Тема сьогоднішнього опитування «Граней-Т» — складна, неоднозначна, гостра і болюча. Звісно, з літературною критикою (яка, на щастя, таки існує!) справи в нашій країні куди кращі, ніж, скажімо, із критикою музичною (там і згадати можна хіба автора «Граней-Т» Олександра Євтушенка). Але чи задовольняє рівень цієї критики тих, для кого не в останню чергу пишуться рецензії і робляться огляди, – самих письменників? Чи впливає на їхнє писання чиясь фахова оцінка? До чиєї думки вони дослухаються? Чого бракує сучасній літературній критиці? Відповідають автори «Граней-Т» Леонід Ушкалов, Галина Вдовиченко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк, Степан Процюк, Наталя та Валерій Лапікури, Оксана Лущевська та Сергій Пантюк. Підсумовує Іван Андрусяк.

Леонід УШКАЛОВ, літературознавець
— За браком часу я не надто уважно стежу за сучасним літературним процесом, але можу сказати, що критика в Україні, певна річ, є. Усього один приклад: на роман Ушкалова-молодшого «БЖД» з’явилось, наскільки я пригадую, кілька десятків рецензій різного формату. По-моєму, це дуже непогано, особливо коли порівняти з надзвичайно млявим рецензуванням академічних видань. Словом, мені здається, що цікаві книжки й цікаві автори мають у нас літературно-критичний резонанс. Чи означає це, що з критикою все гаразд? Не думаю. По-перше, майже немає спеціальних видань на зразок колишнього досить стильного «Книжника review». По-друге, професійна критика, як на мене, виглядає досить блідо на тлі критики «письменницької» й «читацької». А це означає, що в нашому книжковому піарі аналітика навряд чи посідає чільне місце.

Галина ВДОВИЧЕНКО, письменниця

— Без сумніву, існує. Одні пишуть лише рецензії та огляди, інші поєднують свій фах із перекладацькою роботою чи й навіть письменницькою. Олександр Стусенко, Тетяна Мельник, Ірина Славінська, Кость Родик, Тетяна Трофименко, Тетяна Дігай, Тетяна Щербаченко, Тетяна Зінченко, Лілія Шутяк, Богдан Пастух, Олег Соловей, Ігор Бондар-Терещенко, Яна Дубинянська, Ігор Котик, Дана Рудик, Юрій Рудницький, Кіра Кірошка, Ірина Новіцька, Ігор Мочкодан, Євген Баран, Жанна Куява, Тетяна Самчинська, Олена Тараненко, Аліна Небельмес, Ольга Ренн… А ще — Михайло Бриних, Яна Дубинянська, Андрій Бондар, Євгенія Кононенко, Віктор Неборак, Володимир Вакуленко-К, Тарас Антипович, Міла Іванцова, Сергій Грабар, Юлія Джугастрянська, Ольга Купріян… Я читаю Володимира Панченка, Людмилу Таран, і це ще не всі прізвища, під якими я читаю тексти. І це я ще не всіх назвала! То чи варто говорити, що у нас немає літературної критики?

Олесь ІЛЬЧЕНКО, письменник
— Як на мене, компетентної літературної критики, як системного і глибокого явища, як галузі літератури, в Україні не існує. Поверхові статті й нотатки про книжки сучасних авторів зводяться до вкрай суб’єктивних оцінок на рівні «подобається-не подобається». Переказ певного тексту і відтак присуд таких «критиків», звісно, критикою не є. Справжня критика є явищем високоінтелектуальним. А позаяк нині інтелектуалів у нас самі знаєте скільки… то й критики високого ґатунку, а не критиканства, маємо прикро мало. Дуже просто зробити «гоблінський» переказ тексту якоїсь книги й погигикати над своїми ж дотепами, а от вказати автору на його досягнення і прорахунки, ввести сучасну книгу в якийсь інтелектуальний контекст не кожному під силу. Звісно, що й вартісних книжок у нас не так і багато… Можливо, саме тому дуже зрідка з’являються цікаві роздуми-статті інтелектуалів, які, до речі, самі є чудовими авторами (може, в цьому секрет високого рівня їхніх критичних і літературознавчих студій?) – таких як Лесь Герасимчук, Євгенія Кононенко, Костянтин Москалець, Іван Андрусяк та деяких інших.

Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця
— Як не дивно, але певні літературно-критичні паростки у нас є, причому, здається, майже при повній відсутності оплати за цю непросту роботу. Здебільшого «проростають» схвальні рецензії, — спасибі літературознавцям-подвижникам і за це. Звичайно, хотілося б прочитати щось узагальнююче, ґрунтовний огляд, скажімо, жанру казкової повісті чи прози для найменших. Проте це вже дай Боже нашому теляті вовка з'їсти.

Степан ПРОЦЮК, письменник

— Звісно, що існує. І навіть не планує переходити із твердого стану в газоподібний :))

Для мене є декілька національних літературних критик. Може, їх близько десятка. Не йдеться про історико-літературні дослідження чи академічне літературознавство — там теж є свої градації та ієрархії.

Отже, критика. Можна говорити про журналістську репортажність, неймовірний естетичний різнобій і навіть катастрофу літературних смаків. Можна говорити про речників масовізму( колись у Хвильового була стаття : «Апологети писаризму»). Можна про елементарні «тусовочні» бартери взірця : «ти мені — я тобі». Про ексцентричність із, делікатно кажучи, дивним присмаком (той же ІБТ, про якого як критика всі починають потихеньку забувати). Про елементарну безграмотність.

Я би назвав кілька прізвищ активних і більш-менш об’єктивних літературних критиків: Євген Баран, Олег Соловей, Ірина Славінська, Богдан Пастух, Ігор Котик, Людмила Скорина, Тетяна Трофименко, Олександр Стусенко. Активно працює в цьому аспекті і молодий поет Василь Карпюк. Є святом прочитати нову статтю Костя Москальця.

Звісно, що всіх назвати неможливо, бо все змінне і рухоме: сьогодні одні імена — завтра інші.

Наталя та Валерій ЛАПІКУРИ, письменники
— Якщо маються на увазі члени НСПУ із відповідної секції, то вони ще є. Ми навіть знаємо, скільки їх конкретно в Києві — 34 особи. За твердженнями Володимира Яворівського, 26 із них не подають ознак професійного життя. Михайло Слабошпицький на останньому з’їзді НСПУ констатував, що професійна літературна критика анігілювалася — саме так — із ЗМІ ще років зо 20 тому. Щодо молодої генерації, котра вільнодумствує у літкав’ярнях та Інтернеті, то хай вона нас вибачить, але їхнє «одкровення» — то некультурно розграбована могила легендарного «Пост-Поступу» початку 90-х. Радіти чи ридати — не знаємо.

Оксана ЛУЩЕВСЬКА, письменниця
— Критика є. Та є багато нюансів і «білих плям». Бо інше питання – наскільки ґрунтовною є критика? Навіть сам міф довкола українського дитинства не висвітлений достоту. Адже в нас велика сфера впливів і факторів, які формували дитячу літературу впродовж багатьох років. Це питання підіймала Емілія Огар у виступі «Дитячі книжки в сучасній Україні: між двома мовами та культурами» (The Children’s Book in Modern Ukraine: between two Languages and Cultures) на конференції IBBY (International Board of Boks for Young People) в 2010 році. Тут є запис виступу: http://www.ibby.org/index.php?id=1084

Я думаю, що важливо запроваджувати, випрацьовувати, перекладати й застосовувати ті теорії дитячих студій, які вже не один рік використовуються в Європі чи США. Також розробляти свої моделі бачення дитинства й дитячої літератури. Адже по суті це бачення залежить від культурного баласту.

Опрацювання ключових теорій допомогло б краще розумітися на певних питаннях в українській дитячій літературі. Думаю, навіть переклад кількох теоретичних праць уже б дав велике підґрунтя для критики. Я вивчаю дитячу літературу в магістратурі, тому бачу деякі прогалини, які нам треба опрацьовувати. Загалом, добре, що нині питання дитячої української літератури (і світової) також стає важливим і критичним.

Сергій ПАНТЮК, письменник
— Так існує, але хотілося б, щоб її було значно більше – фахової і глибокої, а не лайливої.

