Усі дорослі знають, що читати треба сидячи й у добре освітленому місці. А всі діти знають, що, коли від книжки тяжко відірватися, читати можна будь-де і за будь-яких умов. І якщо вже турботливі батьки вимагають дотримуватися всіх правил і навіть купують вам спеціальну підставку під книжку, що ж – доводиться хитрувати. Бо коли за сюжетом книжки на головного героя саме звідусіль чигає небезпека, коли ось-ось уже дізнаєшся, чи будуть головні герої жити довго і щасливо, то читати можна і на уроках, і під час підготовки до них, і навіть під ковдрою з ліхтариком. І не випадає нам говорити про шкідливість такого методу читання, бо серед опитаних «Гранями-Т» експертів майже не знайшлося «правильних» читачів. Напевно, через читання під ковдрою з ліхтариком має пройти кожен маленький читач:)


Міла ІВАНЦОВА, письменниця

– Так, у піонерському таборі. Вдома такий номер би не пройшов: у нас була дуже маленька квартира.

 

 

Степан ПРОЦЮК, письменник

– О, це запитання розворушує всередині мене цілий шар бажаних і небажаних дитячих спогадів! Але про небажані – не буду. З ліхтариком під ковдрою читав теж. Це було тоді, коли на кухні батько вимикав світло, дорікаючи мені за читання о другій-третій ночі:) Під ковдрою я дочитав чимало відкритих книжкових фіналів та геппі ендів... Але способів читати вночі було кілька, бо я таки народився совою. Часто читав на кухні, використовуючи стареньку настільну лампу із кволим світлом. Так була перечитана вся українська класика (я ще тоді не підозрював, що колись навіть писатиму про деяких із наших письменників золотої доби біографічні романи...). Іноді я навіть читав на горищі. Так була прочитана «Мотря» – перша частина епопеї Богдана Лепкого «Мазепа». Я читав її, сльози і страх побачити щурів спліталися воєдино, формуючи перші антагонізми характеру...

Надія ДОЙЧЕВА-БУТ, художниця

– Ні. Вистачало часу на читання, коли я прогулювала школу:)





Дмитро АНТОНЮК, мандрівник, журналіст

– Ні, в дитинстві я волів читати просто лежачи на дивані. З тих пір ця звичка не змінилася:)





Галина ТКАЧУК, письменниця

– Під ковдрою з ліхтариком я читала лише раз. Коли дізналася, що є така розвага: читати під ковдрою з ліхтариком. Але робити це довше, ніж 5 хвилин, не вийшло, бо під ковдрою закінчилося повітря. Справа в тому, що в нашій родині кожен міг цілком леґально читати стільки, скільки вважав за потрібне. І те, що вважав за потрібне. Ось такий зразок цілковитої свободи, яка, сказати б, тоталітарним чином позбавляє дитину забороненого плоду з його неймовірно високим вмістом какао та цукру.

Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця

– Ні, не читала; у нас вдома не було ліхтарика, а був громіздкий гасовий ліхтар, з яким дід виходив увечері до корови. Часом я чистила в ньому циліндр від кіптяви, але щоб узяти це одоробло під ковдру – в мене й думки не закрадалося. Проте мені бракувало не так ліхтарика, як книжок. У сільських бібліотеках, якщо відкинути томи Лєніна й агрономічну літературу, лишався не надто багатий вибір. Тому Вальтера Скотта, Джека Лондона і ще чимало з того, що читають підлітки, я штудіювала вже у студентські роки.

Марися РУДСЬКА, художниця

– Ні, в моїй родині читання було повністю леґалізоване і всіляко схвалювалося. Моя мама, хрещена завжди любили читати, а ще величезна бібліотека дідуся й бабусі – потужний мотивуючий фактор.


Роксолана СЬОМА, журналіст
– Чудове запитання. Гадаю, багато хто так робив. Але я, на жаль, із ліхтариком не читала ніколи, бо в дитинстві я спала з мамою і сестрою на одному ліжку (у нас була малесенька кімнатка на трьох), тож просто фізично не мала такої можливості. Та й ліхтарика у мене не було. Але це не заважало мені засиджуватися над цікавою книжкою й за дня.


