Тему для чергового опитування «Граней-Т» підказала чи не найтитулованіша книжка видавництва – «Сни Ганса Християна» Лесі Ворониної, яка є авторським переказом казок всесвітньовідомого письменника. Не всі батьки знайомлять своїх дітей з ориґіналами творів данського класика, який, як сам зазначав, писав казки передовсім для дорослих. Поза тим книжку Лесі Ворониної можна рекомендувати дітям без жодних пересторог. Так само чи кожна дитина подужає ориґінали «Вінні-Пуха» Алана Мілна чи «Алісу в країні див» Льюса Керола? Але і про Вінні-Пуха, і про Алісу читаюча малеча знає, приміром, завдяки переказам Бориса Заходера. І ці приклади далекі від тих переказів класики, які сьогодні вільно може купити чи скачати кожен лінивий учень чи студент. Отже, переказування класики може бути корисним і художньо вартісним, а може бути буквальним – і тоді воно позбавляє дитину можливості смакувати справжнім текстом. Що з цього приводу думають автори «Граней-Т» - письменники, художники і психологи?

Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця

– З цього питання точиться давня, «бородата» суперечка, в різних людей різні думки. Я не прихильник переказів. Проте є дуже цікаві винятки…



Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник

– Гадаю, що потрібно. Маю на увазі перш за все світових класиків в царині літератури для дітей або таких авторів, яких у наші часи сприймають як дитячих письменників (Дефо, скажімо). Довгі й часом нудні тексти (будьмо відвертими) авторів ХVІІІ-ХІХ століть наші діти сприймають із певними труднощами. Ми й не помітили, як вони давно вже «споживають» адаптованих Жуля Верна, Джонатана Свіфта й багатьох-багатьох інших чудових письменників. Нічого «кримінального» у вправних переказах не бачу. Алєксєй Толстой здійснив переказ «Піноккіо» (на межі з плагіатом) – і на теренах відомої зниклої імперії його «Золотий ключик» був у 1930-ті роки мало не бестселером. Звісно, це кричущий випадок, але він показує, яким популярним може бути переказ певного твору. А тактовна адаптація великих, «не читабельних» текстів може, гадаю, бути корисною для залучення дітей до читання, для першого зацікавлення літературою.

Степан ПРОЦЮК, письменник

– Дітям потрібно переказувати, як на мене, все, що не суперечить етичним нормам. Щодо класики, то, звісно, найліпше, щоб вони самі ознайомлювалися з еталонними взірцями української літератури золотої доби чи із класикою, як прийнято називати високу літературну полицю минулого. Так розумію, що йдеться про дітей, які або ще не вміють або ж не хочуть читати:) Ось коли я ще не вмів читати, то, слухаючи читання і перекази бабусі, по-перше, у два із лишком роки знав напам’ять близько сорока імен і прізвищ українських класиків (батько рахував), а, по-друге, пройшов глибокий курс вступу до національного літературного класикознавства:) Отже, потрібно і переказувати, і підказувати, і навіть вказувати, бо класика кожного народу побудована на національних архетипах. Ознайомлення з такими речами нематеріального світу в дитинстві є украй важливим, бо накладає добротний культурний відбиток на майбутнє доросле життя.

Міла ІВАНЦОВА, письменниця

– А чому ні? Це може зацікавити їх і спонукати до читання. Колись у Франції я була здивована, побачивши у книгарні велику кількість добре виданих коміксів за творами класиків, наприклад, Гюґо. На моє здивування відповіли: зараз молодь класики не читає. Епоха інших швидкостей. То нехай хоч так вони матимуть уявлення про їхню творчість та персонажів їхніх творів, ніж ніяк.

