Якщо заглибитися в дитячі спогади, то бібліотека зринає в них як місце з особливим освітленням та ароматом, місце, в якому панують системність і впорядкованість. А якщо пригадати навчання в університеті, то це вже величезні зали з великою кількістю полиць, шаф, каталогів і фахових консультантів. Бібліотечна культура така давня, що до неї неможливо не пройнятися повагою і вдячністю. А поза тим, чи є ця культура затребуваною в часи букрідерів, всюдипроникного інтернету і піратського скачування авторських текстів? «Грані-Т» запитало своїх експертів, авторів і читачів, коли, як часто і з якою метою вони відвідують бібліотеки.


Оксана ЛУЩЕВСЬКА, письменниця

– Так. Завжди, коли буваю в Україні, заходжу до Тальнівської бібліотеки для дітей і дивлюся, які є новинки. На жаль, нових книжок до нас доходить небагато. Навіть не можу сказати, скільки книжок на рік. І це, направду, сумно. Наприклад, книжок видавництва «Грані-Т», може, є лише кілька. Мене приємно втішила наявність повісті Тетяни Щербаченко «Пуп землі, або як Даринка світ рятувала». Загалом у районних бібліотеках ситуація, як на мене, нелегка.

 Дмитро АНТОНЮК, автор путівників, мандрівник

– Так, і маю своїх «улюбленців». Приміром, бібліотеку в колишньому арсеналі Сенявських/Баворовських у Львові. Там прекрасна робоча атмосфера і збережені автентичні інтер'єри. Приємно відвідувати і Парламентську столичну бібліотеку. Власне, в ній і починав книжкове знайомство із краєзнавством.

 
Леонід СОРОКА, поет

– Якщо чесно, то дуже рідко. По-перше, тому що вдома досить багато книжок, по-друге, інтернет тепер часто заміняє бібліотеку і допомагає знайти те, що на полицях, так би мовити, і близько не стояло :) Але іноді люблю попрацювати в бібліотеці. Тиша читальної зали дає змогу усамітнитися, відволіктися від метушні, телефонних дзвінків, телевізора й іншої сучасної колотнечі.

Степан ПРОЦЮК, письменник 

– Особисто майже не користуюся, але користується мій старший син Антон. Я, так як живу в Івано-Франківську, часто буваю на літературних презентаціях в обласній універсальній бібліотеці. Бібліотекарі мене добре знають, розповідаючи навіть іноді, скільки і яких моїх книг беруть читачі на абонементі (для письменника - незайва інформація). Але це - вже інша тема.

Іноді, коли втомлююся читати з монітору чи давати раду із якимось черговим романом для дорослих, кажу: «Антончику, покажи, що ти набрав у бібліотеці...» І обов’язково віднайду щось для душі. Таким способом, до прикладу, я перечитав чудову тетралогію Володимира Малика - ще одного прекрасного письменника, якого поволі доїдала загальна байдужість до його великого таланту...

Наталя ЗАРУДНЯК, педагог 

– Користувалась, користуюсь, буду користуватися. Навіть, якби була можливість купувати всі книги, які подобаються, де їх зберігати? Хоча з фінансуванням бібліотек (новими надходженнями) сутужно.

Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця 

– Так, довго була читачем Парламентської (дуже шкода, що вона втратила читальний зал на Подолі), тепер більше прихиляюся до бібліотеки імені Вернадського.

 


Павло КУРИЛО, дизайнер

– Послугами бібліотек не користуюсь уже давно. Останні походи були пов’язані з навчанням в Українській Академії Друкарства. Тепер тільки прискіплива купівля книг, які рекомендують, чи відчутно лежать тематикою до серця.

Сергій ПАНТЮК, письменник

– Ні, мені вистачає власної бібліотеки – вона досить велика.

