Усе, що я вам зараз розповім, на 110% правда. Зуб даю. Це слова не мої, а Уди Андреа Стокґейм, і це саме їй, кажуть люди, належить щоденник, що вийшов друком під назвою «Привіт, це я!».

Скажу вам по правді й по щирості: спочатку ця книжка мене, дівчинку-дівчинку, дратувала неймовірно. Якась вона, здавалося, кострубата, вся гострокутна й незграбна (не у плані перекладу, тут Наталі Іваничук не дорікнеш, переклад кльовий і з усякими незвичними слівцями на зразок «вереди», «дурбецала», «скупиндри», «недотепи» й «дітвачки», а слово «бездрузяна» мене взагалі неймовірно розчулило!), а я люблю норвежців у їхньому зворушливому вигляді, як у Марії Парр, приміром, про яку обіцяю згодом написати. Й ось я вже навіть хотіла була пошкодувати про те, що зопалу й по акції купила аж дві книжки, бо й епізод із тим, як Ерленд (молодша сестричка Уди) наклала купу, був не надто приємний моєму вишуканому літературному смакові, як усе раптом у якийсь момент змінилося, і я від книжки просто-таки проперлася. Не знаю, що сталося, це було схоже на подорож у часі, у переживання себе 12-річної: все стало дуже знайомо й так само недолуго й кострубато, як гострі колінка в дівчинки-підлітка. Згадалися й ревнощі, коли тато голубив маму, і суперництво з братом, яке, дякувати Богові, давно минулося, і перша закоханість, коли поводишся так само тупо, як Уда, і перші справжні сварки з найкращою подругою… І навіть наше з подружкою, яку звуть так само, як і мене, детективне агентство, і наші мрії написати любовний роман, хі-хі. І листи знаменитостям ми також писали, аякже. І щоденники вели, і дорослішали, переживали. Усе, як у норвезької Уди, бо всіх людей у глобальному сенсі турбують одні й ті самі визначальні речі: родина, кохання, дружба, життя і смерть.

Отож, я дочитала Удин щоденник і зі спокійною душею подарувала подрузі, яка має багато сестер і братів. А потім, зустрічаючи десь у транспорті 12-річних дівчат, усе не могла спекатися думки, що ось переді мною стоять не інакше як українські Уди з тими ж таки турботами і проблемами. Тільки говорять вони інакше, але то вже таке.

Іще два слова для батьків, які скажуть своє «фе». Друзі, навіть якщо ви купуватимете своїм дітям лише рожеві й голубі книжечки у стрічечках, зі зменшено-пестливими словами і рафінованою літературною мовою, навіть якщо в них не буде й натяку на фізіологію, стать і секс, не турбуйтеся: вони своє все одно доженуть. Якщо не з книжки, яку їм придбають люблячі й турботливі батьки, то з вулиці, розмов із подружками, інтернету, журналів, які ви ніколи не сховаєте так, щоб вони не знайшли, школи врешті-решт. Так що подумайте двічі перед тим, як казати «Нє, нам давайте он ту, про принцес і рожевих драконів! Нам закохуватися ще рано!».

Джерело «Читатські нотатки Христі Нечитайко»

  • 04 вересня 2013
about/aboutusmediaabout/aboutusmedia/3484