Іван АНДРУСЯК, письменник

– Під ковдрою не читав, бо не мав такої необхідності – ото вже що-що, а читати ніхто мені не забороняв. Однак при свічці чи при каганці читати доводилося частенько – коли вимикали електрику. Це створює особливу атмосферу таємничості: пам’ятаю колосальне враження, яке в такій ситуації справила на мене Франкова «Притча про життя» – при свічці й за грози за вікном. Я писав про це в одному з есеїв, що увійшов до книжки «Дуби і леви».

Коли малим пас корову, то вона мала чимало нагод гайнути у шкоду, й нерідко цим користалася :) І тепер читаю «завжди і скрізь»: у маршрутці чи в електричці по дорозі на роботу й з роботи, у метро, в потязі, коли їду у відрядження, вдома за обідом :) – не кажучи вже про улюблене ліжко, яке для цього набагато зручніше, ніж робочий стіл :) У мене з собою завжди є книжка – це не раз мене виручало, коли доводилося сидіти на якихось нудних збіговиськах (тепер це, на щастя, не актуально, але коли працював у політичній журналістиці – був у моєму житті й такий період, – то на різних прес-конференціях і з’їздах без книжки просто звар’ював би :)).

 Сергій ПАНТЮК, письменник
– Так. Мені товариш подарував ручку для писання вночі, тоді це була дивовижа – йому дядько привіз із-за кордону. З нею я й читав під ковдрою. Але тоді не було маленьких батарейок, тому через кілька місяців ручка перестала виконувати роль ліхтарика :)

 

Андрій КОКОТЮХА, письменник
–  Так, але не тому, що в мене забирали книжку, а через те, що в лісі, де я бував улітку, не було світла, щоб почитати перед сном.




Андрій БАЧИНСЬКИЙ, письменник

– Так, читав. Були книжки, від яких неможливо відірватися, а мама примушувала йти спати, бо зранку до школи. Тоді й «пірнав» під ковдру з ліхтариком. Так навіть цікавіше було:) Найбільше запам'яталося, як десь у 5-му класі читав «Страшну помсту» з «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя. Твір сам по собі для дитячої психіки непростий, а темрява і замкнутий простір під ковдрою додавали моторошності і якогось відчуття реальності подій…

Леонід СОРОКА, поет
– В дитинстві я читав дуже багато. Просто відволікаючих факторів не було. Читав при світлі гасової лампи. Але не під ковдрою – бо згорів би разом із книжкою:)

 

 

Галина ЦИГАНЕНКО, психолог, психотерапевт

– В одному з інтерв’ю «Граням-Т» саме в цьому і зізналася. Тоді я написала: «Із власного досвіду читання вночі з ліхтариком під ковдрою скажу: так читати не слід! Як виявилося потім, те читання, ймовірно, було найкоротшим шляхом до міопії (одне з найпоширеніших шкільних захворювань очей – короткозорість)».

І зараз, відповідаючи на це запитання, продовжую негативно ставитись до такого читання ще й тому, що ось уже кілька десятків років ношу окуляри. Ні, ну, з окулярами теж гарно можна виглядати, але сам факт того, що ми своєю поведінкою негативно впливаємо на власне здоров’я, мені неприємний.

Звісно, в 12 чи то 13 років таке читання було подібне до «пригоди в окремо взятій підлітковій кімнаті». Це був черговий протест, спроба жити за власно встановленими правилами. Це був час, коли «поради» батьків чи інших дорослих сприймалися майже виключно як моралізаторство, якому варто активно чи пасивно чинити спротив.