 

 

Від «Граней-Т» сказане експертами підсумовує літературний редактор видавництва Іван АНДРУСЯК:

— Стан літературної критики є точнісінько таким, яким є стан усього нашого літературного «господарства». Адже так не буває, щоб літературних видань у країні було «півтора з копійками», причому лише «нуль з хвостиком» із них платили бодай мізерні гонорари за критичні публікації, – а критика процвітала. За таких умов годі вести мову про серйозну й системну професійну роботу – максимум, на що можна сподіватися, це на те, що хтось із добрих літературознавців у вільний від основних занять час і винятково задля власного задоволення «опуститься» до того, щоб поділитися своїми розмислами про нову прочитану книжку; або ж хтось із добрих журналістів до цього «підніметься».

На жаль, такі публікації зустрічаються нечасто – і їх (як, скажімо, кожної нової статті Костянтина Москальця) чекаєш з нетерпінням. Здебільшого ж те, що в нас називають критикою, є:

- або писаннями більшою чи меншою мірою талановитих студентів, які «набивають руку» і «роблять собі ім’я», перш ніж узятися до чогось «серйознішого»;
- або «довколалітературні війни», в яких ідеться не про мистецькі якості, а про те, як болячіше вжалити опонента;
- або ж «дружні писання» самих письменників, спрямовані на те, щоб підтримати, скажімо, вихід нової книжки свого приятеля.

Перше я вважаю позитивним явищем (зрештою, з цього починали такі цікаві критики як Ольга Купріян чи Юлія Джугастрянська, за текстами яких я залюбки стежу); до другого ставлюся гидливо, а до третього – з розумінням.

Узагалі ж, ми у видавництві «Грані-Т» добре розуміємо, наскільки критика важлива, і намагаємося прислухатись до неї у всіх її проявах а інваріанта – навіть тоді, коли вона є, скажімо так, не зовсім дружною. Ба навіть, у міру наших сил і можливостей, сприяти її розвитку. У той принаймні спосіб, що коли це серйозна критична аналітика – то ми охоче беремося за її видання. Так, як це, скажімо, було з проектом «Критика прози», підготовленим львівськими літературознавцями. Зрештою, чимало книжок із серії «De profundis» містять літературно-критичні матеріали, – тут варто назвати книжки професора Леоніда Ушкалова, професора Віри Агеєвої, письменників Анатолія Дністрового, Івана Ципердюка, Євгенії Кононенко

У наших найближчих видавничих планах є ще такі книжки. Не буду виказувати всіх таємниць – але про одну все ж згадаю: у 1990-і роки взірцевими в нашому літературному середовищі вважалися критичні розправи Миколи Рябчука; відтак пан Микола віддав перевагу політології – однак тепер у видавництві «Грані-Т» готується до друку томик найкращих його «саме тих» статей.

Підготувала Тетяна Терен

  • Опитування
  • 08 лютого 2012
  • Пов`язані матеріали

  • Хто/що найбільше вплинув/уплинуло на Ваше становлення як письменника/людини?

    Сьогоднішнє опитування «Граней-Т», здається, найбільш щире і сердечне, бо, коли когось запитуєш (а тим паче письменника!) про речі, людей, ситуації, які допомогли йому стати тим, ким він є нині (і зокрема письменником!), відкритості, вдячності, поіменності не оминути. На шляху кожного опитаного нами письменника траплялися різні люди, книги, вчинки і слова, які впливали, визначали й вказували, куди рухатися далі. Важливим, на наш погляд є те, що жоден із письменників не формувався без чиєїсь підтримки, хоча ще важливіше – що їхнє формування не припиняється і нині. Отже, можемо відшукати у відповідях наших авторів цінні підказки, як виховати майбутнього письменника :)

  • Читати чи писати?

    Тему чергового опитування «Граней-Т» запропонував один із найзагадковіших (бо неіснуючих) авторів нашого видавництва – автор книжки «Людина в (м)асьці». І справді, що більше до вподоби письменникові – читати чи писати? Здавалося б, відповідь проста – якщо письменник, значить, найбільше часу він проводить саме за писанням. Але якщо при цьому він не читає книжок і не переглядає ЗМІ, як він може стежити за сучасними тенденціями в літературі, за тим, що відбувається в рідній країні і світі, як він навчається і вдосконалюється? Запитання таки каверзне, й тим більш цікаво дізнатися, що на нього відповіли автори «Граней-Т».

  • Чи потрібно дітям переказувати книги класиків?