Катерина ЄГОРУШКІНА, казкотерапевт, психолог, письменниця

– У цій справі, на мою думку, важливо не що, а як. Якщо згадувати про звичайні перекази-ознайомлення з сюжетом твору на одну-дві сторінки, то вони корисні лише для оцінок у школі, а не для особистісного зростання. Такі перекази навряд чи здатні сильно вплинути на душу та думку читача (а більшість авторів-класиків, напевне, хотіли би саме цього). Ми живемо у досить споживацькому суспільстві, і це, на жаль, стосується й літератури. Нас часто питають «Чи читав/-ла ти цю книжку?» і заспокоюються, почувши ствердну відповідь. І рідко можна почути «А як ти відчуваєш цю книгу? Яку маєш думку, враження?». Шкільні програми дуже перевантажені, і дитина не здатна пропустити крізь свою несформовану психіку стільки художніх творів, як те вимагається. Тому багато дітлахів та підлітків задовольняються ознайомленням із сюжетом, який насправді не становить основної цінності твору. Інша справа – коли художню літературу переказують літератори в цікавій художній формі. Такий підхід, на мою думку, може заохотити читача до читання певного твору.

Юлія СТАХІВСЬКА, художниця, поетеса

– Чи варто адаптовувати класику для дітей? Але ж п’ють малюки соки, коли не можуть їсти фрукти. Отак і тут може бути – читатимуть перекази, а там і до ориґіналів дійдуть. Хоча з деякими текстами треба почекати аж до «зубів мудрості». Але це стосується тільки справді дорослих творів. Скажімо, вважаю, що світових казкарів адаптувати українським дітям не треба. Вони мають рости в ориґінальному світовому контексті. А то вийде так, як у мене в школі було: вчитель музики працював за експериментальною методикою і замість звичних до-ре-мі-фа-соль-ля-сі ми вчили йо-ле-ві-на-зо-ра-ті…

Андрій КОКОТЮХА, письменник

– Спочатку треба визначитися з поняттям «класика». Дитяча класика, підліткова класика, українська класика, зарубіжна класика… Звичайно, треба давати скорочені варіанти, класику в коміксах тощо. Захочуть більшого – виростуть і прочитають.


Сергій ПАНТЮК, письменник

 – Так, але в адаптованому до віку вигляді. Діти добре запам’ятовують сюжети, особливо цікаві.



Леонід СОРОКА, поет

 Як на мене, немає нічого страшного, якщо у відповідних обставинах переказати стисло якусь книгу класика. Але так, щоби дитина зацікавилася і потім сама прочитала ориґінал.



Марися РУДСЬКА, художник

Як на мене, дуже важливо, надто в сучасно світі, вчити дітей жити не поспішаючи. Важливо, щоб все було своєчасно, і в певний час корисніше читати про казкові мандри, пригоди, вигаданих звірів і міжгалактичні польоти ніж слухати оповідки батьків про Раскольнікова, і його стосунки з лихварками, чи Карєніну і її ставлення до потягів.

Будь яка книга це цілісне явище, вона не складається лише з сюжету, який можна так просто вийняти. Важливо, читаючи класику – читати текст, тобто переказування вже, як на мене, погана ідея. До того ж, знання сюжету може відбити бажання згодом читати книгу взагалі.

Існує багато класики дитячої літератури і куди цікавіше прочитати Астрід Ліндгрен, Міхаеля Енде, Туве Янссон, Жуль Верна, Джеральда Даррела та інших в дитячому віці, щоб встигнути увібрати в себе всю цю казковість, романтичність, ширину мрій. Ніж раптом в 32 виявити, що існує дитяча література.

Міркування експертів підсумовує літературний редактор видавництва «Грані-Т», письменник Іван АНДРУСЯК

– Ми, команда видавництва «Грані-Т», виходимо з того, що все талановите має право на існування – а діти мають отримувати найкраще. Це повною мірою стосується й переказів та адаптацій класичних текстів. Себто робити варто все, що цікаве, талановите і йде на користь нашим юним читачам – так, як це зробила Леся Воронина в «Снах Ганса Християна», не просто «переказавши» дорослі казки Андерсена, а, як кажуть, «вклавши себе» в той текст, зріднившись із ним – і, у висліді, зріднивши з класикою читацькі родини. Отож, ми не виключаємо того, що й надалі видаватимемо такі книжки – звісно, лише найвищої якості.