Не пам’ятаю, скільки часу та пригода тривала, напевно, все ж недовго. Бо набридало тримати ліхтарик у руках, та й повітря малувато під ковдрою. Окрім усіх інших незручностей, на зниження інтересу вплинуло ще й те, що я так і залишилася невикритою батьками…

Леся ВОРОНИНА, письменниця

– У дитинстві я читала все підряд, читала невтримно й безперервно – це була втеча у чудовий вигаданий світ, який часом видавався справжнішим, ніж реальний. Так от. Звичайно Марк Твен – дивовижний, блискучий, дотепний, уїдливий і наївний, скептичний і довірливий, добрий і справедливий. Обожнюю його «Пригоди Тома Сойєра» і «Пригоди Геклберрі Фінна» досі. Це дуже мій письменник.  А ще чудова книжка Сетона Томпсона «Маленькі дикуни», яка перевернула моє ставлення до природи і до всього живого, що мене оточувало: птахи, звірі, дерева, квіти. Я інакше почала відчувати звуки, запахи, барви. Коли мені було 7 років, познайомилася в Ірпінському будинку творчості письменників з Ларисою Письменною. Потім мама брала мене туди щоліта. Ми подружилися, я бігала за Ларисою Михайлівною хвостиком, ввечері сиділа біля багаття, яке ми розпалювали біля 2-го корпусу на горбочку над річкою, і до нас у сутінках приходили письменники і я слухала й слухала «дисидентські» розмови і це було справжнім – не таким, як удень, коли дорослі  прикидалися і говорили зовсім не те і не так. Ларисі Письменній я завдячую тим, що навчилася збирати гриби, дізналася дивовижні речі  про дерева і трави – вона закінчила лісовий інститут і чудово знала й любила природу. А ще була прекрасним оповідачем. Її книжки «Таємниця Вовчої криниці», «Голубий олень», «Неспокійні друзі», «Як у Чубасика сміх украли» зберігаю у своїй бібліотеці. Перечитувала кілька разів «Таємницю країни суниць» Радія Полонського. Обожнювала книжки Олеся Бердника, знала їх мало не напам’ять, вони так відрізнялися від записного соцреалізму, нудотних «ідеологічно витриманих» історій про правильних піонерів. Самі назви звучали таємничо й незвично: «Подвиг Вайвасвати», «Покривало Ізіди», «Діти безмежжя», «Сини Світовида»... Саме Бердниковим книжкам завдячую моїм пізнішим захопленням Індією, буддизмом. А взагалі, коли була дитиною і підлітком, читала запоєм усе підряд – у батьків була розкішна бібліотека і книжки вважалися найбільшим багатством. Дуже рано прочитала забороненого Винниченка («Сонячну машину», «Записки кирпатого Мефістофеля»), Грушевського, Чупринку, Лепкого. Шевченко у нашій родині був культовим письменником, мама дуже гарно декламувала вірші, без награного пафосу, а щиро й органічно. Відтоді я його люблю, і мене страшенно засмучують  ідіотичні й  провокаторські «розбірки» та спекуляції, пов’язані з ним. Так само не люблю, коли наші записні патріоти «міряються», хто більше любить Тараса. Про любов не можна кричати.

Наталія ПУРЯЄВА, письменниця

– У дитинстві місце під ковдрою – взагалі унікальне місце! Адже воно так схоже на намет, а намет – це пригода, мандрівка, ночівля під відкритим небом у цілковитій темряві – словом, як сьогодні кажуть, повний екстрим. Під ковдрою ж було цікаво не тільки читати, а й їсти, розповідати страшні історії (якщо, звісно, поруч був вдячний слухач), реготати, затискаючи долонею рота, та навіть плакати з горя. І все це в мене особисто асоціюється з піонерським табором...

На жаль, батьки не забороняли мені читати по ночах, і тому читання під ковдрою було позбавлене для мене чарівного флеру вкушання забороненого плоду. Однак якось я все ж таки зробила це, але не задля самого читання, а для випробовування свого новенького ліхтарика, що його мені купив тато в магазині «Госптовари» (до речі, ліхтарики тоді були страшним дефіцитом і їх придбання було неабиякою удачею). Правда, читала я недовго.

До кімнати зайшла мама, ввімкнула бра, що висіло над моїм ліжком, і сказала суворо: «Не псуй зір!». Оце й усе.

Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник

- Справді, одного разу я спробував це робити, але зрозумів, наскільки так читати незручно, некомфортно. Та й навіщо мені було ховатися? Адже жодного разу ніхто не забороняв мені читати :) Обставини мого дитинства склалися так, що я часто хворів, був змушений тривалий час сидіти вдома. Як не дивно, лептопів, інтернету та всіляких комп‘ютерних «стрілялок» в ті часи не існувало. Отож однією з небагатьох розваг було читання книжок – а їх в нашому домі, завдяки старанням батьків, містилося чимало. От я і читав величезні «бібліотеки пригод», книжки про тварин включно із неймовірно захоплюючими розповідями провінційного вчителя математики і видатного ентомолога Жана Анрі Казимира Фабра («геометром можна стати, натуралістом слід народитися»), нотатки мандрівників, розповіді про Шерлока Холмса і про різних капітанів – Немо, Гранта, Блада; дізнавався про чудеса Смарагдового Міста і про звитяжні походи Барвінка… Аж потроху перейшов до поезій Тараса Шевченка, а потім і до шедеврів Басьо, Лі Бо та інших великих поетів Сходу. Їхній своєрідний погляд на світ так припав мені до душі й так схвилював, що я, «мандруючи» через оті далекі країни і таких давніх авторів прийшов до читання великих літератур Європи, до яких зараховую й українську.

Олена МОВЧАН, головний редактор видавництва «Грані-Т»

– Правильні діти – це неправильні діти (як каже мій колеґа), а правильні читачі – це неправильні читачі. Авантюрні дитячі витівки навколо книг тільки додають читанню смаку і пригод. А одне я знаю напевне: хоч з ліхтариком під ковдрою, хоч без ліхтарика на ковдрі – книг, від яких неможливо відірватися, у видавництві «Грані-Т» дуже багато. І справді важливим є момент «леґалізації» читання, про що й зазначають наші шановні письменники. «Леґалізувати» культуру читання і гігієну душі в кожній родині – над цим ми працюємо щодня, щоб читач будь-якого віку потребував книг, хотів читати і мав що читати. А відповідні аксесуари до книг – зручні столи і ліжечка, килимок на підлозі, улюблені зайчики і ведмедики, трав’яний чай і какао – з цим усім читачі вже напевне дадуть раду.

  • Опитування
  • 04 квітня 2012
  • Пов`язані матеріали

  • Хто/що найбільше вплинув/уплинуло на Ваше становлення як письменника/людини?

    Сьогоднішнє опитування «Граней-Т», здається, найбільш щире і сердечне, бо, коли когось запитуєш (а тим паче письменника!) про речі, людей, ситуації, які допомогли йому стати тим, ким він є нині (і зокрема письменником!), відкритості, вдячності, поіменності не оминути. На шляху кожного опитаного нами письменника траплялися різні люди, книги, вчинки і слова, які впливали, визначали й вказували, куди рухатися далі. Важливим, на наш погляд є те, що жоден із письменників не формувався без чиєїсь підтримки, хоча ще важливіше – що їхнє формування не припиняється і нині. Отже, можемо відшукати у відповідях наших авторів цінні підказки, як виховати майбутнього письменника :)

  • Читати чи писати?

    Тему чергового опитування «Граней-Т» запропонував один із найзагадковіших (бо неіснуючих) авторів нашого видавництва – автор книжки «Людина в (м)асьці». І справді, що більше до вподоби письменникові – читати чи писати? Здавалося б, відповідь проста – якщо письменник, значить, найбільше часу він проводить саме за писанням. Але якщо при цьому він не читає книжок і не переглядає ЗМІ, як він може стежити за сучасними тенденціями в літературі, за тим, що відбувається в рідній країні і світі, як він навчається і вдосконалюється? Запитання таки каверзне, й тим більш цікаво дізнатися, що на нього відповіли автори «Граней-Т».

  • Чи потрібно дітям переказувати книги класиків?

    Тему для чергового опитування «Граней-Т» підказала чи не найтитулованіша книжка видавництва – «Сни Ганса Християна» Лесі Ворониної, яка є авторським переказом казок всесвітньовідомого письменника. Не всі батьки знайомлять своїх дітей з ориґіналами творів данського класика, який, як сам зазначав, писав казки передовсім для дорослих. Поза тим книжку Лесі Ворониної можна рекомендувати дітям без жодних пересторог. Так само чи кожна дитина подужає ориґінали «Вінні-Пуха» Алана Мілна чи «Алісу в країні див» Льюса Керола? Але і про Вінні-Пуха, і про Алісу читаюча малеча знає, приміром, завдяки переказам Бориса Заходера. І ці приклади далекі від тих переказів класики, які сьогодні вільно може купити чи скачати кожен лінивий учень чи студент. Отже, переказування класики може бути корисним і художньо вартісним, а може бути буквальним – і тоді воно позбавляє дитину можливості смакувати справжнім текстом. Що з цього приводу думають автори «Граней-Т» - письменники, художники і психологи?