    Тему для чергового опитування «Граней-Т» підказала чи не найтитулованіша книжка видавництва – «Сни Ганса Християна» Лесі Ворониної, яка є авторським переказом казок всесвітньовідомого письменника. Не всі батьки знайомлять своїх дітей з ориґіналами творів данського класика, який, як сам зазначав, писав казки передовсім для дорослих. Поза тим книжку Лесі Ворониної можна рекомендувати дітям без жодних пересторог. Так само чи кожна дитина подужає ориґінали «Вінні-Пуха» Алана Мілна чи «Алісу в країні див» Льюса Керола? Але і про Вінні-Пуха, і про Алісу читаюча малеча знає, приміром, завдяки переказам Бориса Заходера. І ці приклади далекі від тих переказів класики, які сьогодні вільно може купити чи скачати кожен лінивий учень чи студент. Отже, переказування класики може бути корисним і художньо вартісним, а може бути буквальним – і тоді воно позбавляє дитину можливості смакувати справжнім текстом. Що з цього приводу думають автори «Граней-Т» - письменники, художники і психологи?

  • Чому так складно писати для підлітків?

    Звісно, тема сьогоднішнього опитування «Граней-Т» могла би звучати не так категорично, приміром: чи складно писати для підлітків? Але оскільки і читачі, й самі письменники знають, що ця ніша в сучасній українській літературі заповнена мало й нерівномірно, можна ставити питання руба. Хтозна — може, це опитування спричиниться до появи нових творів для підлітків? Принаймні серед експертів «Граней-Т» чимало тих, хто вже спробував свої сили в царині підліткової літератури, і зупинятися на досягнутому вони точно не планують.

  • Які зауваження у Вас є із приводу шкільної програми з літератури?

    Претензії до викладання літератури в українських школах мають усі: і вчителі, яким доводиться розповідати на уроках про сучасну літературу, якої зазвичай вони й у вічі не бачили; і школярі, які після закінчення школи воліють читати все що завгодно, тільки не твори українських авторів; і чиновники з профільних міністерств і департаментів, яким постійно ввижається щось загрозливе в текстах класиків і яким спокійніше б спалося, якби взагалі не було в школах таких небезпечних предметів, як література й історія; і самі письменники, які іноді просто забороняють включати їхні твори до шкільної програми. Мають свої суб’єктивні зауваги з цього дражливого приводу й автори «Граней-Т».

  • В чому особливість сучасних дітей?

    Сучасні діти добре поінформовані, «комп’ютеризовані», вільні від стереотипів, розумні, не закомплексовані, псевдобезпритульні та динамічні. На актуальне запитання відповідають автори «Граней-Т»: письменники Олесь Ільченко, Лариса Денисенко, Галина Вдовиченко, Зірка Мензатюк, Леся Воронина, Андрій Кокотюха, Іван Андрусяк, Ірен Роздобудько, Оксана Лущевська, Наталя та Валерій Лапікури, Леонід Сорока, художники Ольга Кузнєцова, Надія Дойчева-Бут, Ольга Гаврилова, Ольга Московченко і казкотерапевт Катерина Єгорушкіна.

  • Якою має бути сучасна дитяча книжка?

    Автори, художники та експерти «Граней-Т» розмірковують про те, якими сьогодні мають бути книжки для дітей. Своїми думками діляться Галина Вдовиченко, Надія Дойчева-Бут, Андрій Кокотюха, Леся Воронина, Ірен Роздобудько, Олесь Ільченко, Катерина Єгорушкіна, Степан Процюк, Оксана Лущевська, Ольга Московченко, Леонід Сорока, Ольга Кузнєцова, Наталя та Валерій Лапікури.

  • Що Ви плануєте влітку – прочитати, написати, відвідати, обдумати?

    У червні літо ще здається нам безмежним і нескінченним. Усе-все, на що не вистачило перехідної осені, безбарвної зими, а потім і гамірливої весни, нарешті можна зробити: і прочитати книжки, які заполонили весь простір біля робочого столу, ліжка, крісла й канапи; і відвідати всі фестивалі, на які так багате українське літо; і, можливо (якщо ви письменник), дописати все, розпочате раніше, або навіть зважитися на новий текст;  а ще ж погостювати в усіх рідних і друзів, зібрати фрукти й овочі на дачі, відкрити для себе нові країни і континенти, насолодитися нічогонеробленням у прохолодних садах і на розпечених пляжах. Планування влітку обов’язкове, але за планами головне: не загубити смак справжнього літа — спонтанного, повільного і… неспланованого. Сьогодні ми дізнаємося, яке літо чекає на авторів і працівників видавництва «Грані-Т».