 


Наталя ІВАНИЧУК, перекладач 

– Колись користувалася дуже часто і дуже любила бібліотеки, їздила навіть кілька разів до Москви в Іностранку. Люблю дух бібліотеки, якась урочистість огортала в читальному залі нашої університетської наукової на Драгоманова. Зараз, на жаль, без пошукових виправ можна обійтися, бо є інтернет, відповідно дуже рідко завертають мої дороги в бібліотеку. Хіба треба покопирсатися в архівах, погортати листи, до яких торкалися великі люди, щоб відчути їх на дотик.

Роксолана СЬОМА, журналіст

– Ні, все, що мене цікавить, є у книгарнях або в моїх друзів.

 


Андрій КОКОТЮХА, письменник 

– Тепер – тільки для роботи, але на мене не треба зважати. Бібліотека вчить працювати з книгою, тому краще про неї не забувати.

 

 

Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник 

– Бібліотеки – колосальне надбання нації, це очевидно. Проте наявні бібліотеки в Україні для загалу не можна назвати сучасними. Звісно, влада кримінальних злочинців і українофобів, яку ми маємо зараз в нашій країні, аж ніяк не переймається не те що поповненням, але й збереженням масових, доступних бібліотек. Наші книгозбірні соромно порівнювати із подібними закладами в розвинених країнах. У Німеччині, скажімо, всі бібліотеки давно комп’ютеризовані, знаходяться в чудових, просторих приміщеннях, постійно й неухильно поповнюються німецькими й іншомовними виданнями, мають також величезну кількість аудіокниг (навіть один текст, одного автора в записах читають різні актори: відвідувачеві бібліотеки лишається право вибору кращого), пропонують відвідувачам масу послуг, про які годі мріяти читачам в Україні.

Я маю досить велику домашню бібліотеку, яку почали збирати ще мої батьки в 1950-х роках. Враховуючи згаданий стан загальнодоступних українських книгозбірень, а також таке потужне інформаційне й літературне джерело, як інтернет, не відчуваю поки що потреби звертатися до вітчизняних бібліотек.

Думки експертів підсумовує літературний редактор «Граней-Т» Іван АНДРУСЯК:

– Оце не далі як на минулому тижні я побував на Рівненщині, де в бібліотеки сільських шкіл за сприяння фонду «Наш край» були передані книжки «Граней-Т». І вкотре переконався в тому, в чому переконувався вже не раз, спілкуючись із маленькими читачами в дитячих бібліотеках.

Ось у чому переконався: ми, люди київської та довколакиївської літературної тусівки, полюбляємо говорити про букрідери та електронні книжки і не мислимо прожити й дня без інтернету, – а тим часом добрих дві третини України того букрідера і в очі не бачили… Тим часом бібліотека в дуже багатьох, даруйте за канцеляризм, «населених пунктах» залишається чи не єдиним місцем, де можна бодай почасти втамувати культурний голод.

Та й інтернет, зрештою, «знає» далеко не все. У процесі роботи над «гранівськими» книжками мені як літературному редактору не раз доводилося, піймавши облизня в мережі, брати ноги на плечі й шукати відповіді на каверзне питання в бібліотеці, – то скажу вам, що навіть «звичайна» книгозбірня в містечку Березань, де я мешкаю, частенько мені ті відповіді давала; а що вже казати про такий скарбисько, як Вернадка!

Згадуючи відомі рядки Максима Тадейовича Рильського про словник, не маю ані найменшого сумніву в тому, що навіть найбідніша (а в нашій країні, на жаль, таких чимало) бібліотека – вже «пишний яр, а не сумне провалля». І передовсім від нас, книжних людей, залежить, чи будуть ці яри по-справжньому пишними, а чи ні.

Тому наше видавництво регулярно проводить у бібліотеках міст і сіл у різних куточках України зустрічі з письменниками та інші заходи, пов’язані, зокрема, з конкурсом «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу». Ми дбаємо про те, щоб якісні сучасні українські дитячі книжки були в якомога більшій кількості бібліотек, – робимо суттєві цінові знижки, а нерідко й даруємо (звісно, наскільки маємо змогу). Зокрема, в рамцях соціального проекту «Доторкнутися до слова» ми передали спеціалізованим бібліотекам для дітей із вадами зору наклади п’яти книжок шрифтом Брайля.