  • Чому так складно писати для підлітків?

    Звісно, тема сьогоднішнього опитування «Граней-Т» могла би звучати не так категорично, приміром: чи складно писати для підлітків? Але оскільки і читачі, й самі письменники знають, що ця ніша в сучасній українській літературі заповнена мало й нерівномірно, можна ставити питання руба. Хтозна — може, це опитування спричиниться до появи нових творів для підлітків? Принаймні серед експертів «Граней-Т» чимало тих, хто вже спробував свої сили в царині підліткової літератури, і зупинятися на досягнутому вони точно не планують.

  • Які зауваження у Вас є із приводу шкільної програми з літератури?

    Претензії до викладання літератури в українських школах мають усі: і вчителі, яким доводиться розповідати на уроках про сучасну літературу, якої зазвичай вони й у вічі не бачили; і школярі, які після закінчення школи воліють читати все що завгодно, тільки не твори українських авторів; і чиновники з профільних міністерств і департаментів, яким постійно ввижається щось загрозливе в текстах класиків і яким спокійніше б спалося, якби взагалі не було в школах таких небезпечних предметів, як література й історія; і самі письменники, які іноді просто забороняють включати їхні твори до шкільної програми. Мають свої суб’єктивні зауваги з цього дражливого приводу й автори «Граней-Т».

  • Чи існує в Україні літературна критика?

    Тема сьогоднішнього опитування «Граней-Т» — складна, неоднозначна, гостра і болюча. Звісно, з літературною критикою (яка, на щастя, таки існує!) справи в нашій країні куди кращі, ніж, скажімо, із критикою музичною (там і згадати можна хіба автора «Граней-Т» Олександра Євтушенка). Але чи задовольняє рівень цієї критики тих, для кого не в останню чергу пишуться рецензії і робляться огляди, – самих письменників? Чи впливає на їхнє писання чиясь фахова оцінка? До чиєї думки вони дослухаються? Чого бракує сучасній літературній критиці? Відповідають автори «Граней-Т» Леонід Ушкалов, Галина Вдовиченко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк, Степан Процюк, Наталя та Валерій Лапікури, Оксана Лущевська та Сергій Пантюк. Підсумовує Іван Андрусяк.

  • В чому особливість сучасних дітей?

    Сучасні діти добре поінформовані, «комп’ютеризовані», вільні від стереотипів, розумні, не закомплексовані, псевдобезпритульні та динамічні. На актуальне запитання відповідають автори «Граней-Т»: письменники Олесь Ільченко, Лариса Денисенко, Галина Вдовиченко, Зірка Мензатюк, Леся Воронина, Андрій Кокотюха, Іван Андрусяк, Ірен Роздобудько, Оксана Лущевська, Наталя та Валерій Лапікури, Леонід Сорока, художники Ольга Кузнєцова, Надія Дойчева-Бут, Ольга Гаврилова, Ольга Московченко і казкотерапевт Катерина Єгорушкіна.

  • Якою має бути сучасна дитяча книжка?

    Автори, художники та експерти «Граней-Т» розмірковують про те, якими сьогодні мають бути книжки для дітей. Своїми думками діляться Галина Вдовиченко, Надія Дойчева-Бут, Андрій Кокотюха, Леся Воронина, Ірен Роздобудько, Олесь Ільченко, Катерина Єгорушкіна, Степан Процюк, Оксана Лущевська, Ольга Московченко, Леонід Сорока, Ольга Кузнєцова, Наталя та Валерій Лапікури.

  • Що Ви плануєте влітку – прочитати, написати, відвідати, обдумати?

