектор, повз запашні квіти на ділянках і страшних псів коло СТО — до зупинки Газопровідної. Там на маршрутку — і все, можна читати, псуючи очі аж до Нивок. А потім ще трохи попсувати зір, вдивляючись в «Опівнічних дітей» Салмана Рушді, свиснутих у сусіда через стінку на ім’я Наше Літо, — і до «Арсенальної». А звідти — на «Книжковий Арсенал». А там — нарешті! — бачу сигнальний примірник своєї дитячої книжечки «А на нас упав ананас»! Я така рада, що на літературному вечорі «Двотисячники: десять років бренду» не втримуюся і замість дорослого вірша читаю дитячу кричалку.

 

А потому сиджу зі Світланою Богдан і радісно слухаю своїх ровесників, які подорослішали на ті ж таки заявлені 10 літ. І все це таки нагадує зустріч випускників, як ми й жартуємо між собою.

 

А потім день завершується стрімкою зливою, під яку ми потрапили поблизу Лаври. З Вікою Черняхівською їдемо в гості до Артема та Олени Захарченків. Їхніх трьох дітей — Марка, Петра та Гриця — немає вдома. І моїх двох донечок теж нема поруч. І ми смакуємо «холостяцько-батьківське» морозиво з полуницями, розмовляємо про літературу та навкололітературні плітки і згадуємо, як то було на тих студентських Ірпенях, коли ми ще навіть не поодружувалися, дивимося давні, ще на фотоплівці, світлини.

 

За одинадцяту приїздить Саша, мій чоловік. Ще трохи чаюємо — і вертаємося додому, адже там чекають два наші сонечка… Але перш ніж заснути, — ще одна творча зупинка. У дворі П’ятихаток іде кінопоказ під зорями, проектор спрямований на спеціально білу стіну навпроти — як тут не приєднатися.

 

А тепер, уже обговоривши фільм, — нарешті добраніч!

P.S.: У житті буває всього, і втоми, і праці, і дитячих хвороб, і постійних занять із Іванкою — адже наша Беркошкола — тричі на тиждень, а решту днів передбачене домашнє навчання з мамою. Але розповісти хочеться саме так — про саме цей день :)

 

Олеся Мамчич

У розповіді використано світлини Ірини Брязгун, Олі Кокошко, Валентини Мержиєвської, Андрія Овчарука, Олени Захарченко.

  • Один день із життя письменника
  • 25 червня 2013
  • Події

  • Збираємо врожай поетичних ананасів на «Країні Мрій»

    7 липня, на Івана Купала, запрошуємо великих і маленьких читачів на літературну сцену «Країни Мрій» — ні, не шукати цвіту папороті, а скуштувати смачнючої і запашної «ананасної» української поезії, що цього літа «дозріла» у видавництві «Грані-Т».

  • Пов`язані матеріали

  • Один день із життя письменника: Марія Микицей

    Героєм нашої рубрики «Один день із життя письменника» сьогодні, безсумнівно, є поет, хоча наші читачі знають Марію Микицей передовсім як авторку затишної родинної повісті про Будинок, який умів розмовляти, і про Даринку-Жаринку, якій особливо подобалося спостерігати за мінливістю природи. Така ж тонка спостережливість характерна і Марії Микицей, яка вміє відчувати ледь вловну межу поміж літом та осінню, коли змінюється все – від густини і температури повітря до вчинків і почуттів людей. Найкращий письменницький день Марії Микицей увібрав у себе пахощі флокс, пошуки татарського зілля, знайомство із рудим котом, пісні Квітки Цісик, споглядання нічного неба через окуляр телескопа і вересневий віршик для Марисі.

  • Один день із життя письменника: Сергій Пантюк

    Напевне, якби ми обирали найбільш насичений день серед тих, про які нам розповіли наші автори в рубриці «Один день із життя письменника», супернаповнений день Сергія Пантюка виборов би золото. Вчіться, як можна одночасно бути й уважним татом, і дисциплінованим письменником, і затятим грибівником, і навіть казкарем, хоча найбільше – мислителем, адже кредо у непосидючого Сергія Пантюка відповідне: «Ні години без думки!». Приготуйтеся! Наступні кілька хвилин ви теж проживете наднасичено. На нашому календарі 29 вересня 2012 року…

  • Один день із життя письменника: Зірка Мензатюк

    Письменник уміє так прожити один день свого життя, що день той, перенесений на папір, може не поступатися його творам. Розповіддю Зірки Мензатюк, написаною ексклюзивно для нашої рубрики «Один день із життя письменника», можна насолоджуватися, як справжньою, щирою, добірною літературою. Читаючи цей текст, ви напевне будуте усміхатися, відчувати аромат булочок із ревенем, стейків, кави, достиглого винограду і найрізноманітніших квітів (навіть австрійських едельвейсів!). А ще згадаєте, що у цьому житті можна плести вінки, милуватися річкою, дивитися на зорі, вечорові літаки і тішитися дарунком теплої осені – ясним, погідним днем. День як день. Звичайний. І щасливий…

  • Один день із життя письменника: Галина Малик

    Ви вже чуєте крик чайок і бакланів? І ще – аромат вранішньої кави? Саме це вже за мить чекає на вас у рубриці «Граней-Т» «Один день із життя письменника». Сьогодні разом із письменницею Галиною Малик ми відпочиваємо на узбережжі Чорного моря устаровинному болгарському Cозополі, годуємо корморанів, ловимо мідії, робимо із них салат і знайомимося із людьми, які вміють танцювати на розпеченому вугіллі.