Підготувала Тетяна Терен

Процюк Степан Викладач, письменник
Сорока Леонід Поет, перекладач
Пантюк Сергій Пирозаїк, поет, журналіст
Антонюк Дмитро Письменник, вільний журналіст
Лущевська Оксана Поетеса, дитяча письменниця
Кокотюха Андрій Письменник
Мензатюк Зірка Письменниця, журналіст
Андрусяк Іван Письменник, журналіст
Іваничук Наталя Перекладач
  • Опитування
  • 29 лютого 2012
  • Пов`язані матеріали

  • Хто/що найбільше вплинув/уплинуло на Ваше становлення як письменника/людини?

    Сьогоднішнє опитування «Граней-Т», здається, найбільш щире і сердечне, бо, коли когось запитуєш (а тим паче письменника!) про речі, людей, ситуації, які допомогли йому стати тим, ким він є нині (і зокрема письменником!), відкритості, вдячності, поіменності не оминути. На шляху кожного опитаного нами письменника траплялися різні люди, книги, вчинки і слова, які впливали, визначали й вказували, куди рухатися далі. Важливим, на наш погляд є те, що жоден із письменників не формувався без чиєїсь підтримки, хоча ще важливіше – що їхнє формування не припиняється і нині. Отже, можемо відшукати у відповідях наших авторів цінні підказки, як виховати майбутнього письменника :)

  • Читати чи писати?

    Тему чергового опитування «Граней-Т» запропонував один із найзагадковіших (бо неіснуючих) авторів нашого видавництва – автор книжки «Людина в (м)асьці». І справді, що більше до вподоби письменникові – читати чи писати? Здавалося б, відповідь проста – якщо письменник, значить, найбільше часу він проводить саме за писанням. Але якщо при цьому він не читає книжок і не переглядає ЗМІ, як він може стежити за сучасними тенденціями в літературі, за тим, що відбувається в рідній країні і світі, як він навчається і вдосконалюється? Запитання таки каверзне, й тим більш цікаво дізнатися, що на нього відповіли автори «Граней-Т».

  • Чи потрібно дітям переказувати книги класиків?

    Тему для чергового опитування «Граней-Т» підказала чи не найтитулованіша книжка видавництва – «Сни Ганса Християна» Лесі Ворониної, яка є авторським переказом казок всесвітньовідомого письменника. Не всі батьки знайомлять своїх дітей з ориґіналами творів данського класика, який, як сам зазначав, писав казки передовсім для дорослих. Поза тим книжку Лесі Ворониної можна рекомендувати дітям без жодних пересторог. Так само чи кожна дитина подужає ориґінали «Вінні-Пуха» Алана Мілна чи «Алісу в країні див» Льюса Керола? Але і про Вінні-Пуха, і про Алісу читаюча малеча знає, приміром, завдяки переказам Бориса Заходера. І ці приклади далекі від тих переказів класики, які сьогодні вільно може купити чи скачати кожен лінивий учень чи студент. Отже, переказування класики може бути корисним і художньо вартісним, а може бути буквальним – і тоді воно позбавляє дитину можливості смакувати справжнім текстом. Що з цього приводу думають автори «Граней-Т» - письменники, художники і психологи?

  • Чому так складно писати для підлітків?

    Звісно, тема сьогоднішнього опитування «Граней-Т» могла би звучати не так категорично, приміром: чи складно писати для підлітків? Але оскільки і читачі, й самі письменники знають, що ця ніша в сучасній українській літературі заповнена мало й нерівномірно, можна ставити питання руба. Хтозна — може, це опитування спричиниться до появи нових творів для підлітків? Принаймні серед експертів «Граней-Т» чимало тих, хто вже спробував свої сили в царині підліткової літератури, і зупинятися на досягнутому вони точно не планують.