  • Які вони – сучасні підлітки?

    Це незмінно: завжди знаходяться дорослі, які, скрушно зітхаючи, говорять, що сучасна молодь гірша, невихованіша і неосвіченіша, ніж були вони в такому віці. Подібні зітхання доводиться чути так часто, що іноді думаєш: чи не з тієї це «серії», що й, скажімо, зітхання за радянським минулим (а разом з ним – і за радянськими продуктами, цінами, рівнем читання книжок тощо). Завжди будуть люди, чий зір і думки спрямовані назад, і саме там – позаду – їм усе видаватиметься радісним і всипаним трояндовими пелюстками. Небезпечніше, коли подібні зітхання чуєш від людини, яка для цієї молоді пише. Нещодавно в інтерв’ю «Казкарці» письменник Валентин Бердт назвав сучасних підлітків «нещасними й украй замордованими школою, виснаженими недосяжними мріями, реалізація яких залежить від батьківського гаманця, а не від власних зусиль у навчанні – це якщо коротко». «А взагалі, це прекрасні діти, яким потрібні не менш прекрасніші вчителі в широкому сенсі цього слова, – додає автор. – І хочеться вірити, що хороші книжки стануть у нагоді, коли виникне потреба в моральних орієнтирах ». Чи все так погано у світі сучасних українських підлітків? «Грані-Т» звернулися із цим запитанням до письменників, які пишуть для дітей і, зокрема, – для підлітків.

  • Чи читали Ви в дитинстві під ковдрою з ліхтариком?

    Усі дорослі знають, що читати треба сидячи й у добре освітленому місці. А всі діти знають, що, коли від книжки тяжко відірватися, читати можна будь-де і за будь-яких умов. І якщо вже турботливі батьки вимагають дотримуватися всіх правил і навіть купують вам спеціальну підставку під книжку, що ж – доводиться хитрувати. Бо коли за сюжетом книжки на головного героя саме звідусіль чигає небезпека, коли ось-ось уже дізнаєшся, чи будуть головні герої жити довго і щасливо, то читати можна і на уроках, і під час підготовки до них, і навіть під ковдрою з ліхтариком. І не випадає нам говорити про шкідливість такого методу читання, бо серед опитаних «Гранями-Т» експертів майже не знайшлося «правильних» читачів. Напевно, через читання під ковдрою з ліхтариком має пройти кожен маленький читач:)

  • Сьоран/Чоран: стиліст, провокатор, чуттєвий філософ (думки експертів)

    Під час осінньої виставки-ярмарку «Медвін» відбулося обговорення книжки «Допінґ духу» філософа Сьорана (Еміля Мішеля Чорана), яка з’явилася у серії «Граней-Т» «De profundis». Пропонуємо три погляди на Сьорана/Чорана учасників цієї дискусії: літературознавця Ростислава Семківа, письменниці Євгенії Кононенко та культуролога Олександра Івашини.

  • Думки експертів про книжку «Україна IN ROCK»

    Головний редактор «Граней-Т» Олена Мовчан, режисер Сергій Архипчук, лідер гурту «Мандри «Фома», музичний оглядач Юрко Зелений діляться враженнями від прочитання книжки Олександра Євтушенка «Україна IN ROCK».

  • Чи справді Україна переживає родинну кризу?

    Над цим актуальним запитанням розмірковують Лариса Денисенко, Юрій Бедрик, Олександр Гаврош, Андрій Кокотюха, Катерина Єгорушкіна, Зірка Мензатюк, Наталя та Валерій Лапікури. Думки наших експертів розділилися: хтось добачає корінь проблеми в тоталітарному минулому, хтось – у глобалізованому сьогоденні, а хтось констатує, що йдеться не лише про українську, а про світового масштабу кризу.

  • На що слід звертати увагу, обираючи книги для дітей?

    Здавалось би, немає нічого простішого, ніж вибір книжкових подарунків для малечі. Головне – щоб було яскраво, позитивно і повчально. Натомість експерти «Граней-Т» – художники, письменники, журналісти, психологи, методисти – не радять батькам керуватися власними смаками під час вибору книжок для маленьких читачів. На їхнє переконання, в цій відповідальній справі слід зважати на зміст, ілюстрації, розмір шрифту, ім’я автора та видавництва, стать дитини і найголовніше – її вподобання.