Що ж стосується «полегшених» варіантів подачі класики, кшталту коміксів, то це вважається окремим «жанром», доволі специфічним. Я особисто ставлюся до них скептично – але своєї думки нікому, в тім числі й видавництву, не нав’язую. Зрештою, вони на свій штиб також сприяють популяризації класики. Тож читачів, які мають інтерес до таких видань, запрошую познайомитися з нашою серією «Класні комікси».

Утім, класика є класика – не лише в дорослій, а й у дитячій літературі. Звісно, експерименти потрібні – але потрібні й повні видання класичних творів українського дитячого письменства. Таких, як поезія Володимира Свідзінського й Григорія Чубая та проза з серії «Українська дитяча класика».

Підготувала Тетяна Терен

  • Опитування, Якби була змога повернутися на кілька років назад – що б ви хотіли змінити в історії взаємин зі своїми дітьми?
  • 12 квітня 2012
  • Пов`язані матеріали

  • Чи існує в Україні літературна критика?

    Тема сьогоднішнього опитування «Граней-Т» — складна, неоднозначна, гостра і болюча. Звісно, з літературною критикою (яка, на щастя, таки існує!) справи в нашій країні куди кращі, ніж, скажімо, із критикою музичною (там і згадати можна хіба автора «Граней-Т» Олександра Євтушенка). Але чи задовольняє рівень цієї критики тих, для кого не в останню чергу пишуться рецензії і робляться огляди, – самих письменників? Чи впливає на їхнє писання чиясь фахова оцінка? До чиєї думки вони дослухаються? Чого бракує сучасній літературній критиці? Відповідають автори «Граней-Т» Леонід Ушкалов, Галина Вдовиченко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк, Степан Процюк, Наталя та Валерій Лапікури, Оксана Лущевська та Сергій Пантюк. Підсумовує Іван Андрусяк.

  • В чому особливість сучасних дітей?

    Сучасні діти добре поінформовані, «комп’ютеризовані», вільні від стереотипів, розумні, не закомплексовані, псевдобезпритульні та динамічні. На актуальне запитання відповідають автори «Граней-Т»: письменники Олесь Ільченко, Лариса Денисенко, Галина Вдовиченко, Зірка Мензатюк, Леся Воронина, Андрій Кокотюха, Іван Андрусяк, Ірен Роздобудько, Оксана Лущевська, Наталя та Валерій Лапікури, Леонід Сорока, художники Ольга Кузнєцова, Надія Дойчева-Бут, Ольга Гаврилова, Ольга Московченко і казкотерапевт Катерина Єгорушкіна.

  • Якою має бути сучасна дитяча книжка?

    Автори, художники та експерти «Граней-Т» розмірковують про те, якими сьогодні мають бути книжки для дітей. Своїми думками діляться Галина Вдовиченко, Надія Дойчева-Бут, Андрій Кокотюха, Леся Воронина, Ірен Роздобудько, Олесь Ільченко, Катерина Єгорушкіна, Степан Процюк, Оксана Лущевська, Ольга Московченко, Леонід Сорока, Ольга Кузнєцова, Наталя та Валерій Лапікури.

  • Що Ви плануєте влітку – прочитати, написати, відвідати, обдумати?

    У червні літо ще здається нам безмежним і нескінченним. Усе-все, на що не вистачило перехідної осені, безбарвної зими, а потім і гамірливої весни, нарешті можна зробити: і прочитати книжки, які заполонили весь простір біля робочого столу, ліжка, крісла й канапи; і відвідати всі фестивалі, на які так багате українське літо; і, можливо (якщо ви письменник), дописати все, розпочате раніше, або навіть зважитися на новий текст;  а ще ж погостювати в усіх рідних і друзів, зібрати фрукти й овочі на дачі, відкрити для себе нові країни і континенти, насолодитися нічогонеробленням у прохолодних садах і на розпечених пляжах. Планування влітку обов’язкове, але за планами головне: не загубити смак справжнього літа — спонтанного, повільного і… неспланованого. Сьогодні ми дізнаємося, яке літо чекає на авторів і працівників видавництва «Грані-Т».