    У червні літо ще здається нам безмежним і нескінченним. Усе-все, на що не вистачило перехідної осені, безбарвної зими, а потім і гамірливої весни, нарешті можна зробити: і прочитати книжки, які заполонили весь простір біля робочого столу, ліжка, крісла й канапи; і відвідати всі фестивалі, на які так багате українське літо; і, можливо (якщо ви письменник), дописати все, розпочате раніше, або навіть зважитися на новий текст;  а ще ж погостювати в усіх рідних і друзів, зібрати фрукти й овочі на дачі, відкрити для себе нові країни і континенти, насолодитися нічогонеробленням у прохолодних садах і на розпечених пляжах. Планування влітку обов’язкове, але за планами головне: не загубити смак справжнього літа — спонтанного, повільного і… неспланованого. Сьогодні ми дізнаємося, яке літо чекає на авторів і працівників видавництва «Грані-Т».

  • Які вони – сучасні підлітки?

    Це незмінно: завжди знаходяться дорослі, які, скрушно зітхаючи, говорять, що сучасна молодь гірша, невихованіша і неосвіченіша, ніж були вони в такому віці. Подібні зітхання доводиться чути так часто, що іноді думаєш: чи не з тієї це «серії», що й, скажімо, зітхання за радянським минулим (а разом з ним – і за радянськими продуктами, цінами, рівнем читання книжок тощо). Завжди будуть люди, чий зір і думки спрямовані назад, і саме там – позаду – їм усе видаватиметься радісним і всипаним трояндовими пелюстками. Небезпечніше, коли подібні зітхання чуєш від людини, яка для цієї молоді пише. Нещодавно в інтерв’ю «Казкарці» письменник Валентин Бердт назвав сучасних підлітків «нещасними й украй замордованими школою, виснаженими недосяжними мріями, реалізація яких залежить від батьківського гаманця, а не від власних зусиль у навчанні – це якщо коротко». «А взагалі, це прекрасні діти, яким потрібні не менш прекрасніші вчителі в широкому сенсі цього слова, – додає автор. – І хочеться вірити, що хороші книжки стануть у нагоді, коли виникне потреба в моральних орієнтирах ». Чи все так погано у світі сучасних українських підлітків? «Грані-Т» звернулися із цим запитанням до письменників, які пишуть для дітей і, зокрема, – для підлітків.

  • Сьоран/Чоран: стиліст, провокатор, чуттєвий філософ (думки експертів)

    Під час осінньої виставки-ярмарку «Медвін» відбулося обговорення книжки «Допінґ духу» філософа Сьорана (Еміля Мішеля Чорана), яка з’явилася у серії «Граней-Т» «De profundis». Пропонуємо три погляди на Сьорана/Чорана учасників цієї дискусії: літературознавця Ростислава Семківа, письменниці Євгенії Кононенко та культуролога Олександра Івашини.

  • Думки експертів про книжку «Україна IN ROCK»

    Головний редактор «Граней-Т» Олена Мовчан, режисер Сергій Архипчук, лідер гурту «Мандри «Фома», музичний оглядач Юрко Зелений діляться враженнями від прочитання книжки Олександра Євтушенка «Україна IN ROCK».

  • Чи справді Україна переживає родинну кризу?

    Над цим актуальним запитанням розмірковують Лариса Денисенко, Юрій Бедрик, Олександр Гаврош, Андрій Кокотюха, Катерина Єгорушкіна, Зірка Мензатюк, Наталя та Валерій Лапікури. Думки наших експертів розділилися: хтось добачає корінь проблеми в тоталітарному минулому, хтось – у глобалізованому сьогоденні, а хтось констатує, що йдеться не лише про українську, а про світового масштабу кризу.

  • На що слід звертати увагу, обираючи книги для дітей?

    Здавалось би, немає нічого простішого, ніж вибір книжкових подарунків для малечі. Головне – щоб було яскраво, позитивно і повчально. Натомість експерти «Граней-Т» – художники, письменники, журналісти, психологи, методисти – не радять батькам керуватися власними смаками під час вибору книжок для маленьких читачів. На їхнє переконання, в цій відповідальній справі слід зважати на зміст, ілюстрації, розмір шрифту, ім’я автора та видавництва, стать дитини і найголовніше – її вподобання.