  • Улюблені книжки «Граней-Т»

    Книжки, які стають нашими улюбленими, приходять до нас по-різному. Якісь із них нам дарують, якісь ми обираємо інтуїтивно, але все ж найчастіше їх нам рекомендують – рідні, друзі або люди, смаку яких ми довіряємо. Запитання, з яким сьогодні ми звернулися до наших експертів, надзвичайно просте, але в той же час і корисне, адже воно може допомогти обрати книги, які приємно буде почитати під час зимових свят, а ще приємніше – подарувати дорогим людям. А нове актуальне запитання звучить так: «Яка книжка видавництва «Грані-Т» є Вашою улюбленою?»

  • Чи переможе електронна книга друковану?

    Це запитання останнім часом звучить напрочуд часто, однак актуальності не втрачає. Кількість читачів, які купують букрідери, зростає – та чи вистачає вітчизняному читачеві електронних книжок українською мовою? І що особливо цікаво: чи буде електронним майбутнє книжок для дітей? Принаймні всі експерти «Граней-Т» налаштовані оптимістично: діти й надалі матимуть змогу не просто читати книжки, а й розглядати, гортати, шелестіти ними, торкатися до них і навіть їх… гризти.

  • Головні тенденції сучасної української літератури для дітей

    Якщо хтось скаржиться вам, що не може знайти гарну книжку своїй дитині, то насправді він не шукав або не мав бажання її знайти. Всі експерти «Граней-Т» погоджуються, що дитяча література в Україні швидко й успішно розвивається: заповнюються ніші, з’являються нові імена, випробовуються нові жанри і теми, порушуються актуальні проблеми. Про тенденції, які нині панують у літературі для дітей, розповідають письменники Валентина Вздульська, Сергій Пантюк, Лариса Денисенко, Олесь Ільченко, Зірка Мензатюк, Юрій Бедрик та Андрій Кококтюха.

  • Як призвичаїти дитину до читання?

    Є люди, які не уявляють свого життя без книжки, але є й такі, які прекрасно без неї обходяться. Що впливає на «книжковість» і «безкнижковість» людини? Генетика? Виховання в родині? Навчання у школі? Приклад друзів? Факторів може бути надзвичайно багато, але всі експерти «Граней-Т» сходяться в одному: любов до книжки потрібно прищеплювати змалку...

  • Як визначити, що дитина має літературний хист? Як його розвинути?

    Немає такого письменника, якого б хоч раз не запитали про той день і час, коли він відчув, що хоче присвятити своє життя літературі. Звісно, у кожного автора був свій шлях до творчості, але у більшості він починався ще у дитячі роки. І для того, щоб ці перші паростки письменницького таланту згодом переросли у покликання, потрібні були чиєсь схвалення, підтримка, дружня порада. Як виховати майбутнього письменника? Розмірковуємо разом з експертами «Граней-Т».

  • Що допомагає Вам повернутися в дитинство?

    Чашка теплого молока, вовняні шкарпетки, лапатий сніг, бабусі з першими пролісками біля станцій метро, а може, старі занедбані дитячі бібліотеки, жуйки зі смаком помаранчів, плюшеві зайці з барабанами, залишені кимось «класики» на тротуарі біля під’їзду, чи шеренги першокласників по двоє, приведених на екскурсію до музею, або солодка вата чи цукерки у вигляді малинок… Їх і не перелічити – ті речі, які допомагають нам повертатися у наше дитинство. Хоча, може, всі ми ніколи з нього і не виходили? Запитаємо експертів «Граней-Т».

  • Чи користуєтеся Ви послугами бібліотек?

    Якщо заглибитися в дитячі спогади, то бібліотека зринає в них як місце з особливим освітленням та ароматом, місце, в якому панують системність і впорядкованість. А якщо пригадати навчання в університеті, то це вже величезні зали з великою кількістю полиць, шаф, каталогів і фахових консультантів. Бібліотечна культура така давня, що до неї неможливо не пройнятися повагою і вдячністю. А поза тим, чи є ця культура затребуваною в часи букрідерів, всюдипроникного інтернету і піратського скачування авторських текстів? «Грані-Т» запитало своїх експертів, авторів і читачів, коли, як часто і з якою метою вони відвідують бібліотеки

about/newsabout/news/1592