  • Які вони – сучасні підлітки?

    Це незмінно: завжди знаходяться дорослі, які, скрушно зітхаючи, говорять, що сучасна молодь гірша, невихованіша і неосвіченіша, ніж були вони в такому віці. Подібні зітхання доводиться чути так часто, що іноді думаєш: чи не з тієї це «серії», що й, скажімо, зітхання за радянським минулим (а разом з ним – і за радянськими продуктами, цінами, рівнем читання книжок тощо). Завжди будуть люди, чий зір і думки спрямовані назад, і саме там – позаду – їм усе видаватиметься радісним і всипаним трояндовими пелюстками. Небезпечніше, коли подібні зітхання чуєш від людини, яка для цієї молоді пише. Нещодавно в інтерв’ю «Казкарці» письменник Валентин Бердт назвав сучасних підлітків «нещасними й украй замордованими школою, виснаженими недосяжними мріями, реалізація яких залежить від батьківського гаманця, а не від власних зусиль у навчанні – це якщо коротко». «А взагалі, це прекрасні діти, яким потрібні не менш прекрасніші вчителі в широкому сенсі цього слова, – додає автор. – І хочеться вірити, що хороші книжки стануть у нагоді, коли виникне потреба в моральних орієнтирах ». Чи все так погано у світі сучасних українських підлітків? «Грані-Т» звернулися із цим запитанням до письменників, які пишуть для дітей і, зокрема, – для підлітків.

  • Чи читали Ви в дитинстві під ковдрою з ліхтариком?

    Усі дорослі знають, що читати треба сидячи й у добре освітленому місці. А всі діти знають, що, коли від книжки тяжко відірватися, читати можна будь-де і за будь-яких умов. І якщо вже турботливі батьки вимагають дотримуватися всіх правил і навіть купують вам спеціальну підставку під книжку, що ж – доводиться хитрувати. Бо коли за сюжетом книжки на головного героя саме звідусіль чигає небезпека, коли ось-ось уже дізнаєшся, чи будуть головні герої жити довго і щасливо, то читати можна і на уроках, і під час підготовки до них, і навіть під ковдрою з ліхтариком. І не випадає нам говорити про шкідливість такого методу читання, бо серед опитаних «Гранями-Т» експертів майже не знайшлося «правильних» читачів. Напевно, через читання під ковдрою з ліхтариком має пройти кожен маленький читач:)

  • Сьоран/Чоран: стиліст, провокатор, чуттєвий філософ (думки експертів)

    Під час осінньої виставки-ярмарку «Медвін» відбулося обговорення книжки «Допінґ духу» філософа Сьорана (Еміля Мішеля Чорана), яка з’явилася у серії «Граней-Т» «De profundis». Пропонуємо три погляди на Сьорана/Чорана учасників цієї дискусії: літературознавця Ростислава Семківа, письменниці Євгенії Кононенко та культуролога Олександра Івашини.

  • Думки експертів про книжку «Україна IN ROCK»

    Головний редактор «Граней-Т» Олена Мовчан, режисер Сергій Архипчук, лідер гурту «Мандри «Фома», музичний оглядач Юрко Зелений діляться враженнями від прочитання книжки Олександра Євтушенка «Україна IN ROCK».

  • Чи справді Україна переживає родинну кризу?

    Над цим актуальним запитанням розмірковують Лариса Денисенко, Юрій Бедрик, Олександр Гаврош, Андрій Кокотюха, Катерина Єгорушкіна, Зірка Мензатюк, Наталя та Валерій Лапікури. Думки наших експертів розділилися: хтось добачає корінь проблеми в тоталітарному минулому, хтось – у глобалізованому сьогоденні, а хтось констатує, що йдеться не лише про українську, а про світового масштабу кризу.