  • Один день із життя письменника: Іван Андрусяк

    Не повірите, але у письменників теж буває відпустка. Щоправда, у відпустку вони йдуть передовсім для того, щоби мати час і спокій для писання. Ось і «Грані-Т» відпустили свого літературного редактора у відпустку до його улюбленого Куземина на Сумщині – начебто для відпочинку, хоча насправді ми ж знали, що саме на берегах Ворскли, над якою в серпні сонно парує туман, Іванові найліпше думається і пишеться. І ми не помилилися, бо з відпустки Іван Андрусяк повернувся з новою повістю! Сьогодні письменник розповідає нам про один із днів своєї творчої відпустки, який мав би початися з походу до описаного Геродотом Більського городища, але на заваді стали нова повість і її герої – їжак, що поселився в літній кухні, і заєць, що замешкав у сусідньому обійсті. Тож приготуйтеся до дуже теплої розповіді Івана Андрусяка про те, як посеред літа народжувався «Третій сніг», про подорож із родиною до Міста Сонця і Стефині сльози…

  • Один день із життя письменника: Леся Воронина

    Завдяки прекрасній рубриці «Один день із життя письменника» за мить (як тільки ви відкриєте цю новину) на сайті «Граней-Т» хлюпотітимуть хвилі океану, линутиме аромат хижих орхідей, а ще ви почуєте гуркіт і дзюркотіння 270 великих, середніх та маленьких водоспадів. Заінтриґували? Це письменниця Леся Воронина вирішила розповісти нам про один день зі своєї розкішної мандрівки до Бразилії. Героями цієї розповіді могли би стати і маленькі мавпочки, і носухи-ненажери, і кокосові горіхи, і місто контрастів Ріо… А все ж, розповідаючи про один день у Бразилії, Леся Воронина спинилася на подорожі до «Великої Води».

  • Один липневий день Степана Процюка

    Літо… Липень… А навколо лише чути відпочинок… спека… море… гори… Де ж відпочивають письменники, які місцини вони обирають, аби набратися натхнення на наступний творчий рік? Зазвичай письменники їдуть туди, де панує тиша і в цій тиші чути власні думки, де ніщо і ніхто не злякає нового задуму, нових ідей, нових творів. Куди вирушив на відпочинок Степан Процюк, і як провів один липневий день в роздумах і тиші, дізнаєтесь з листа самого автора.

  • Один день з життя Олеся Ільченка. Бруйяр… нюаж…

    Нова рубрика «Граней-Т» виходить на новий рівень. Від початку її метою було ознайомлення читачів із тим, як і чим живе улюблений письменник чи художник. Однак з кожним новим записом до спільного творчого щоденника, яким став наш сайт, знайомство з письменниками набуло значно ширшого значення. Адже пізнаючи світ письменника протягом одного дня, читачі мають змогу побачити інші міста і країни, наприклад, Швейцарію, або ж скуштувати нові страви, як от фондю із домашнього сиру, а ще вдихнути на повні груди чистого альпійського повітря. Ви вже певно здогадались, що сьогодні на прогулянку серед гір, туманів і хмар усіх запрошує поет, прозаїк і сценарист Олесь Ільченко.

  • Один день із життя письменника: Оксана Лущевська

    На нашому сайті – нова рубрика! Відтепер ви маєте унікальну нагоду прожити один день разом із письменником чи художником «Граней-Т». І день цей може бути насичений абсолютно різними речами, адже письменники не лише пишуть і читають, але й навчаються, розмірковують, спостерігають, смакують, відпочивають, переглядають фільми, спілкуються із друзями, пишуть і отримують листи... Погодьтеся, це страшенно цікаво – дізнаватися про життя людини, тексти якої стали частиною вашого життя. Знайомлячись з одним днем із життя Оксани Лущевської, яка нині студіює дитячу літературу в Пенсильванському державному університеті,  ми ще й зможемо помандрувати в минуле, бо ж на календарі Оксани Лущевської, який прикрашають герої відомих мультфільмів, 3 липня 2012 року…

  • Один день із життя письменника: Ірен Роздобудько

    Про цей серпневий день ми вже розповідали нашим читачам. Адже саме цього дня у столичному Маріїнському парку письменниця Леся Воронина вперше розповіла світу про «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів». На презентацію завітала і найкраща подруга пані Лесі Ірен Роздобудько із чоловіком – бардом Ігорем Жуком. «Грані-Т» попросили пані Ірен описати детальніше цей особливий для неї день, який вмістив у собі не лише Свято Нової Книжки, але й зустріч із родиною-режисера-документаліста, відчуття дива, розпечений Хрещатик і невеличку сварку із ноутбуком Дієґо. Отже, готуємося до подорожі в минуле: на нашому календарі 4 серпня 2012 року. Суботній ранок Ірен Роздобудько почався з…

  • Один день з життя письменника: Галина Вдовиченко

    Чи замислювались ви, як і чим жив автор книжки, яку ви зараз читаєте? Адже сучасні письменники звичайні люди, і вони теж мають роботу і родину, обв’язки і мрії, а їхні дні бувають такі ж насичені як і в решти. Інколи у них трапляються надзвичайні дні, коли кожна хвилинка сповнена подіями, думками, розмовами. Саме такі дні приносять нові ідеї, нові твори та нові враження, які потім тим чи іншим чином вплинуть на життя читачів, на наше життя. От про такий незвичайний літній день розповіла «Граням-Т» письменниця і журналістка Галина Вдовиченко.

about/newsabout/news/3443