  • Улюблені книжки «Граней-Т»

    Книжки, які стають нашими улюбленими, приходять до нас по-різному. Якісь із них нам дарують, якісь ми обираємо інтуїтивно, але все ж найчастіше їх нам рекомендують – рідні, друзі або люди, смаку яких ми довіряємо. Запитання, з яким сьогодні ми звернулися до наших експертів, надзвичайно просте, але в той же час і корисне, адже воно може допомогти обрати книги, які приємно буде почитати під час зимових свят, а ще приємніше – подарувати дорогим людям. А нове актуальне запитання звучить так: «Яка книжка видавництва «Грані-Т» є Вашою улюбленою?»

  • Чи переможе електронна книга друковану?

    Це запитання останнім часом звучить напрочуд часто, однак актуальності не втрачає. Кількість читачів, які купують букрідери, зростає – та чи вистачає вітчизняному читачеві електронних книжок українською мовою? І що особливо цікаво: чи буде електронним майбутнє книжок для дітей? Принаймні всі експерти «Граней-Т» налаштовані оптимістично: діти й надалі матимуть змогу не просто читати книжки, а й розглядати, гортати, шелестіти ними, торкатися до них і навіть їх… гризти.

  • Головні тенденції сучасної української літератури для дітей

    Якщо хтось скаржиться вам, що не може знайти гарну книжку своїй дитині, то насправді він не шукав або не мав бажання її знайти. Всі експерти «Граней-Т» погоджуються, що дитяча література в Україні швидко й успішно розвивається: заповнюються ніші, з’являються нові імена, випробовуються нові жанри і теми, порушуються актуальні проблеми. Про тенденції, які нині панують у літературі для дітей, розповідають письменники Валентина Вздульська, Сергій Пантюк, Лариса Денисенко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк, Юрій Бедрик та Андрій Кококтюха.

  • Як призвичаїти дитину до читання?

    Є люди, які не уявляють свого життя без книжки, але є й такі, які прекрасно без неї обходяться. Що впливає на «книжковість» і «безкнижковість» людини? Генетика? Виховання в родині? Навчання у школі? Приклад друзів? Факторів може бути надзвичайно багато, але всі експерти «Граней-Т» сходяться в одному: любов до книжки потрібно прищеплювати змалку...

  • Як визначити, що дитина має літературний хист? Як його розвинути?

    Немає такого письменника, якого б хоч раз не запитали про той день і час, коли він відчув, що хоче присвятити своє життя літературі. Звісно, у кожного автора був свій шлях до творчості, але у більшості він починався ще у дитячі роки. І для того, щоб ці перші паростки письменницького таланту згодом переросли у покликання, потрібні були чиєсь схвалення, підтримка, дружня порада. Як виховати майбутнього письменника? Розмірковуємо разом з експертами «Граней-Т».

  • Що допомагає Вам повернутися в дитинство?

    Чашка теплого молока, вовняні шкарпетки, лапатий сніг, бабусі з першими пролісками біля станцій метро, а може, старі занедбані дитячі бібліотеки, жуйки зі смаком помаранчів, плюшеві зайці з барабанами, залишені кимось «класики» на тротуарі біля під’їзду, чи шеренги першокласників по двоє, приведених на екскурсію до музею, або солодка вата чи цукерки у вигляді малинок… Їх і не перелічити – ті речі, які допомагають нам повертатися у наше дитинство. Хоча, може, всі ми ніколи з нього і не виходили? Запитаємо експертів «Граней-Т».

  • Чи користуєтеся Ви послугами бібліотек?

    Якщо заглибитися в дитячі спогади, то бібліотека зринає в них як місце з особливим освітленням та ароматом, місце, в якому панують системність і впорядкованість. А якщо пригадати навчання в університеті, то це вже величезні зали з великою кількістю полиць, шаф, каталогів і фахових консультантів. Бібліотечна культура така давня, що до неї неможливо не пройнятися повагою і вдячністю. А поза тим, чи є ця культура затребуваною в часи букрідерів, всюдипроникного інтернету і піратського скачування авторських текстів? «Грані-Т» запитало своїх експертів, авторів і читачів, коли, як часто і з якою метою вони відвідують бібліотеки

about/newsabout/news/1715