  • Світлана Поваляєва допоможе малечі насолодитися повним днем літа

    В останній день літа, 31 серпня, коли малеча і батьки з радістю й острахом готуються до школи, видавництво «Грані-Т» пропонує згадати про найголовніше – що до початку школи лишиться не просто один день, а цілісінький, повен день літа! І почати його можна справді наповнено і весело – в товаристві письменниці Світлани Поваляєвої, художниці Світлани Фесенко  і лідера гурту Kozak System Івана Леньо. На ранковому party «Літа повен день» на малечу чекають весела гімнастика, читання повісті Світлани Поваляєвої «Вррум-чарівник», гра «Намалюй Вррума», а ще купа інших сюрпризів, подарунків і смаколиків.

  • На що слід звертати увагу, обираючи книги для дітей?

    Здавалось би, немає нічого простішого, ніж вибір книжкових подарунків для малечі. Головне – щоб було яскраво, позитивно і повчально. Натомість експерти «Граней-Т» – художники, письменники, журналісти, психологи, методисти – не радять батькам керуватися власними смаками під час вибору книжок для маленьких читачів. На їхнє переконання, в цій відповідальній справі слід зважати на зміст, ілюстрації, розмір шрифту, ім’я автора та видавництва, стать дитини і найголовніше – її вподобання.

  • Хто/що найбільше вплинув/уплинуло на Ваше становлення як письменника/людини?

    Сьогоднішнє опитування «Граней-Т», здається, найбільш щире і сердечне, бо, коли когось запитуєш (а тим паче письменника!) про речі, людей, ситуації, які допомогли йому стати тим, ким він є нині (і зокрема письменником!), відкритості, вдячності, поіменності не оминути. На шляху кожного опитаного нами письменника траплялися різні люди, книги, вчинки і слова, які впливали, визначали й вказували, куди рухатися далі. Важливим, на наш погляд є те, що жоден із письменників не формувався без чиєїсь підтримки, хоча ще важливіше – що їхнє формування не припиняється і нині. Отже, можемо відшукати у відповідях наших авторів цінні підказки, як виховати майбутнього письменника :)

  • Улюблені книжки «Граней-Т»

    Книжки, які стають нашими улюбленими, приходять до нас по-різному. Якісь із них нам дарують, якісь ми обираємо інтуїтивно, але все ж найчастіше їх нам рекомендують – рідні, друзі або люди, смаку яких ми довіряємо. Запитання, з яким сьогодні ми звернулися до наших експертів, надзвичайно просте, але в той же час і корисне, адже воно може допомогти обрати книги, які приємно буде почитати під час зимових свят, а ще приємніше – подарувати дорогим людям. А нове актуальне запитання звучить так: «Яка книжка видавництва «Грані-Т» є Вашою улюбленою?»

  • Читати чи писати?

    Тему чергового опитування «Граней-Т» запропонував один із найзагадковіших (бо неіснуючих) авторів нашого видавництва – автор книжки «Людина в (м)асьці». І справді, що більше до вподоби письменникові – читати чи писати? Здавалося б, відповідь проста – якщо письменник, значить, найбільше часу він проводить саме за писанням. Але якщо при цьому він не читає книжок і не переглядає ЗМІ, як він може стежити за сучасними тенденціями в літературі, за тим, що відбувається в рідній країні і світі, як він навчається і вдосконалюється? Запитання таки каверзне, й тим більш цікаво дізнатися, що на нього відповіли автори «Граней-Т».

  • Чи переможе електронна книга друковану?

    Це запитання останнім часом звучить напрочуд часто, однак актуальності не втрачає. Кількість читачів, які купують букрідери, зростає – та чи вистачає вітчизняному читачеві електронних книжок українською мовою? І що особливо цікаво: чи буде електронним майбутнє книжок для дітей? Принаймні всі експерти «Граней-Т» налаштовані оптимістично: діти й надалі матимуть змогу не просто читати книжки, а й розглядати, гортати, шелестіти ними, торкатися до них і навіть їх… гризти.