  • Які зауваження у Вас є із приводу шкільної програми з літератури?

    Претензії до викладання літератури в українських школах мають усі: і вчителі, яким доводиться розповідати на уроках про сучасну літературу, якої зазвичай вони й у вічі не бачили; і школярі, які після закінчення школи воліють читати все що завгодно, тільки не твори українських авторів; і чиновники з профільних міністерств і департаментів, яким постійно ввижається щось загрозливе в текстах класиків і яким спокійніше б спалося, якби взагалі не було в школах таких небезпечних предметів, як література й історія; і самі письменники, які іноді просто забороняють включати їхні твори до шкільної програми. Мають свої суб’єктивні зауваги з цього дражливого приводу й автори «Граней-Т».

  • Чи існує в Україні літературна критика?

    Тема сьогоднішнього опитування «Граней-Т» — складна, неоднозначна, гостра і болюча. Звісно, з літературною критикою (яка, на щастя, таки існує!) справи в нашій країні куди кращі, ніж, скажімо, із критикою музичною (там і згадати можна хіба автора «Граней-Т» Олександра Євтушенка). Але чи задовольняє рівень цієї критики тих, для кого не в останню чергу пишуться рецензії і робляться огляди, – самих письменників? Чи впливає на їхнє писання чиясь фахова оцінка? До чиєї думки вони дослухаються? Чого бракує сучасній літературній критиці? Відповідають автори «Граней-Т» Леонід Ушкалов, Галина Вдовиченко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк, Степан Процюк, Наталя та Валерій Лапікури, Оксана Лущевська та Сергій Пантюк. Підсумовує Іван Андрусяк.

  • В чому особливість сучасних дітей?

    Сучасні діти добре поінформовані, «комп’ютеризовані», вільні від стереотипів, розумні, не закомплексовані, псевдобезпритульні та динамічні. На актуальне запитання відповідають автори «Граней-Т»: письменники Олесь Ільченко, Лариса Денисенко, Галина Вдовиченко, Зірка Мензатюк, Леся Воронина, Андрій Кокотюха, Іван Андрусяк, Ірен Роздобудько, Оксана Лущевська, Наталя та Валерій Лапікури, Леонід Сорока, художники Ольга Кузнєцова, Надія Дойчева-Бут, Ольга Гаврилова, Ольга Московченко і казкотерапевт Катерина Єгорушкіна.

  • Якою має бути сучасна дитяча книжка?

    Автори, художники та експерти «Граней-Т» розмірковують про те, якими сьогодні мають бути книжки для дітей. Своїми думками діляться Галина Вдовиченко, Надія Дойчева-Бут, Андрій Кокотюха, Леся Воронина, Ірен Роздобудько, Олесь Ільченко, Катерина Єгорушкіна, Степан Процюк, Оксана Лущевська, Ольга Московченко, Леонід Сорока, Ольга Кузнєцова, Наталя та Валерій Лапікури.

  • Що Ви плануєте влітку – прочитати, написати, відвідати, обдумати?

    У червні літо ще здається нам безмежним і нескінченним. Усе-все, на що не вистачило перехідної осені, безбарвної зими, а потім і гамірливої весни, нарешті можна зробити: і прочитати книжки, які заполонили весь простір біля робочого столу, ліжка, крісла й канапи; і відвідати всі фестивалі, на які так багате українське літо; і, можливо (якщо ви письменник), дописати все, розпочате раніше, або навіть зважитися на новий текст;  а ще ж погостювати в усіх рідних і друзів, зібрати фрукти й овочі на дачі, відкрити для себе нові країни і континенти, насолодитися нічогонеробленням у прохолодних садах і на розпечених пляжах. Планування влітку обов’язкове, але за планами головне: не загубити смак справжнього літа — спонтанного, повільного і… неспланованого. Сьогодні ми дізнаємося, яке літо чекає на авторів і працівників видавництва «Грані-Т».

  • Які вони – сучасні підлітки?

    Це незмінно: завжди знаходяться дорослі, які, скрушно зітхаючи, говорять, що сучасна молодь гірша, невихованіша і неосвіченіша, ніж були вони в такому віці. Подібні зітхання доводиться чути так часто, що іноді думаєш: чи не з тієї це «серії», що й, скажімо, зітхання за радянським минулим (а разом з ним – і за радянськими продуктами, цінами, рівнем читання книжок тощо). Завжди будуть люди, чий зір і думки спрямовані назад, і саме там – позаду – їм усе видаватиметься радісним і всипаним трояндовими пелюстками. Небезпечніше, коли подібні зітхання чуєш від людини, яка для цієї молоді пише. Нещодавно в інтерв’ю «Казкарці» письменник Валентин Бердт назвав сучасних підлітків «нещасними й украй замордованими школою, виснаженими недосяжними мріями, реалізація яких залежить від батьківського гаманця, а не від власних зусиль у навчанні – це якщо коротко». «А взагалі, це прекрасні діти, яким потрібні не менш прекрасніші вчителі в широкому сенсі цього слова, – додає автор. – І хочеться вірити, що хороші книжки стануть у нагоді, коли виникне потреба в моральних орієнтирах ». Чи все так погано у світі сучасних українських підлітків? «Грані-Т» звернулися із цим запитанням до письменників, які пишуть для дітей і, зокрема, – для підлітків.

  • Чи читали Ви в дитинстві під ковдрою з ліхтариком?

    Усі дорослі знають, що читати треба сидячи й у добре освітленому місці. А всі діти знають, що, коли від книжки тяжко відірватися, читати можна будь-де і за будь-яких умов. І якщо вже турботливі батьки вимагають дотримуватися всіх правил і навіть купують вам спеціальну підставку під книжку, що ж – доводиться хитрувати. Бо коли за сюжетом книжки на головного героя саме звідусіль чигає небезпека, коли ось-ось уже дізнаєшся, чи будуть головні герої жити довго і щасливо, то читати можна і на уроках, і під час підготовки до них, і навіть під ковдрою з ліхтариком. І не випадає нам говорити про шкідливість такого методу читання, бо серед опитаних «Гранями-Т» експертів майже не знайшлося «правильних» читачів. Напевно, через читання під ковдрою з ліхтариком має пройти кожен маленький читач:)

  • Сьоран/Чоран: стиліст, провокатор, чуттєвий філософ (думки експертів)

    Під час осінньої виставки-ярмарку «Медвін» відбулося обговорення книжки «Допінґ духу» філософа Сьорана (Еміля Мішеля Чорана), яка з’явилася у серії «Граней-Т» «De profundis». Пропонуємо три погляди на Сьорана/Чорана учасників цієї дискусії: літературознавця Ростислава Семківа, письменниці Євгенії Кононенко та культуролога Олександра Івашини.

  • Думки експертів про книжку «Україна IN ROCK»

    Головний редактор «Граней-Т» Олена Мовчан, режисер Сергій Архипчук, лідер гурту «Мандри «Фома», музичний оглядач Юрко Зелений діляться враженнями від прочитання книжки Олександра Євтушенка «Україна IN ROCK».

  • Чи справді Україна переживає родинну кризу?

    Над цим актуальним запитанням розмірковують Лариса Денисенко, Юрій Бедрик, Олександр Гаврош, Андрій Кокотюха, Катерина Єгорушкіна, Зірка Мензатюк, Наталя та Валерій Лапікури. Думки наших експертів розділилися: хтось добачає корінь проблеми в тоталітарному минулому, хтось – у глобалізованому сьогоденні, а хтось констатує, що йдеться не лише про українську, а про світового масштабу кризу.

  • На що слід звертати увагу, обираючи книги для дітей?