  • Головні тенденції сучасної української літератури для дітей

    Якщо хтось скаржиться вам, що не може знайти гарну книжку своїй дитині, то насправді він не шукав або не мав бажання її знайти. Всі експерти «Граней-Т» погоджуються, що дитяча література в Україні швидко й успішно розвивається: заповнюються ніші, з’являються нові імена, випробовуються нові жанри і теми, порушуються актуальні проблеми. Про тенденції, які нині панують у літературі для дітей, розповідають письменники Валентина Вздульська, Сергій Пантюк, Лариса Денисенко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк, Юрій Бедрик та Андрій Кококтюха.

  • Чому так складно писати для підлітків?

    Звісно, тема сьогоднішнього опитування «Граней-Т» могла би звучати не так категорично, приміром: чи складно писати для підлітків? Але оскільки і читачі, й самі письменники знають, що ця ніша в сучасній українській літературі заповнена мало й нерівномірно, можна ставити питання руба. Хтозна — може, це опитування спричиниться до появи нових творів для підлітків? Принаймні серед експертів «Граней-Т» чимало тих, хто вже спробував свої сили в царині підліткової літератури, і зупинятися на досягнутому вони точно не планують.

  • Як призвичаїти дитину до читання?

    Є люди, які не уявляють свого життя без книжки, але є й такі, які прекрасно без неї обходяться. Що впливає на «книжковість» і «безкнижковість» людини? Генетика? Виховання в родині? Навчання у школі? Приклад друзів? Факторів може бути надзвичайно багато, але всі експерти «Граней-Т» сходяться в одному: любов до книжки потрібно прищеплювати змалку...

  • Які зауваження у Вас є із приводу шкільної програми з літератури?

    Претензії до викладання літератури в українських школах мають усі: і вчителі, яким доводиться розповідати на уроках про сучасну літературу, якої зазвичай вони й у вічі не бачили; і школярі, які після закінчення школи воліють читати все що завгодно, тільки не твори українських авторів; і чиновники з профільних міністерств і департаментів, яким постійно ввижається щось загрозливе в текстах класиків і яким спокійніше б спалося, якби взагалі не було в школах таких небезпечних предметів, як література й історія; і самі письменники, які іноді просто забороняють включати їхні твори до шкільної програми. Мають свої суб’єктивні зауваги з цього дражливого приводу й автори «Граней-Т».

  • Як визначити, що дитина має літературний хист? Як його розвинути?

    Немає такого письменника, якого б хоч раз не запитали про той день і час, коли він відчув, що хоче присвятити своє життя літературі. Звісно, у кожного автора був свій шлях до творчості, але у більшості він починався ще у дитячі роки. І для того, щоб ці перші паростки письменницького таланту згодом переросли у покликання, потрібні були чиєсь схвалення, підтримка, дружня порада. Як виховати майбутнього письменника? Розмірковуємо разом з експертами «Граней-Т».

  • Що допомагає Вам повернутися в дитинство?

    Чашка теплого молока, вовняні шкарпетки, лапатий сніг, бабусі з першими пролісками біля станцій метро, а може, старі занедбані дитячі бібліотеки, жуйки зі смаком помаранчів, плюшеві зайці з барабанами, залишені кимось «класики» на тротуарі біля під’їзду, чи шеренги першокласників по двоє, приведених на екскурсію до музею, або солодка вата чи цукерки у вигляді малинок… Їх і не перелічити – ті речі, які допомагають нам повертатися у наше дитинство. Хоча, може, всі ми ніколи з нього і не виходили? Запитаємо експертів «Граней-Т».

  • Чи користуєтеся Ви послугами бібліотек?

    Якщо заглибитися в дитячі спогади, то бібліотека зринає в них як місце з особливим освітленням та ароматом, місце, в якому панують системність і впорядкованість. А якщо пригадати навчання в університеті, то це вже величезні зали з великою кількістю полиць, шаф, каталогів і фахових консультантів. Бібліотечна культура така давня, що до неї неможливо не пройнятися повагою і вдячністю. А поза тим, чи є ця культура затребуваною в часи букрідерів, всюдипроникного інтернету і піратського скачування авторських текстів? «Грані-Т» запитало своїх експертів, авторів і читачів, коли, як часто і з якою метою вони відвідують бібліотеки

about/newsabout/news/1729