    Здавалось би, немає нічого простішого, ніж вибір книжкових подарунків для малечі. Головне – щоб було яскраво, позитивно і повчально. Натомість експерти «Граней-Т» – художники, письменники, журналісти, психологи, методисти – не радять батькам керуватися власними смаками під час вибору книжок для маленьких читачів. На їхнє переконання, в цій відповідальній справі слід зважати на зміст, ілюстрації, розмір шрифту, ім’я автора та видавництва, стать дитини і найголовніше – її вподобання.

  • Улюблені книжки «Граней-Т»

    Книжки, які стають нашими улюбленими, приходять до нас по-різному. Якісь із них нам дарують, якісь ми обираємо інтуїтивно, але все ж найчастіше їх нам рекомендують – рідні, друзі або люди, смаку яких ми довіряємо. Запитання, з яким сьогодні ми звернулися до наших експертів, надзвичайно просте, але в той же час і корисне, адже воно може допомогти обрати книги, які приємно буде почитати під час зимових свят, а ще приємніше – подарувати дорогим людям. А нове актуальне запитання звучить так: «Яка книжка видавництва «Грані-Т» є Вашою улюбленою?»

  • Чи переможе електронна книга друковану?

    Це запитання останнім часом звучить напрочуд часто, однак актуальності не втрачає. Кількість читачів, які купують букрідери, зростає – та чи вистачає вітчизняному читачеві електронних книжок українською мовою? І що особливо цікаво: чи буде електронним майбутнє книжок для дітей? Принаймні всі експерти «Граней-Т» налаштовані оптимістично: діти й надалі матимуть змогу не просто читати книжки, а й розглядати, гортати, шелестіти ними, торкатися до них і навіть їх… гризти.

  • Головні тенденції сучасної української літератури для дітей

    Якщо хтось скаржиться вам, що не може знайти гарну книжку своїй дитині, то насправді він не шукав або не мав бажання її знайти. Всі експерти «Граней-Т» погоджуються, що дитяча література в Україні швидко й успішно розвивається: заповнюються ніші, з’являються нові імена, випробовуються нові жанри і теми, порушуються актуальні проблеми. Про тенденції, які нині панують у літературі для дітей, розповідають письменники Валентина Вздульська, Сергій Пантюк, Лариса Денисенко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк, Юрій Бедрик та Андрій Кококтюха.

  • Як призвичаїти дитину до читання?

    Є люди, які не уявляють свого життя без книжки, але є й такі, які прекрасно без неї обходяться. Що впливає на «книжковість» і «безкнижковість» людини? Генетика? Виховання в родині? Навчання у школі? Приклад друзів? Факторів може бути надзвичайно багато, але всі експерти «Граней-Т» сходяться в одному: любов до книжки потрібно прищеплювати змалку...

  • Як визначити, що дитина має літературний хист? Як його розвинути?

    Немає такого письменника, якого б хоч раз не запитали про той день і час, коли він відчув, що хоче присвятити своє життя літературі. Звісно, у кожного автора був свій шлях до творчості, але у більшості він починався ще у дитячі роки. І для того, щоб ці перші паростки письменницького таланту згодом переросли у покликання, потрібні були чиєсь схвалення, підтримка, дружня порада. Як виховати майбутнього письменника? Розмірковуємо разом з експертами «Граней-Т».

  • Що допомагає Вам повернутися в дитинство?

    Чашка теплого молока, вовняні шкарпетки, лапатий сніг, бабусі з першими пролісками біля станцій метро, а може, старі занедбані дитячі бібліотеки, жуйки зі смаком помаранчів, плюшеві зайці з барабанами, залишені кимось «класики» на тротуарі біля під’їзду, чи шеренги першокласників по двоє, приведених на екскурсію до музею, або солодка вата чи цукерки у вигляді малинок… Їх і не перелічити – ті речі, які допомагають нам повертатися у наше дитинство. Хоча, може, всі ми ніколи з нього і не виходили? Запитаємо експертів «Граней-Т».

about/newsabout/news/1632